Колишній головнокомандувач ЗСУ, а нині посол України у Великій Британії Валерій Залужний застерігає: швидкий мир може призвести до втрати незалежності, а відсутність політичної мети, попри намагання сформувати військову стратегію на певний період, не матиме жодного результату. Про це він написав у своїй статті для видання Liga.net.
«Війна в 2023 році кардинально змінилася. І якщо її фізична природа нам була повністю зрозуміла, що дало змогу навіть вплинути на її подальший розвиток, наприклад об’ємним підходом до БпЛА, космічною розвідкою, то сформувати повноцінну стратегію нашої майбутньої поведінки поки не було можливим».
Було також розуміння, що постійно залежати від постачання зброї західними партнерами неможливо, пише Залужний, і не тому, що закінчиться зброя, а тому, що з часом вона зміниться. Не вистачало, каже він, «чогось фундаментального у підході до побудови якісної стратегії».
Війна – це «трійця»
За Клаузевіцом – війна – це «трійця»: населення, збройні сили та державне управління, тоді ці аспекти є трьома різними кодексами законів і серед цих сторін саме населення є найчутливішою стороною в сенсі підтримки війни.
Без суспільної підтримки неможливо успішно вести війну, а її ключовим проявом є ставлення людей до мобілізації, яка нині дає збої.
Клаузевіц підкреслював: щоб населення підтримувало війну, воно має бути поінформованим і розрізняти «своє» й «чуже», «правильне» й «неправильне». Найсильніша підтримка виникає тоді, коли суспільство бачить пряму загрозу своїй незалежності.
Клаузевіц наголошував, що війни ведуться з політичними, а не військовими цілями, і їх рухає радше ідеологія, ніж сила. Залужний намагався з’ясувати, чи була визначена політична мета війни для України, але не знайшов її в жодному документі. Він сам сформулював політичну мету й написав статтю про це, але не оприлюднив її через політичну напругу; частина ідей лягла в основу плану на 2024 рік, який так і не реалізували. Війна змінюється разом зі змінами політики – це один з ключових принципів Клаузевіца.
На кінець 2025 року війна триває вже дванадцять років і набуває ознак світової: за впливом і наслідками вона вже майже такого масштабу.
«Підтвердженням цього, наприклад, може бути епізод з нашої історії, коли начебто сильні особистості сучасного світу стверджували про можливі швидкі рішення і довгоочікуваний мир. Мир, який і досі не настав».
Ціль номер один для Росії
Швидкий мир для України означав би поразку і втрату незалежності, але навіть такого миру не досягли. Причина може бути в тому, що апетити Росії виходять за межі України. Проблема, каже Залужчний, також у відсутності чіткого політичного бачення України та нерозумінні реальної політичної мети Росії.
За логікою війни зволікання шкодить тому, хто наступає, тож Росія не може дозволити собі паузу, а мир в Україні неможливий без нової архітектури безпеки принаймні у Східній Європі.
«Тут не можу для європейців не процитувати Бенджаміна Франкліна: "Ті, хто відмовляється від свободи заради тимчасової безпеки, не заслуговують ані свободи, ані безпеки". Десь так і формують сьогодні свою політику у Європі США».
Поки західні політики будували ілюзії та говорили про відбудову чи вибори в Україні, фронт наближався до Дніпра, а нині – до Запоріжжя й Харкова. Схоже, що частина Заходу й навіть частина українського суспільства вже хоче не перемоги, а миру будь-якою ціною.
Істоіря російського теоретика воєнного мистецтва Свєчина нагадує: стратегія нерозривно пов’язана з політикою, а боротьба можлива лише тоді, коли чітко розумієш свої цілі.
Росія має ясну стратегічну ціль, яка значно ширша за територіальні претензії чи «захист російськомовних».
Головна ціль Росії – Україна як суб’єктна, незалежна держава з потенціалом і європейським вектором. Такі імперські цілі зазвичай не оголошують відкрито – їх приховують або спотворюють, щоб здобути підтримку. Події від 2021 року до сьогодні – поширення недовіри до ЗСУ, корупційні скандали в колах РНБО, поведінка Кремля – свідчать: Росія прагне ліквідувати українську незалежність.
