На київському Подолі розгорівся конфлікт навколо будівлі XIX століття на вулиці Фролівскій, 4. Активісти на чолі з Дмитром Перовим заявляють про «демонтаж», адміністрація ДІАЗ та реставратори запевняють, що триває порятунок споруди від аварійних радянських нашарувань.

Суть конфлікту

Суперечка між Перовим і директором ДІАЗ в мережі розпочалася ще на етапі дослідження історії будівлі. В подальшому активіст повідомив, що написав заяву у прокуратуру на директора ДІАЗ Романа Маленкова, звинувативши його у нібито умисному затягуванні процесу внесення будівлі до реєстру пам'яток з метою дати час забудовнику зруйнувати її.

"Малєнков будучи директором заповідника на території якого розташована історична будівля Шевського цеху - використовуючи своє положення, затягує надання будинку охоронного статусу, в той час як будівлю розбирає забудовник", - заявляє він.

Активіст називає будівлю «Шевським цехом». Він наполягає, що тут розташовувався шевський цех - одна з двох малих мануфактур Подолу, що пережила пожежу 1811 р.

"Це звернення – ну просто компіляція брехні, ну чи як його ще й назвати…", - наголошує у відповідь Маленков.

Він спростовує звинувачення і заперечує таку назву, посилаючись на архівні дані.

«Дмитро Перов подав свою картку на якийсь будинок ТКАЧІВ, яких він поселив за адресою Фролівська, 4. Нині він їх вже називає ШЕВЦЯМИ... ШЕВЦІВ у будинку теж ніколи не було. Тим більше БРЕХНЯ – я не подавав «облікової картки», адже її ніколи і не існувало для цієї будівлі. Картка виявленого об’єкту і облікова картка – для Перова одне й те саме, що ще раз вказує на безграмотність цієї людини», — наголошує Маленков.

Директор ДІАЗ наполягає, що будинок має увійти до реєстру пам'яток під назвою "Будинок Малиновських-Барських".

У ДІАЗ з'ясували, що у середині XIX ст. садиба належала київському купцю Феодосію Малиновському. У 1886 році ділянка належала доньці Малиновського — Ользі Малиновській. Згодом вона вийшла заміж за Барського, тож садибу можна називати подвійним прізвищем власників — Малиновських–Барських.

За даними ж ДІАЗ, тут були лавки купця Єфима Митюка, що дивом уціліли після пожежі 1811 року. А у 1854–1855 роках на ділянці спорудили кам’яну двоповерхову прибудову до одноповерхових лавок.

Відомо, що у 1912 році будівля, з уже добудованим крилом по вул. Фролівській, належала родині відомих підприємців Морозових, які дещо перебудували її. 

Чому досі немає статусу пам’ятки?

Активісти звинувачують Маленкова у навмисному затягуванні процесу, що дає забудовнику час на роботи.

«Минуло півроку і... нічого вдіяти не можуть, бо будинок і досі не отримав охоронного статусу. А ось будинок — розбирають», — заявляє Дмитро Перов, підкреслюючи, що жовта цегла у контейнері свідчить про те, що розбирають оригінальну історичну кладку.

Директор заповідника пояснює затримку складністю наукової роботи.

«ДІАЗ — не відділ обліку, основна робота у наших фахівців зовсім інша. Але і деякі обліковки вони вже теж взяли на себе, наприклад, фактично дороблено суперскладний документ — Флорівське кладовище. Цей об’єкт значно масштабніший, і саме він у пріоритеті», — зазначає Маленков.

Він підкреслив, що розробкою документу займається займаються історик Руслан Примак та архітектор-реставратор Анатоль Ізотов.

Реставрація чи руйнування?

Найбільше запитань викликають роботи на даху. Реставратор Анатоль Ізотов пояснює, що за радянських часів будівлю суттєво видозмінили, надбудувавши поверх та змінивши планування.

«За результатами натурних досліджень стало зрозумілим, що за радянських часів будівлю надбудували ще одним поверхом і додали новий фронтон... Конструкції даху замінюються на нові, бо експлуатувати радянські з їх "якістю" виконання — то видатки і видатки», — зауважує Анатоль Ізотов.

Він додає, що радянська частина будівлі не буде предметом охорони.

"Для будівництва використовували так звану київську жовту цеглу. Чому? Тому, що радянська влада нічого особливо нового не вигадувала і спокійно використовувала старі як Корчуватській, так і Пирогівський цегельні заводи", - пояснив він наявність київської жовтої цегли, на яку звернув увагу Перов.

Що змінить статус пам’ятки?

Взяття на облік не змінить вигляд будинку миттєво, але змінить статус робіт із «капітального ремонту» на «науково-проєктну документацію». При цьому радянську надбудову зараз ніхто зносити не буде.

«Не визначаючи цю надбудову і інші зміни радянського часу предметом охорони даної будівлі, закладаємо фундамент для більш культурних в усіх сенсах часів... аби повернення історичного вигляду будівлі стало можливим», — підсумовує Ізотов.

Наразі ситуація виглядає як конфлікт між активістським підходом (негайне блокування будь-яких робіт через підозру у знесенні) та академічним підходом (дослідження архівів, заміна лише аварійних радянських елементів, визначення предметом охорони лише автентичних частин). Доля будинку залежить від того, наскільки швидко заповідник завершить «обліковку» і чи справді забудовник обмежиться лише заміною даху.