Виставка «Небачена сила», присвячена українському спротиву на окупованих територіях, яка нещодавно пройшла у Львові, а раніше була однією із резонансних подій Українського Дому у Києві, стала важливим кроком у формуванні нової української міфології та національної ідентичності.
Експозиція, що розповідає про громадський рух «Жовта стрічка», жіночий рух «Зла мавка» та інші ініціативи опору, використовує креатив та мистецтво як потужний інструмент для створення нової колективної картини світу, важливою частиною якої є міфологічне. Ми зазвичай розуміємо міфологічну свідомість як примітивну чи фантазійну, але це не так. Міфологізація спрощує світ, певною мірою його стереотипізує, надає йому емоційного, хоч водночас й ірраціонального, виміру.
Процеси міфологізації допомагають людині та спільноті пізнавати світ, конструювати реальність та знаходити в ній себе.
Кураторка виставки Ольга Муха зазначає: «Ці нові образи можуть стати фундаментом для нової ідентичності, бо ми себе віднаходимо. І рамка цієї ідентичності, яка вибудовується під прицілом камер прямого етеру, доволі незручна: від нас очікують одночасного буття в ролі жертви та героя. І в процесі виживання під обстрілами, ми відтворюємо сімейні історії, віднаходимо старі нові імена з класичної літератури, називаємо нові рухи міфологічними іменами. Та нам пощастило бодай в одному – жити в часі, коли забуття більше неможливе і жити серед неймовірних проявів мілітарного, ненасильницького та побутового героїзму».
Виставка використовує різноманітні мистецькі засоби для створення емоційного зв'язку з відвідувачами. Серед експонатів – відео Ukrainer із проєкту «Деокупація», картонні карикатурні фігури «російських визволителів» Сергія Захарова, меми Максима Паленка, відео-історії про поранені музейні об'єкти, лабіринт «Роблю вигляд» із повідомленнями з плакатів кримського художника Антіка Данова та багато інших.
Ми все вимірюємо власними мірками, порівнюючи світ із власним буттям, так відбувається і при міфологізації. Виставка «Небачена сила» розповідає персональні героїчні історії звичайних людей, що дозволяє будь-якому глядачу «приміряти» цю історію на себе, відчути себе частиною цього спротиву. Перша інсталяція, яка відкриває виставку – це постаті, які є водночас і персоналізованими, і не персоналізованими. Кожен з них має свого прототипа, бо це історії, які стали публічними, але це не публічні люди. Це пересічні українці, які опинилися в непересічних обставинах і прийняли важливе для себе рішення, яке через висвітлення в ЗМІ суспільство маркує як героїчні вчинки. Прикметно, що ці постаті для виставки створено дзеркальними, так глядач у впізнаваному образі бачить себе.
Виставкова експозиція, представляючи історії з окупованих територій, «осереднює» досвіди: відвідувачі, які не мають досвіду окупації, можуть його певним чином осягнути, співставити із своїм, абсолютно протилежним. Динаміка виставки побудована так, що постійно звертається до відвідувача через драматичні моменти, які показують силу окремої людини, силу групи, силу спільноти і мають наділити силою того, хто побував на виставці.
Міф постає насамперед через міфологічні уявлення, розповіді, дії, які мають емоційне забарвлення. На виставці цю функцію виконують VR-технології, поетичні інсталяції, відеоісторії, живопис, артефакти щодо життя в окупації чи полону, щоденники, лабіринт. Вони допомагають зануритися в цю реальність, вибудувати наративні історії.
У просторі виставки завдяки мистецьким рішенням вони набувають містичного формату. Зокрема, лабіринт Антіка Данова, експериментуючи з простором і часом, переносить глядача у інший вимір. Він побудований з використанням чорного кольору, який ніби імітує суцільну темряву, підсвіченими є лише поодинокі написи на чорному тлі, написи російською мовою розмивають межу між теперішнім та майбутнім, явним та уявним, бо ними автор імітує нормальне життя в ненормальних умовах.
Міфологічна розповідь у поєднанні з її емоційним переживанням створює особливу цілісну картину світу, яка включає людину та її відносини з іншими людьми, природу, метафізичну сферу. Формується вона насамперед через протиставлення «свого» і «чужого» світу. Особливо ці протиставлення загострюються в часі війни. Свій світ – пізнаний, присвоєний, зрозумілий. Чужий світ сприймається не тільки як простір, який належить іншим (в нашому випадку – ворогам), але й ґрунтується на їх ціннісному протиставленні.
