фото: wikipedia.org
Місто Жовква було закладено в 1597 р. на землях іншого поселення Винники, перша згадка про яке датується 1368 р. Винники лежало на межі Звенигородського та Белзького князівства, через територію яких пролягли торгові шляхи з Галича та Львова на Белз, Холм. Розташування поселення на торговій дорозі сприяло його швидкому розвитку.
Після розпаду Галицько-Волинського князівства і захоплення його земель Польщею в кінці XVI століття (1588 р.) Винники стало власністю гетьмана Станіслава Жолкевського, який згодом одержав королівський привілей Зиґмунта III на будівництво нового міста на право назвати нове місто Жовквою (1603 р.). З наданням Жовкві 22 лютого 1603 р. грамотою короля Сигізмунда ІІІ Вази магдебурзького права пожвавилося економічне життя міста та околиць, швидше стали розвиватися ремесла й торгівля. Урядування в місті здійснював магістрат, якого обирали за згодою власника міста.
Припускається, що гетьман Жолкевський із дружиною хотіли бачити розпланування Жовкви за взірцем «Ідеальних міст» італійського архітектора П'єтро Катанео. Суть концепції полягала у створенні збалансованої планувальної структури міста – кожному архітектурному об'єктові відводилося певне розміщення відносно інших. Планування здійснив Павло Щасливий, який тоді зводив замок та після нього костел св. Лаврентія. В першій половині XVII ст. Жовква перетворилася на укріплене місто-фортецю, оточене валами та ровами. Ринкову площу, розплановану перед замком, з північного та східного боків оточили житлові кам'яниці з відкритими галереями-підсінням. Припускають, що Жовква своєю красою має завдячувати дружині гетьмана Реґіні, яка дбала про місто, у той час коли чоловік перебував на королівській службі.
З 1678 року Жовківський замок став королівською резиденцією Яна III Собеського. У 2-й пол. XVII – на початку XVIII ст., місто досконало розбудували, воно отримало низку нових кам'яних будівель, прекрасні садово-паркові ансамблі і досягло свого найвищого розвитку і багатства. У Жовкві діяли п'ять церков, чотири костели, синагога. Славилась високою художністю жовківська збірка живопису, графіки, різьблення, гобеленів, порцеляни, зброї. Прославили місто іконописці та різблярі Жовківського мистецького осередку кінця XVII- поч. XVIII ст.
Дослідник історії Жовкви вірменин Садок Баронч висунув версію про народження тут українського державного діяча і полководця, гетьмана Богдана Хмельницького. Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького у Жовкві двічі побувало козацько-селянське військо. Під час Північної війни 1700–1721 рр. Жовківський замок з грудня 1706 р. до квітня 1707 р. став резиденцією російського царя Петра I. Згідно з легендою, місцева річка Свиня здобула свою назву після того, як туди впав московський цар (перед тим випив надто багато алкоголю).
До Жовкви у квітні 1707 року приїздив український гетьман Іван Мазепа. З Жовкви гетьман відправляв посланця до Саксонії заручитись підтримкою шведського короля Карла XII.
Кароль Юзеф Сапєга восени 1745 року пробував бути посередником в суперечці між гетьманом литовським Михайлом Казимиром Радзивіллом «Рибонькою» та сандомирським воєводою Яном Тарлом в їх суперечці через права на Жовкву.
Особливо сильного удару місту завдала Перша світова війна, під час якої місто переходило з рук в руки, в часі відступу росіян було спалене. Перед війною у Жовкві повністю базувався (штаб і обидва дивізіони) 15-ий полк драгунів імені Ерцгерцога Йозефа.
3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 10 000 осіб.
За радянських часів Жовкву було перейменовано (1951 р.) в Нестеров на честь відомого російського авіатора часів Першої світової війни Петра Нестерова (перший у світі виконавець «мертвої петлі»), який загинув неподалік від міста в результаті першого у світі повітряного бою з застосуванням тарану. У 1992 році місту повернули стару назву. У 1994 р. місту надано статус Державного історико-архітектурного заповідника – у ньому 55 пам'яток світового, національного та регіонального значення. З 1998 року Жовква є претендентом на внесення до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
У 2003 р. до 400-ліття від надання місту магдебурзького права центральна частина Жовкви, зокрема центральна площа Вічева, пережили масштабну реконструкцію, котра частково триває й досі.
В Жовкві працював видатний архітектор, скульптор доби бароко Андреас Шлютер (1662–1714 рр., як майстер меморіальної пластики). В костелі збереглися два надгробки роботи великого майстра, автора монументів у Берліні, Кенігсберзі.
