Ігор Білозір народився 24 березня 1955 року в районному містечку Радехів на Львівщині. Був четвертою дитиною в сім’ї. У старших класах вже намагався писати музику, мав шкільний ансамбль, грав на весіллях. Своє майбутнє хлопець вирішив пов’язати зі сценою. Спочатку вступив на хормейстерське відділення Львівського музпедучилища, а згодом закінчив ще й диригентське Львівської консерваторії.

У Львові Білозір мешкав за адресою вулиця Фредра, 4. Нині на цьому будинку висить пам'ятна табличка, а в квартирі створено музей композитора. За час навчання встиг постажуватися у США та Канаді. У 1977 року став керівником ВІА «Ритми Карпат» Львівського автобусного заводу, а від 1979 року працював вже художнім керівником і солістом ВІА «Ватра» Львівської обласної філармонії, що виконує більшість його пісень і донині. Окрім того, пише пісні для своєї дружини, вокалістки Оксани Білозір, а також виконує деякі композиції сам.

Композитора побили 8 травня 2000 року у кав'ярні «Цісарська кава», що на проспекті Шевченка у Львові, після того, як він зробив зауваження групі відвідувачів, які співали російський «блатняк». Унаслідок завданих травм 28 травня 2000 року артист помер у лікарні. Поховали його у Львові на Личаківському цвинтарі (поле № 2).

Загибель Ігоря Білозіра на короткий час привернула увагу до стану функціонування української мови у місті. Паралельно російська преса розпалювала антиукраїнську істерію, стверджуючи, що його нібито вбили за виконання російських пісень. Того ж місяця на надзвичайне засідання Львівської міської ради було винесено питання про впорядкування дрібнороздрібної торгової мережі в центрі Львова та про акустичний режим і про захист звукового середовища в місті.

19 серпня 2013 року на могилі Ігоря Білозіра освятили пам’ятник у вигляді білого ангела. Він виготовлений з італійського мармуру. Скульптори працювали над ним понад півтора року. Ушанувати пам’ять митця прийшли родичі, друзі та понад півтисячі львів’ян. Пам’ятник створили скульптори Андрій та Володимир Сухорські, архітектор – Костянтин Малярчук.