У День вишиванки українці традиційно вдягають сорочки з орнаментами своїх регіонів. Але за знайомими узорами часто стоїть ціла історія — про торговельні шляхи, журнали мод початку ХХ століття, еміграцію, старі музеї та навіть зниклі техніки вишивання.

Викладачка Дрогобицького педагогічного університету, дослідниця народного одягу та майстриня-вишивальниця Галина Ліщинська-Кравець розповіла "Твоєму місту", що українська вишивка ніколи не була чимось застиглим. Вона постійно змінювалася разом із суспільством, економікою та навіть політичними обставинами.

Давня вишивка була зовсім не такою, як зараз

За словами дослідниці, традиційна народна вишивка XVI–XVIII століть суттєво відрізнялася від тієї, яку українці звикли бачити сьогодні.

У той час тканини та нитки виготовляли локально, а кольори отримували з природних барвників. Через це палітра була обмеженою, а сама вишивка — стриманішою.

Ситуація почала змінюватися наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття, коли до Галичини почали масово потрапляти фабричні нитки з Європи.

На розвиток вишивки вплинула і хвиля еміграції. Українці, які виїхали до Канади, США чи країн Європи, надсилали додому посилки з тканинами, нитками та новими матеріалами для рукоділля.

Саме так, за її словами, і сформувалася багатоколірність, яка сьогодні асоціюється з галицькою вишивкою.

Вишиванка була символом, за який карали

Сьогодні вишиванка є частиною святкового чи повсякденного гардероба, однак ще кілька десятиліть тому вона могла бути символом небезпеки й спротиву. Галина Ліщинська-Кравець нагадує: українська вишивка має не лише мистецьку, а й трагічну історію.

Саме тому, переконана дослідниця, сьогодні не варто легковажно сприймати вишиванку лише як модний аксесуар.

Чому не всі вишиванки однакові

Сьогодні слово "вишиванка" часто використовують для будь-якого вишитого одягу. Але дослідниця закликає розрізняти різні типи таких речей.

За словами Галини Ліщинської-Кравець, автентична сорочка — це історичний артефакт, який потребує максимально делікатного ставлення. Сучасний вишиваний одяг — це вже модельовані речі, створені за новими технологіями. А дизайнерський напрямок — окрема велика сфера, де митці переосмислюють традицію відповідно до реалій часу.

Водночас вона не вважає, що сучасні інтерпретації вишивки є чимось меншовартісним.

Вишивка теж мала свою моду

Попри поширене уявлення, що орнаменти передавалися лише всередині родини, насправді вишивка дуже залежала від моди та популярних зразків.

У міжвоєнний період у селах працювали хати-читальні, де люди могли читати журнали. Одним із найпопулярніших видань була "Нова хата", яка регулярно друкувала схеми орнаментів.

Вона пригадує й родинні історії про те, як жінки буквально "полювали" на нові орнаменти.

Крім журналів, популярними були й цілі альбоми орнаментів. Наприклад, великий вплив мала збірка буковинських орнаментів Еріха Кольбенгаєра, яку використовували вишивальниці в різних регіонах України.

Старі техніки сьогодні відтворюють буквально по нитках

Одним із головних напрямків роботи дослідників сьогодні є відновлення реліктових технік вишивки — тих, що майже зникли.

За словами Галини Ліщинської-Кравець, іноді для відтворення старої сорочки доводиться працювати буквально з кількома фрагментами тканини.

Особливо багато таких технік збереглося на Покутті, Гуцульщині та Львівщині. Наприклад, на Городоччині існував так званий "городоцький стіб" — техніка, носіїв якої сьогодні майже не залишилося.

Для досліджень майстриня працює з музейними фондами, шкільними світлицями та приватними колекціями.

Одним із найцінніших досвідів для неї стала робота з колекцією сорочок Покуття у Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові.

"Мені довелося консультувати видання про покутські сорочки, зібрані ще Володимиром Шухевичем понад сто років тому. Це був неймовірний досвід", — каже дослідниця.

Кожна сорочка має свої таємниці

За словами Галини Ліщинської-Кравець, дослідження старої сорочки — це майже детективна робота.

Дослідниця наголошує: старовинні речі не можна розпорювати чи пошкоджувати заради аналізу.

Після дослідження сорочку відтворюють уже на сучасному матеріалі, максимально дотримуючись старого крою та технік шиття.

Чому сорочка колись була “паспортом” українця

За словами дослідниці, колись за вишиванкою можна було легко визначити, звідки походить людина.

На одяг впливали клімат, географія та сусідство з іншими культурами. У прикордонних регіонах орнаменти часто мали спільні мотиви з польською чи білоруською традицією.

Водночас у різних частинах України суттєво відрізнялися і тканини, і техніки вишивки.

Чому сорочку не носили без цілого строю

Дослідниця звертає увагу і на ще одну важливу річ: автентична сорочка ніколи не існувала окремо від цілого строю.

За словами Галини Ліщинської-Кравець, у традиційній культурі вийти на вулицю лише в довгій сорочці вважалося неприйнятним.

Вишивка війни вже стала окремим явищем

Останні роки в Україні активно з’являються нові орнаменти та сюжети, пов’язані з війною. На сорочках вишивають тризуби, написи, військову символіку, нові графічні композиції. І хоча це не є автентичною народною вишивкою, дослідники вже називають це окремим мистецьким явищем.

Нагадаємо, День вишиванки в Україні відзначають щороку у третій четвер травня. Свято започаткували у 2006 році студенти Чернівецького національного університету. Сьогодні його відзначають українці у десятках країн світу, а сама вишиванка стала одним із найвпізнаваніших символів української культури.