Ринкова площа (пл. Вічева)
Перед замком будівничі міста заклали головну торгову площу – Ринок. Її багатий архітектурний ансамбль творили кам'яниці із високими дахами, підтінням та аттиковим завершенням, із заходу та сходу та костел святого Лаврентія із заходу. Обабіч замку до площі примикали оборонні стіни із казематами і дерев'яними бойовими галереями та дві міські брами – Звіринецька та Глинська.
Перші поверхи кам'яниць переважно займали крамниці. Кілька будинків мають аркадні галереї, що дають змогу перебувати на площі за будь-якої погоди. Частину композиції площі було втрачено у 1941, коли було зруйновано квартал по вулиці Львівській, крамниці у котрому належали переважно євреям. Недалеко від цього місця видно сліди археологічних розкопок, що виявили підвали колишніх споруд – знахідки доступні до огляду.
Костел святого Лаврентія
Збудовано у 1606–1618 роках на штучному насипі, закладеному полоненими турками, як родовий мавзолей родини Жолкевських та пантеон лицарської слави. У підземеллі поховано Станіслава Жолкевського, його дружину Реґіну з Гербуртів зі сином Яном, родина Даниловичів, батька короля Якуба Собєського, королевичів, державних секретарів, настоятелів, меценатів храму. За кількістю і значимістю поховань видатних діячів Польської держави костел часто називають «Малим Вавелем».
Храм вважають найбільшою, найгарнішою, найбагатшою спорудою Жовкви. Його дзвіниця отримала назву «малої Пізанської вежі» (трохи перехилена).
Монастир отців Василіян (Храм серця Христового)
Церкву збудовано 1612 року на місці дерев'яної завдяки привілею Станіслава Жолкевського. Цей привілей підтверджував непорушність території, вільність у проведенні свят і обрядів, а також давав дозвіл збудувати муровану церкву. У 1691 р. Ян III Собеський переносить до церкви із Молдавії мощі Івана Сучавського. Тоді ж до Жовкви прибувають монахи-василіяни. При церкві закладають монастир, ігуменом котрого стає румунський філософ митрополит Досифей, що прибув, супроводжуючи мощі. У 1697-99 жовківський художник Іван Руткович із різьбярами виконав іконостас. У 30-х рр. XVIII століття іконостас було продано до Нової Скваряви. У 30-х рр. ХХ ст. митрополит Андрей Шептицький придбав іконостас для збірки Національного музею у Львові. У XVIII столітті збудовано вежу. У 1895 було закладено друкарню отців Василіан. Решту споруд добудовували аж до початку XX ст. Також на початку XX ст. відбулася перебудова храму за проектом Едгара Ковача, професора «Львівської політехніки». Від давніших часів залишився тільки ренесансний білокам'яний портал бічного входу.
Домініканський монастир
Церква на цьому місці постала вперше у другій половині XVI ст. й спочатку була дерев'яною, тому за деякий час згоріла. Така неприємна пригода повторювалася ще двічі. Тільки коли почали будувати вчетверте, то звели храм із каменю. Ранньобароковий костел було зведено в 1653–1655 році, за моделлю неапольських храмів на кошти Теофілії Собеської як усипальницю для її сина Марка. В інтер'єрі дотепер збереглися надгробки Теофілії та Марка Собеських, виконані у другій половині XVII ст. відомим скульптором Андреасом Шлютером (1662–1714). Келії постали у 1754–1792 рр. У тому ж 1792 р. храм набрав сучасного вигляду. Живописець Політинський розписав інтер'єр храму в 1903–1927 рр. Проте, до наших часів елементи зовнішнього оздоблення храму не збереглися. Також тут містилася чудотворна ікона Богородиці, нині перевезена до Варшави.
Синагога
Спочатку, в 1625 р, синагога була зведена дерев'яною, бо побудова була дешевшою і не потребувала дозволу на спорудження, на відміну від кам'яної. Проте відносно скоро вона згорає. Нову синагогу починають будувати щойно лиш у 1692 р. за сприяння короля Яна ІІІ Собєського та під керівництвом королівського архітектора Петра Бебера. Збудували нову святиню у 1698 р. у стилі ренесансу. Вона є однією з найбільших у Європі оборонних споруд у цьому стилі. Стіни синагоги оборонного типу, бо вона була, як підтвердили археологічні розкопки, розташована коло міського муру.