Українці мають чітко усвідомити цю мету Росії – це основа для створення власної стратегії збереження держави. Така стратегія повинна починатися з політичної мети, визначеної найвищим військово-політичним керівництвом України.
«Виникає закономірне запитання: що ж таке політична мета? І чому недостатньо лише військової стратегії, яка і так зачіпає економіку?»
Війна не є самодостатньою метою: її сенс – досягти миру на умовах, вигідних державній політиці. Завдання військового командування – знищення сил ворога; завдання політики – сформувати політичну мету війни.
Політична мета має враховувати ситуацію на військовому, соціальному й економічному фронтах, бо саме контроль цих сфер створює вигідні умови для переговорів. У війні на виснаження важлива не лише оборона, а й цілеспрямовані атаки на слабкі місця противника в кожній із цих сфер.
Таким чином, визначаючи політичну мету війни, фактично необхідно визначити завдання та об’єднати керівництво на фронтах політичної, економічної і збройної боротьби.
Підготовка до вторгнення
Збройні Сили України зустріли повномасштабне вторгнення Росії з величезним дефіцитом всього – від людей до зброї.
Росія мала абсолютну перевагу у кількості засобів повітряного нападу та засобів ППО, перед війною вона оновила бойовий склад авіації та переозброїла її на сучаснішу техніку.
Тому російська стратегія розгрому передбачала чіткі і кінцеві військові дії, які мали стільки потенціалу, щоб досягти політичної мети як швидким ударом по столиці, так і по інших напрямках.
Зміна стратегії розгрому на стратегію виснаження
Україна, яка опинилася під ударом ворога, в кілька разів більшого за розміром, вистояла. Саме безпрецедентний героїзм громадян України став запорукою перемоги і мав би бути результатом стійкої позиції на політичному фронті.
«Не дати противнику реалізувати свою стратегію для досягнення політичної мети є абсолютною перемогою. Перемогою, яка хоч і коштувала Україні життів найкращих її громадян і частини території, але зберегла державу та дала найголовніше – шанс на боротьбу і на мир на своїх умовах. Шанс, яким ми користуємося до сьогодні».
З того моменту треба звернутися до воєнної науки, яка каже: для досягнення тієї самої політичної мети, коли розрахунок на стратегію розгрому не справджується, стратегія змінюється на виснаження.
Але навіть це ніяк не спростовує рішучих кінцевих цілей ворога.
Стратегія виснаження може бути застосована з метою створення умов для розгрому. Тому з осені 2022 року Україна і намагалася створити умови для реалізації стратегії розгрому у наступному, 2023 році. Але через відсутність політичної мети підготовка тривала лише на військовому напрямку й охопила лише стратегічне розгортання та формування потенціалу для вирішення завдань у 2023 році.
«У той час коли ми готувалися до кави у Криму, завершення війни у 2023 році та спостерігали за намаганням захопити Бахмут, Росія переводила економіку на військові рейки, запускала пропаганду і змінювала законодавство, формувала стратегічні резерви та затягувала нас у війну, до якої, як і в 2022 році, ми не були готові. Війну на виснаження».
Події 2024-го, а особливо 2025 року, попри незначні здобутки на фронті, вказують на абсолютну дієвість такої стратегії для Росії у намаганні досягнути своєї політичної мети.
Що це за стратегія виснаження? Вона передбачає не швидкий розгром, а поступове підривання здатності ворога чинити опір – військово, економічно й політично. Така війна спирається на розвинену економіку й потужну військову промисловість, здатну працювати під час бойових дій. Операції виснаження – це не прямий шлях до перемоги, а розгортання матеріальної переваги, яка зрештою зламає противника.
Збиття тисяч російських повітряних цілей щомісяця – приклад реалізації цієї стратегії.
Виснаження триває й на політичному фронті: ключовим фактором є готовність українського суспільства до опору та мобілізації.
Рішучий удар, який може готувати Росія
Військові дії все ще відіграють важливу роль у досягненні політичної мети, проте вони не є головною і кінцевою фазою.
