Анатолію – 30 років. Закінчив факультет прикладної математики та інформатики Львівського національного університету імені Івана Франка. Після навчання працював у різних ІТ-компаніях. Рік прожив у США.

- Пригадую, я ще в школі відвідував програмістський гурток. Навіть адреси не забув – Антоновича, 70. Звідти, напевно, і почались мої серйозні стосунки з комп’ютером (Сміється – авт.). Хоча жодних планів на життя у мене не було. Я часто легковажив, жив у своє задоволення. Нині так не вдається - маю дитину. Відтак мушу планувати кожен свій день. Майже рік я мешкав в Америці, повернувся, до речі, 2 тижні тому. Однак скоро прийдеться виїжджати знову, – каже Анатолій.

- Зі Львовом у мене особливі стосунки, типу «love/hate». В іншому місті в Україні мені було б некомфортно, але тут забагато шуму. У студентські роки, пам’ятаю, можна було об 10-11 годині вечора сидіти і пити пиво біля фонтану на площі Ринок – і нікого біля тебе не було. Тільки тиша і суцільна порожнеча. Зараз, на жаль, усе навпаки, – розповідає чоловік.

Читайте також: То є Львів! Максим, вуличний художник

- Мені здається, що успіх міста залежить не від представників влади, а від звичайних його мешканців. Одразу пригадався вислів Чорновала, що Україна починається з тебе. Так і є. Якщо люди мають у душі те, що не вмирає – позитив, любов, доброзичливість, – наша спільна справа приречена на успіх. Для посмішок і ввічливості не потрібно кредитів і грошей, це можна робити абсолютно безкоштовно, – додав Анатолій.

Автор – Марія Марковська, фото авторки