Сюди приїжджають не лише туристи. Під каштаном фотографуються сім’ями, мовчки стоять паломники, а місцеві називають це місце "намоленим". Одні вірять у легенду про митрополита Петра Могилу, який нібито посадив дерево власноруч. Інші — сумніваються у віці каштана та кажуть, що документальних підтверджень цьому немає. Але навіть попри суперечки дерево давно стало частиною київської пам’яті.
Журналістка "Твого міста" побувала біля найстарішого каштана столиці та дізналася, чому це дерево стало одним із живих символів міста.
Піднявшись дорогою до Китаївської пустині, складно одразу зрозуміти, що десь поруч росте дерево, старше за більшість київських храмів. Територія монастиря зустрічає тишею, запахом сирої зелені та дзвоном церковних дзвонів, який розчиняється серед пагорбів Голосіїва.
Сам каштан стоїть біля Троїцької церкви. Його крона здіймається над подвір’ям, а товстий стовбур вкритий темними борознами часу.
Навесні каштан розквітає великими білими "свічками". Саме тоді сюди приходить найбільше людей.
Вона приходить до Китаєва багато років і каже, що саме це місце стало для неї особливим.
За її словами, старий каштан давно став частиною життя місцевої громади та прихожан храму.
Вона каже, що за деревом постійно доглядають.
За легендою, каштан висадив митрополит Петро Могила у XVII столітті. Саме він був реформатором православної церкви, меценатом та засновником Києво-Могилянської академії. Перекази стверджують, що дерево він привіз із батьківщини — території сучасної Молдови.
Втім, історики закликають ставитися до цієї історії обережно.
Засновник та креативний директор екскурсійної агенції "Капітан Київ" Олександр Вознюк каже: документальних підтверджень того, що каштан справді посадив Петро Могила, наразі немає.
За словами Вознюка, різні версії легенди існують уже багато років.
Втім, історичних доказів цього немає.
Попри це, каштан давно став частиною міського фольклору та історичної пам’яті Києва.
За його словами, сам Китаїв є недооціненою частиною столиці.
Сам каштан зазвичай стає лише однією із зупинок маршруту.
Суперечки точаться і навколо віку дерева. Офіційно каштану приписують близько 350–400 років. Його висота сягає приблизно 25 метрів, а обхват стовбура — понад 4 метри.
Втім, існує й інша версія: деякі фахівці припускають, що дерево могло утворитися шляхом зрощення кількох каштанів.
Водночас інші ботаніки переконані: такі шви на корі є природними для старих каштанів і не свідчать про штучне зрощення.
Сам гід каже, що визначення віку дерева — складний процес навіть для фахівців.
За словами Вознюка, він навіть порівнював каштан Петра Могили з іншими старими каштанами Києва.
Попри всі дискусії, каштан офіційно має статус ботанічної пам’ятки природи. Його взяли під охорону ще у 1994 році за сприяння Київського еколого-культурного центру.
Саме тоді, за словами Вознюка, дерево навіть освятили.
Колись поруч із каштаном був і невеликий фонтан.
Не всі в монастирі, однак, надають дереву сакрального значення.
Один із монахів Китаївської пустині у коментарі "Твоєму місту" говорить про каштан стримано.
Втім, він визнає: дерево помітно змінилося за останні роки.
Саме ця стриманість ще більше підкреслює особливість каштана: для когось він — ботанічна пам’ятка, для когось — частина міської легенди, а для когось — просто старе дерево. Але майже ніхто не проходить повз нього байдуже.
Вознюк каже: найцінніше у таких деревах навіть не їхній офіційний статус, а сама присутність у міському просторі.
За його словами, каштан фактично став живим свідком кількох епох Києва.
Він додає: саме такі дерева створюють відчуття тяглості міста.
Під каштаном і сьогодні зупиняються люди. Хтось фотографує цвітіння, хтось мовчки дивиться на старий стовбур, а хтось просто шукає тут кілька хвилин тиші посеред великого міста.
Можливо, саме тому каштан Петра Могили давно став для Києва чимось більшим, ніж просто ботанічною пам’яткою. Це дерево — нагадування про те, що місто тримається не лише на бетонах, дорогах чи новобудовах, а й на пам’яті. Іноді — живій.
