“Поспіх може знецінити ідею”: де би міг бути Пантеон видатних українців і кого там варто перепоховати

Ініціативу загалом підтримують, але ключові питання — від локації до критеріїв — залишаються відкритими.

Могила Симона Петлюри у Парижі. Фото: відкриті джерела

сьогодні о 12:00

Офіс президента розробляє проєкт Пантеону видатних українців — простору пам’яті, де планують перепоховати політичних, військових та культурних діячів, чиї могили нині розташовані за кордоном.

Під час обговорення керівник Офісу президента Кирило Буданов наголосив, що йдеться не лише про перепоховання, а про ширший процес повернення історичної спадщини. За його словами, реалізація буде складною, адже поховання розташовані в різних країнах — як дружніх, так і недружніх, — однак відкладати це не варто, особливо в умовах війни.

Також учасникам наради доручили підготувати перелік постатей для можливого перепоховання, напрацювати механізм реалізації та визначити локацію майбутнього пантеону. Серед варіантів розглядають Національне військове меморіальне кладовище.

Водночас сама ідея залишається дискусійною: досі немає єдності щодо того, де саме має бути пантеон і хто має право бути там вшанованим. Саме ці питання стали ключовими у реакціях експертного середовища.

Народний депутат та історик Володимир В’ятрович у коментарі "Твому місту" сказав, що позитивно оцінює саму ідею перепоховання і наголошує, що вона має як практичне, так і символічне підґрунтя. За його словами, частина поховань за кордоном опиняється під загрозою, а для самих діячів було б честю бути похованими в Україні.

“Позитивно і давно її просуваю. Я був одним з ініціаторів цієї ідеї вже років 15, напевно. По-перше, частина з цих поховань є під загрозою за кордоном, тому що ті, хто ними опікувався, відходять. А по-друге — це люди, які боролися за незалежність України, і для них було б честю бути похованими в Україні, в столиці України, в Національному пантеоні”, — зазначає він.

Водночас, говорячи про значення такого простору, В’ятрович підкреслює, що пантеон має виконувати об’єднавчу функцію для суспільства.

“Національний пантеон — це місце, яке має бути символом єднання довкола тих, завдяки яким ми отримали цю державу”, — додає він, зауважуючи, що подібні простори існують у Франції, Італії, Португалії та Польщі.

Окремо В’ятрович зупиняється на питанні локації. На його переконання, пантеон має бути розташований у центрі столиці, виконуючи як символічну, так і протокольну функцію.

“Я переконаний, що це має бути центр столиці. Це мало би бути місце, яке відвідують очільники держав, і водночас простір, відкритий для українців. Варіант із розміщенням на військовому меморіальному кладовищі я не підтримую — Пантеон не має бути десь далеко поза Києвом”, — наголошує він.

Він також уточнює, що пантеон не передбачає масових перепоховань — йдеться про обмежену кількість постатей, тому вимоги до місця мають бути особливо високими.

Стосовно критеріїв відбору В’ятрович зазначає, що це питання ще формується і потребує законодавчого врегулювання. Водночас, за його словами, йдеться передусім про державних діячів різних історичних періодів та військових лідерів.

“Це мали би бути ті люди, які в різний час були керівниками українських державних утворень — від княжої доби до ХХ століття. Особливо це стосується головнокомандувачів українських армій — часів УНР і УПА”, — пояснює він.

Архітектор і краєзнавець Іван Щурко у коментарі "Твоєму місту" сказав, що також підтримує ідею створення пантеону, однак застерігає від поспіху в її реалізації. На його думку, сама ініціатива є правильною, але запізнілою.

“Пантеон потрібен. Сама ідея правильна, навіть певною мірою запізніла — про це треба було думати раніше. Але я боюся так званого турборежиму: поспіх у таких речах може знецінити хорошу ідею”, — зазначає він.

Щурко наголошує, що ключове питання — у виробленні спільного підходу до того, кого саме вшановувати в такому просторі.

“Це має бути результат широкої дискусії — істориків, військових, дослідників. У різних країнах діють різні принципи: десь це лише державні діячі, десь військові, а десь застосовують часовий фільтр — 50–100 років після смерті. Поки немає концепції, важко говорити про конкретні імена”, — пояснює він.

Говорячи про можливу локацію, Щурко зауважує, що хоча Київ виглядає логічним варіантом, не варто обмежуватися лише столицею.

“В Україні є багато місць сили — Канів, Холодний Яр. Я б не відкидав варіант, що це може бути не одна локація, а певна система таких місць. У Польщі, наприклад, є кілька центрів пам’яті, і вони не зводять усе до однієї точки”, — додає він.

Історик та військовослужбовець Вахтанг Кіпіані, який брав участь у нараді, підтверджує, що остаточного бачення проєкту наразі немає. За його словами, пропозиція створити пантеон на території Національного військового меморіального кладовища не отримала підтримки.

“Робоча пропозиція була — зробити його на території військового кладовища, але вона не отримала загальної підтримки. Має бути окремий меморіал у центрі Києва — це одна з ключових дискусій”, — зазначає він.

Він також звертає увагу на відсутність узгодженого списку постатей і необхідність вироблення чітких критеріїв.

“Списків наразі немає. Потрібно визначити, хто саме має право бути похованим на такому пантеоні. Це місце має примирити націю і показати образ сильної, єдиної України”, — наголошує Кіпіані.

За його словами, відкритими залишаються і питання вигляду самого простору — чи передбачатиме він перенесення існуючих надгробків, чи створення нових меморіальних форм.

Таким чином, попри загальну підтримку ідеї, експерти сходяться в одному: реалізація пантеону потребує чіткої концепції, узгоджених критеріїв і широкого публічного обговорення.

Ідея створення такого меморіального простору в Україні обговорюється вже не перший рік. Ще на початку 2000-х на державному рівні пропонували створити в Києві комплекс для вшанування видатних діячів, однак ці ініціативи не були реалізовані.

У 2015 році до цього питання знову повернулися, однак і тоді проєкт не отримав практичного втілення. Паралельно концепцію пантеону розробляли в експертному середовищі, зокрема за участі Українського інституту національної пам’яті.

У різні роки пропонувалося розглядати пантеон не лише як місце поховань, а як ширший меморіальний простір із можливістю поодиноких перепоховань. Водночас остаточного рішення щодо формату, локації та принципів його наповнення досі немає, що й зумовлює нову хвилю дискусії навколо цієї ідеї.