"Вона вже мала нігтики, але мені не дали її побачити". Чому в Україні досі не вміють підтримувати батьків після втрати дитини

Більше ніж половина жінок в Україні стикаються зі знеціненням після втрати дитини під час вагітності чи пологів. Аналізуємо статистику МОЗ і Львівщини, а також наводимо практичні поради психолині — чого категорично не варто казати згорьованій сім'ї.

Дослідження показує, що 65% матерів не мають змоги попрощатися з новонародженою дитиною / фото ілюстратвине.

Оновлено сьогодні о 17:30

Понад 65% українських жінок, які пережили втрату дитини під час вагітності чи пологів, не мали змоги побачити немовля та попрощатися з ним. Майже 80% — залишаються без психологічної підтримки у пологовому. Разом із тим, лише за 9 місяців цього року на Львівщині зареєстровано понад 100 випадків антенатальної загибелі плоду та 120 смертей дітей віком до 1 року.

На тлі цієї тривожної статистики у Львові та Україні гостро постало питання про необхідність впровадження єдиного національного стандарту супроводу родин, які стикаються з перинатальною втратою. Адже в Україні тема перинатальної втрати досі залишається табуйованою, а рівень допомоги критично залежить від конкретного медичного закладу.

"Твоє місто" намагалось розібратися, чому виникла ця проблема, що має змінитися в системі охорони здоров’я та як правильно підтримати родину у хвилину невимовного болю.

Статистика Львівщини та України: цифри, за якими стоїть невимовний біль

За даними Львівського обласного інформаційно-аналітичного центру медичної статистики, за 9 місяців 2026 року у Львівській області зафіксовано:

Антенатальна загибель плоду (до початку пологів) — 105 випадків;

Інтранатальна загибель плоду (під час пологів) — 3 випадки;

Смерть дітей у віці 0–6 діб — 52 немовлят;

Смерть у віці 7–27 діб — 30 дітей;

Смерть у віці від 28 діб до 1 року — 38 дітей.

Загалом за неповний 2026 рік у регіоні померло 120 дітей віком від 0 до 1 року.

Протягом останніх років рівень смертності немовлят в області коливається, проте залишається болючим викликом. Найвищі показники за останні п'ять років зафіксували у 2024 році, коли в області померли 138 немовлят. У 2023 році цей показник становив 133 дитини, а у 2022 році — 131 дитину. Відносне зменшення кількості випадків спостерігалося у 2025 році, коли зареєстрували 113 смертей.

Аналіз медичних даних свідчить, що серед основних причин загибелі ненароджених малюків та немовлят першого року життя стабільно лідирують окремі стани, що виникають у перинатальному періоді (P00-P96), тобто це патології та ускладнення, що виникають під час вагітності, пологів або у перші тижні життя малюка. Найчастіше йдеться про недозрілість і недоношеність, синдром дихальних розладів (коли легені не можуть самостійно дихати), кисневе голодування (асфіксію), ускладнення через хвороби матері чи внутрішньоутробні інфекції. У 2026 році вони стали причиною 78 смертей (для порівняння: у 2024 році — 79, у 2023 та 2022 роках — по 76 випадків).

Другою за поширеністю причиною є вроджені аномалії розвитку, деформації та хромосомні порушення (Q00-Q99). Цей показник мав тенденцію до зниження (із 41 випадку у 2022 році до 21 — у 2024-му), однак за 9 місяців 2026 року через вади розвитку померли 25 дітей (у 2025 році — 23). Серед інших поодиноких причин у структурі смертності трапляються хвороби органів дихання (зокрема пневмонії), патології системи кровообігу, хвороби нервової системи, інфекційні захворювання та новоутворення.

У загальноукраїнському масштабі за 2025 рік (за даними МОЗ на підконтрольних територіях) народилися живими 159 147 дітей, 930 народилися мертвими, 353 померли у перші 28 днів життя, 481 — у віці від 28 діб до року, а також зафіксовано 3 208 випадків самовільного переривання вагітності до 22 тижнів.

Системна проблема: табу, відсутність протоколу та самотність батьків

Громадська організація "Безпечне народження" оприлюднила масштабне аналітичне дослідження "Викидні, мертвонародження та смерть новонароджених: досвід сімей у медичних закладах України". Воно охопило анкети 516 жінок, які пережили втрату у 2021–2026 роках, 308 медичних працівників, а також серію глибинних інтерв’ю.

Результати оголили глибокі системні прогалини в медичній системі:

Відсутність контакту та прощання: 65,7% опитаних жінок після втрати не мали змоги доторкнутися чи побачити свою дитину. З них 36,9% зазначили, що їм узагалі не пропонували такої можливості, а 28,7% — що медики прямо чи опосередковано відмовляли їх. Загалом 71% респонденток не отримали жодних пояснень про можливості попрощатися чи створити пам’ятні речі.

Брак психологічної допомоги: 78,2% жінок у медичному закладі після втрати не запропонували консультацію психолога чи психотерапевта, хоча 63,6% з них гостро потребували такої підтримки.

Соціальна невидимість та знецінення: 57,6% учасниць стикалися з нерозумінням або знеціненням способу горювання, 54,5% — з уникненням розмов про померлу дитину, а 46,8% чули від оточення, що мають «швидше забути» пережите.