З другим приходом у Жовкву радянської влади, синагогу перетворили на склад. Хоча вона на той час вже не функціонувала, бо ще нацисти її закрили. Також під час німецької окупації споруда горіла, після чого фактично збереглися тільки стіни. Синагога відома у всьому світі. І не тільки тим, що її занесли у список Нью-Йоркського фонду світових пам'яток «100 пам'яток світу, що перебувають у загрозливому стані», завдяки чому у 2000 розпочалася реставрація і у майбутньому тут буде Єврейський центр Галичини. Відома вона тим, що на її манір будують синагоги в інших містах. Зокрема, до прикладу, у Тель-Авіві збудували декілька таких «жовківських синагог».
Замок
Закладений засновником Жовкви Жолкевським у 1594 р., будувався до 1606 р. Павлом Щасливим. Також відомо, що на запрошення Жолкевського тут працювали такі відомі архітектори як Амвросій Прихильний, Павло Римлянин, Петро Бебер.
За переказами, навколо замку знаходився сад дружини Жолкевського неймовірної краси, та до нашого часу він не зберігся. У 1606 за замком Жолкевським був створений звіринець, де розводили зубрів, оленів, сарн та інше, котрий існував тільки до кінця XVII століття. Цей звіринець дав назву одній із міських брам.
Ратуша
Попередня ратуша була зведена архітектором Петром Бебером у 1687 році. Угорі на стіні ратуші знаходився сонячний годинник, а знизу — взірець аршину та напис: «Міра мірою, а продаж і купно згідно з часом». Її розібрали 1832 через аварійний стан і місцеві радники мусіли провадити свої засідання спочатку в одному із будинків на вулиці Львівській, а потім у фронтальному крилі замку.
Сучасна ратуша збудована 1932, тобто через сто років після того, як розібрали попередню. Її звели за конкурсним проектом архітектора Броніслава Віктора на місці колишніх казарм та казематів.
Церква святої Трійці
Збудована на колишньому Львівському передмісті у 1720 р. коштом парафіян та королевича Костянтина на місці згорілої у 1717 році. Церква становить собою дерев'яну, тризрубну будівлю із цегляною добудовою – ризницею. Білокам'яне обрамлення вікон та портал перенесені сюди із розібраної замкової вежі.
У церкві знаходиться п'ятиярусний іконостас, що налічує приблизно 50 ікон, створений майстрами Жовківської школи малярства та різьби Івана Рутковича на початку XVIII ст. В іконописі втілено новаторський пошук – образи святих наділені елементами українського типажу. Іконостас виготовлений з липи, його декор має глибоке різьблення, котре виконав Ігнатій Стобенський. У 1978–79 роках іконостас було реставровано. Зараз церква належить УГКЦ.
21 червня 2013 р. на 37-й сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Камбоджі церква Святої Трійці внесена до списку всесвітньої спадщини в числі 16-ти дерев'яних церков Карпатського регіону Польщі і України.
Звіринецька та Глинська брами
Колись місто мало чотири брами – Львівську, Жидівську, Глинську та Звіринецьку. Перші дві наприкінці XVIII ст. розібрали за наказом австрійської влади.
Глинська брама, колись Краківська, побудована вкінці XVI ст. У 1964 р. була розібрана радянськими військами, оскільки заважала проїзду військової техніки. Відновлена у 1990 стараннями Товариства пам'яток культури. Брама завершена фронтонами, на яких зображено із заходу герб Станіслава Жолкєвського – «Любич», із сходу герб короля Яна ІІІ Собєського – «Яніна», та акротеріями у вигляді кам'яних погрудь лицарів у шоломах.
Звіринецька брама отримала свою назву від звіринця, закладеного поблизу замку Жолкєвськими. Єдина збережена брама. У верхньому її ярусі знаходилося приміщення для сторожі. Брама зведена разом із міськими укріпленнями, що будувалися у 1913–1926 роках.
Як дістатися: Саме місто лежить на відстані 30 кілометрів від Львова, в північному напрямку, в сторону польського кордону. Жовква розташована на трасі М-09 Львів – Рава-Руська.
Автобусом зі Львова можна дістатися з автостанції № 2 (вул. Хмельницького, 275 ) або з зупинки на пл. Св. Теодора (маршрутка № 151). Інтервал руху – приблизно 15-20 хвилин, час у дорозі – 40 хвилин.
За даними wikipedia.org, wikivoyage.org, Туристичний інформаційний центр м. Жовкви
Опублікував Ігор Саджениця
