Отець Іван Городицький – парох села Ладанці на Львівщині, де живе 304 людини. До приходу на парафію він служив у паризькому соборі Святого Володимира, але вирішив повернутися до України. Отцеві 29 років, в Ладанцях він лише три, та під його керівництвом тутешня громада навчилася будувати раніше не типові для себе речі: інтерактивний клас, молодіжний центр, а головне – спільноту, що вміє по-справжньому підтримувати одне одного.

«Коли я приїхав, будинок був у жахливому стані. Особливість ладанецької парафії така, що всі, хто тут служив, скоро йшли. Хтось пробув два роки, хтось менше, когось забирали», – розповідає він в інтерв’ю Reportures.

Читайте також: В складні часи люди мають допомагати одне одному

Пристрасть до рукоділля отець Іван має з дитинства. Майстрував колобки зі старих перин – сім’я не була заможна, а дітям хочеться гратися незалежно від батьківських статків. Хотів вступати до Академії мистецтв, та зрештою обрав інший заклад – духовну семінарію.

У семінарії брат Іван помітив у себе схильність до шиття і напросився у підмайстри до швачки, що обшивала духовну академію. Хлопець швидко дав раду фелонам (обрядовому одягу священників), обрусам (вишиваним церковним скатертинам), рясам і головним уборам.. Церковний одяг у нього замовляли навіть із Європи, а Тарас Сеньків, єпископ Стрийський, запропонував хлопцеві окрему швейну майстерню у Стрию. Проте брат Іван відмовився.

Після навчання брата Івана висвятили на диякона Стрийської єпархії. Але в Україні після висвячення він лишався тільки місяць – владика Борис запропонував Іванові поїхати служити до паризького храму Святого Володимира УГКЦ, де бракувало священнослужителів.

Читайте також: На Львівщині священник рятує собаку, якого хтось жорстоко побив

У храмі на вулиці Сен-Пер отець пробув рівно рік і вісім місяців. Повернувшись, здивував усіх своїх знайомих: ніхто не міг збагнути, як можна добровільно поїхати з Парижа. На нову парафію в Ладанцях отець Іван привіз улюблену швейну машинку. З неї й почалися спроби налагодити зв’язок із парафією – через рукоділля та спільне з ладанецьким жіноцтвом прагнення до краси.

Він роздав ладанчанкам ескізи речей, які необхідно пошити у храм. Відразу попередив, що шити мусять якісно і під його наглядом – для Бога треба робити досконало. Під музику і спів парафіянки зі своїм священником кроїли, вишивали й розбирались, хто є хто у цій новій кооперації.

Потроху парох почав кар’єру місцевого диригента й створив хор. На Великдень ладанецький хор уперше співав утреню візантійським наспівом – акапельним восьмиголоссям. За три роки хор кілька разів побував із гастролями у Польщі та Словаччині. Своїми виступами заробляли гроші для парафії.

Раніше місцем молодіжного дозвілля тут був місцевий магазин, саме ж дозвілля обмежувалося спільним розпиттям алкоголю. Отець із громадою запланував зробити центр у модерному стилі: мінімалізм, охайна барна стійка, м’який куточок для батьків із малюками. Планують покласти теплу підлогу, влаштувати медпункт. І, як останній акцент, – красиву терасу на другому поверсі. Однак будівництву молодіжного центру заважає розвинене й організоване молодіжне пияцтво.

Отець Іван визначає боротьбу з алкоголізмом і осудженням ближнього двома китами, на яких стоїть його пастирська діяльність у Ладанцях. На християнській службі Божій молоді буває менше, ніж на службі у Бахуса.

«До мого приходу у селі були певні «точки» продажу самогону, але згодом вони самоліквідувалися. Мусив робити багато галасу, хоча священникові більше личить молитися. Часто проводимо хресну ходу за всіх залежних від алкоголю і наркотиків», – пояснює парох.

У занедбаному приміщенні молочарні Ладанчани створили молодіжний центр «Верховина», а також отець Іван задумав створити в селі інтерактивний клас. Сподівається отримати грант від Львівської освітньої фундації, яка допомагає соціальним ініціативам церковних громад.