"Я так сильно просила, щоб мені показали. Все, що я встигла побачити, коли вони забирали, — просто от таку маленьку руку. І я пам’ятаю, там навіть нігті були. І я кажу: “Покажіть, будь ласка, покажіть, просто покажіть”. А вони кажуть: “Тобі не треба цього бачити. Для чого воно тобі треба? У тебе вже є дитина, все нормально”, — розповіла одна з учасниць дослідження.

Окремою болючою проблемою залишається відсутність чіткої процедури передачі тіла або останків дитини для поховання у випадках ранніх втрат (до 22 тижнів вагітності), коли жінкам часто відмовляють через формальні критерії ваги.

Важливо, що самі медики усвідомлюють проблему: 80,6% опитаних працівників сфери охорони здоров'я підтримують запровадження єдиних національних стандартів супроводу при перинатальній втраті, а 76,7% називають відсутність чітких правил головною перешкодою.

"Єдиний стандарт означає, що право на гідний супровід не залежатиме від того, у який заклад та до яких лікарів потрапила жінка. Наше дослідження показало, що цього потребують і батьки, і самі медики. Наше завдання — перетворити цей запит на конкретний протокол", — наголошує Вікторія Лучка, голова ГО «Безпечне народження» та співавторка дослідження.

"Не знецінювати і бути поруч": поради психологині

У "Клубі експертів" "Твого міста" клінічна психологиня Львівського обласного перинатального центру Марія Петришин пояснила, що процес горювання є болючим і тривалим, і пройти його мають як мама, так і тато.

"Процес горювання може тривати і до трьох років, і це абсолютно нормально. Сумувати, плакати, на якийсь час замикатися в собі — це природні реакції психіки на втрату. Не існує єдиного алгоритму чи “правильного” способу сумувати. Людина, яка горює, має право обирати, яким буде цей шлях", — зазначає Марія Петришин.

Фрази, які КАТЕГОРИЧНО не можна казати згорьованим батькам

Намагання "розрадити" стандартними фразами часто травмує ще більше:

❌ «Нічого страшного, ти ще молода і ще народиш» — ця фраза не дає надії, а ранить і знецінює теперішній досвід. Жінка зможе народити пізніше, коли буде готова, але це не скасовує цінності дитини, яку вона втратила зараз.

❌ «Усе буде добре» або «Ну так сталося» — применшує масштаб трагедії.

❌ «На все воля Божа» — викликає додатковий гнів або почуття провини.

❌ «Тримайся» / «Забудь про це і живи далі» — блокує право на сльози та вираження горя. Стерти з пам'яті смерть близької людини неможливо.

Як насправді підтримати родинний простір

Бути поруч без оцінок: Найкращі слова підтримки: «Я поруч. Звертайся, якщо тобі знадобиться моя підтримка. Що я можу для тебе зробити прямо зараз?»

Побутова допомога: Коли людина повертається з пологового додому, важливо створити правильну атмосферу. Елементарна допомога — це приготувати обід, взяти на себе рутинні справи та дати людині простір для горювання.

Опрацювати почуття провини: У жінок втрата часто супроводжується самозвинуваченнями («що я зробила не так?», «чому вчасно не звернулася до лікаря?»). Важливо м'яко нагадувати, що не все залежить від неї, та за потреби опрацьовувати цей тягар із психологом.

Ритуали пам’яті, які допомагають прогорювати

Психологиня наголошує: ритуали прощання є критично важливими, адже вони дають можливість прогорювати, попрощатися й поступово відпустити.

Скринька пам'яті: Збереження тесту на вагітність, знімків УЗД, браслетика з пологового чи першого одягу дитини.

Листи дитині: Написання листа померлій дитині з усіма несказаними словами. Його можна зберегти в родині, спалити або пустити за водою у формі кораблика.

Дерево пам'яті: Висаджування куща чи дерева на честь померлої дитини.

Втрата дитини — це досвід, який неможливо "просто забути". Суспільство та медична система мають подолати табу, навчитися чутливій комунікації та надати кожній родині право на гідне прощання, пам'ять і фахову підтримку.

Читайте також: Смерть породіллі та інвалідність немовляти: Верховний Суд зобов'язав лікарню на Львівщині сплатити 9 млн грн

Нагадаємо, наразі експертна спільнота та громадські організації працюють над впровадженням єдиного національного стандарту супроводу перинатальних втрат у медичних закладах України, який охоплюватиме чутливу комунікацію, право на прощання, психологічну підтримку та нормування процедур поховання.

"Твоє місто" раніше уже піднімало питання перинатальної смертності.

Також ми писали про відому співачку та волонтерку Ірину Федишин, яка втратила дитину. Згодом домоглась лікарку, яка допустила халатність, звільнили.

Нагадаємо, що 13 жовтня чоловік і продюсер Ірини Федишин Віталій Човник повідомив, що подружжя втратило довгоочікувану доньку. За його словами, лікарі також боролися за життя співачки, яка після трагедії перебувала у важкому стані. 7 листопада Ірина Федишин публічно розповіла про причини втрати дитини.