Брату Боніфатію 52 роки. Здійснює своє служіння у Василіянському монастирі святого Онуфрія, що розташовий на вулиці Богдана Хмельницького. Опікується крамничкою релігійної літератури, в якій також збирає речі для безхатченків, потерпілих від війни жителів Донбасу і українських солдат.
– Дуже багато людей думають, що життя монаха – це картина з чорних і сірих кольорів. Гадаю, вони помиляються. Монастир – це насамперед спільнота братерства. Ми усі тут брати. Так один одного і кличемо: брате Андрію, брате Іване. Ми разом молимося і разом працюємо. Відпочиваємо теж разом. Чи ви думали, що монахи не відпочивають? (сміється – авт.). Після вечері з 19:30 до 21:00 є час рекреації, тобто час для відпочинку, дозвілля. Хтось переглядає новини, інші спілкуються, треті дивляться цікаву кінострічку або ж читають книжки. Ми не закриваємося від світу, – розповідає він.
Читайте також: То є Львів! Пані Наталя з Кнопою
– Графік у монастирі насичений, часу на биття байдиків немає. Прокидаємось о 6, йдемо на Літургію, потім – кожен до своєї роботи. У нас є монахи, які мають водійські посвідчення. Вони кожного тижня сідають в автівку і їдуть провідувати хворих і немічних, везуть їм «гуманітарку», що назбирали парафіяни. Інші у цей час пораються на кухні, прибирають на подвір’ї чи засаджують грядки, – продовжує брат Боніфатій.
– Все ж основа для кожного монаха – це молитва, яка додає сил, утверджує у вірі, освячує дух. Саме молитва робить монаха щасливим. Як і хорошого сім’янина та й будь-кого, хто молиться, – наголошує він. – Кожного з нас Господь кличе до якоїсь місії. Ми називаємо це покликанням. Чи то до медицини, чи до доброчинності або ж до монашества. У кожного свій шлях, який веде до щастя.
Автор – Орест Дрималовський, фото автора
