Туристичний міф про Львів приховує багато рис. Туристи у захваті від того, коли бачать входи у квартиру по балкону, але мало хто з них розуміє, як це жити, коли у тебе перед вікнами постійно сусіди і немає приватності. Про це в інтерв'ю Tvoemisto.tv розповіла поетеса Галина Крук.

«Також мало хто розуміє, як мешкати у центральній частині Львова, якщо там «вічний фестиваль», – додала вона.

Читайте також: Про синдром альтанки. Чому модернізація просторів не завжди йде на користь Львову

Галина Крук мала можливість спостерігати, як за останніх 20 років змінився центр Кракова – зараз там лише офіси, хостели, галереї, кав’ярні, магазини. І там, за її словами, ніхто не живе по-справжньому, немає духу міста.

«Мені б не хотілося, щоб із центром Львова сталося те ж саме. Коли майже сорок років живеш на одній і тій же вулиці, в одному і тому ж будинку, то знаєш не одне покоління сусідів. Тут прийнято вітатися і питати про здоров’я батьків, деякі продавчині пам’ятають тебе малою, а в молоді можна впізнати риси їхніх батьків, із якими ходила до школи», – говорить поетеса.

Також вона розповідає, що є багато образів Львова. За її словами, є Львів залакований і туристичний, але водночас є світанковий Львів, закиданий сміттям, битим склом і загидженими підворіттями. Є блискучий і відреставрований Львів центральних вулиць, і є Львів неосвітлених околиць, де швидка не може доїхати через ями на дорозі. Є ревіталізований індастріал і бізнес, який витісняє інших зі своєї території, є ті, хто намагаються вберегти дерева, і ті, кому ці дерева падають на припарковані машини. Є сецесія, але разом з тим значна частина Львова – це «панельки».

Читайте також: Тут живе дух Львова. Як дають собі раду «Айболить» та «Юний технік»

«Мені не подобається вихолощений і однобокий Львів, бо завжди є лице і виворіт, і коли ми намагаємося на щось закривати очі, воно неодмінно вилазить іншим боком. В літературі мені теж йдеться про те, щоб не обмежуватися фасадом, фіксувати світ у його розмаїтті і неоднозначності», – поділилася Галина Крук.

Поетеса каже, що їй важливий живий, незаполірований Львів, зі східцями у внутрішньому дворику, які не ведуть ні до яких дверей. Львів як метафора. Як засипаний підземний хід, у якому і страшно, і страшно цікаво. Львів як зворотній бік поштівки, на якій написане щось зовсім неважливе, каракулями, мішанкою мов, а навіть з помилками.

Нагадаємо, що напередодні історик, дослідник радянської спадщини Богдан Шумилович розповідав для Tvoemisto.tv про те, чому модернізація просторів не завжди йде на користь місту та як зберегти особливу атмосферу, якою відрізняється Львів.