«Це означає, що, наприклад, якщо Росія повністю окупує Донецьку або інші області, війна триватиме як на політичному, так і економічному фронті, оскільки політична мета не буде досягнута».
Отже, метою воєнних дій в стратегії виснаження є створення умов, за яких можливо завдавання рішучого удару, спрямованого на розвал країни на економічному і політичному фронтах одночасно.
У стратегії виснаження є свій вирішальний удар. І якщо для противника – це доведення країни до розпаду через військові дії, політичну й економічну ситуацію, що ж тоді є рішучим ударом у цій ситуації? Якщо згадати історію, то відповідь очевидна. Це громадянська війна.
«Так, саме це і є тим вирішальним ударом, якого Росія систематично досягає реалізацією стратегії на виснаження».
Залужний називає варіант політичної мети:
- 2015–2022 – етап запобігання війні: підготовка армії, населення та економіки, дипломатичні заходи для обмеження можливостей РФ. У практиці це мало включати всеохопну підготовку та можливе завчасне введення воєнного стану.
- 24.02.2022 – 12.2023 – етап стратегії знищення: політична мета – забезпечити мир і стримати поширення війни; за неможливості – підготовка до війни на виснаження.
- 2024 – 01.2025 – стратегічна оборона й формування альянсів для активних дій у межах стратегії виснаження.
- 01.2025 – 08.2025 – стратегічна оборона із завданням не допустити використання Росією своїх військових успіхів для тиску на перемовини.
- Після 08.2025 – збереження держави через утримання військового, політичного та економічного фронтів; формування коаліцій для позбавлення РФ можливості продовжувати війну.
Яким може бути закінчення війни
Закінчення або зупинка війни, особливо війни на виснаження, залежатиме від сукупності досягнень чи втрат на військовому, економічному і політичному фронтах.
Формуючи політичну мету війни, важливо пам’ятати, що війна не завжди завершується перемогою однієї сторони та поразкою іншої. Так було у Другій світовій, але це рідкісний виняток, бо так майже ніколи не бувало в людській історії. Переважна більшість воєн завершується або взаємною поразкою, або кожен впевнений, що переміг, або інші варіанти.
«Отже, коли ми ведемо мову про перемогу, треба чесно сказати так: перемога – це розпад Російської імперії, а поразка – повна окупація України через її розпад. Все решта – просто продовження війни».
Ми, українці, звичайно, прагнемо повної перемоги – розпаду Російської імперії. Але не можемо й відкидати варіант довгострокового (на роки) припинення війни, бо саме це надто поширений в історії воєн спосіб їх завершення.
Про гарантії безпеки
У світі фактично зруйнована система міжнародного права, тому мир без довгострокових гарантій безпеки неможливий. Такими гарантіями могли б бути вступ до НАТО, ядерне стримування або потужний союзницький контингент, але ці варіанти наразі нереалістичні. Відтак війна, ймовірно, триватиме – не тільки на полі бою, а й у політичній та економічній площинах.
Технологічний прогрес здешевлює війну та збільшує ударні спроможності, і з часом навіть Росія може опинитися у ситуації, коли їй самій знадобляться гарантії безпеки. У такому разі основою можуть стати не військові домовленості, а взаємні фінансові гарантії – капітали, здатні забезпечити стабільність після війни й запобігти політичному колапсу. Подібні процеси світ уже переживав на початку ХХ століття.
Отже, формулювання політичної мети війни є найскладнішим випробуванням для мислення політика.
Проте чи не головною тоді політичною метою для України є позбавлення Росії можливості здійснювати акти агресії проти України в осяжній перспективі.
Водночас потрібно врахувати, що реалізовувати такі наміри Росія може, обравши одну з двох стратегій. У будь-якому разі, такий акт агресії здійснюватиметься як на військовому, так і на політичному й економічному фронтах. Інструменти та форми такої агресії змінюються, проте всі вони слугуватимуть одній і тій самій політичній меті.
«Якщо важко уявити характер майбутньої війни, то точно зрозуміло, яким повинен бути мир, де мають жити наші діти. Зрештою, як говорила Олена Теліга: "Держави стоять не на династії, а на внутрішній єдності і силі народу"».
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