Фредерік Барт накладає це розуміння чужого світу на етнічні кордони, які концептуалізують етнічну групу через певні маркери: політичні, економічні, соціально-політичні, культурні. Вони пов’язані із територіальною організацією групи, але водночас і включають інші, позатериторіальн ознаки, які й визначають етнічну групу як спільність народу та народності (національності). Чужу групу сприймають як ворожу, яка посягає на «наші» простори у матеріальному чи духовному вимірах. Тому дуже важливо, кого зараховувати до своїх та чужих. І якщо у військовому протистоянні це легко визначити, то у випадку з окупованими територіями, про які здебільшого дуже мало інформації, для пересічної людини це не така проста справа. Звернення до теми окупації, поширення про окуповані території інформації є необхідною умовою для того, щоб спільнота ідентифікувала їх як «свої», включала в спільну історію та міф.
«Небачена сила» звертається до концепції героїчного міфу, представляючи історії людей, які здійснюють надзвичайні вчинки в умовах окупації, піддаючи власну свободу і життя небезпеці. Ці розповіді через прапори, вивезені з окупації чи відтворені за образами тих, які використовувалися на різноманітних мітингах проти окупаційного режиму, вишиті сорочки, щит Романа Ратушного, відтворені листки щоденників формують нову колективну пам'ять, яка є важливою складовою національної ідентичності.
Герой – це той, хто здатний на вчинки, які не до снаги звичайній людині, він позбавляється міфом «людської історії», дегуманізуємо, бо сакралізуємо його самого і його вчинки. «Небачена сила» розповідає про сучасних героїв, коли героїзм може бути вимушеним, але необхідним. При цьому йдеться не стільки про героя як такого, скільки про його подвиги. Подвиги цих людей скеровані на благо спільноти і дають можливість сформувати цю спільноту, адже не важливо: чи будуть пам’ятати тебе, чи будуть пам’ятати твій подвиг, важливою є лише ідея спільноти та рідної землі.
Історії про героїв та їхні подвиги лягають в основу колективної пам’яті, яку складають не лише історичні події та їх тлумачення історичною наукою, але й «живі» спогади, котрі є результатом життєвого досвіду. За допомогою сучасного мистецтва та виставкових проєктів про сьогодення, ми фіксуємо, а в деяких випадках і формуємо ці життєві спогади, так звану «живу» (усну) історію. Б.Шацька, яка аналізує існування міфів в колективній пам’яті, у праці «Минуле – пам’ять – міт» характеризує міф як такий, що стосується одиничної події, він опертий на вірі, його істинність не підлягає верифікації.
Водночас міф творить суспільну сув’язь і в горизонтальному вимірі (поміж людьми в середині певної спільноти), і у вертикальному (поміж поколіннями). При цьому міф радше інформує про те, якими є сучасні тривоги і стан духу, ніж про те, яким було минуле. Також вона відзначає здатність колективної пам’яті творити сакральні взірці та позачасові типи – історичні герої в народній пам’яті позбавляються своєї індивідуальності, стають взірцем, персоніфікацією певної цінності. Те ж саме стосується і подій, які в колективній пам’яті також стають зразками для вчинків та поведінки, важливими для існування групи, символами вагомих для неї вартостей.
В українському контексті творення спільноти, об’єднання не лише навколо трагедії, але й навколо героїзму є дуже важливим, бо це дозволяє активізувати приховані ресурси нації і для її збереження, і для розвитку. Ми бачимо стихійну героїзацію Небесної сотні, захисників ДАПу, військових, які протистоять російській навалі у сучасній війні.
Це підтверджує необхідність таких процесів і безперечно стає підґрунтям для мистецьких рефлексій. Виставка «Небачена сила» не лише розповідає про героїзм українців на окупованих територіях, але й допомагає інтегрувати цей досвід у загальнонаціональну картину світу. Це особливо важливо для подолання стереотипів та упереджень щодо людей, які залишилися на окупованих територіях. Вона допомагає осмислити складний досвід війни та окупації, створює нові героїчні наративи та сприяє консолідації української нації в умовах російської агресії.
Ця стаття створена в рамках проекту «Небачена Сила» за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID «Зміцнення громадської довіри» (UCBI).
Оксана Дарморіз (кандидатка філософських наук, доцентка Львівського національного університету імені Івана Франка)
