Сьогодні, 20 липня, минає рівно 36 років зі смерті найвидатнішого режисера, сценариста і композитора який не просто знімав кіно, а створив новітній стиль у кінематографі, який вражає своєю ексцентричністю до сьогодні.
У часи, коли радянська влада вимагала стандарту, поведінки, яка мала бути у всіх однаковою, слів, які записували у словник правильних і тільки їх мав використовувати народ, Параджанов відкрив новий світ, де кіно може бути нетиповим явищем, а мистецтвом естетичного задоволення та прихованих образних сенсів. Чого тільки варта кінострічка "Тіні забутих предків", де вперше показано власне українську культуру, Карпати, гуцульські народні традиції. В той час, Параджанов обрав не московські "матрьошки", а фольклор, український фольклор, який надовго запам'ятався глядачам і став основою рисою впізнаваності режисера. Після прем'єри фільм отримав десятки міжнародних нагород і став одним із найвідоміших творів українського кінематографа.
Він настільки закохався в український колорит та культуру, що говорячи про себе він казав: "Я — вірменин, який народився у Тбілісі й сидів у російській в'язниці за український націоналізм". На жаль, але вона стала пророчою у його долі. Адже за свободу у творчості потрібно було заплатити особистою свободою свого життя.
Після успіху "Тіней забутих предків" режисера почали переслідувати. Його засудили за сфабрикованими звинуваченнями, заборонили працювати та відправили до радянської в'язниці. Чотири роки провів у радянській в’язниці, звідки був звільнений лише завдяки потужній міжнародній кампанії (з проханнями про його звільнення до радянської влади зверталися, зокрема, Франсуа Трюффо, Жан-Люк Годар, Федеріко Фелліні, Лукіно Вісконті, Роберто Росселіні та Мікеланджело Антоніоні). Проте, найцікавішим у цій історії є те, що єдиний син Параджанова - Сурен відіграв важливу роль у звільненні батька з в'язниці — саме він передав копію сфабрикованого вироку Параджанова представникам міжнародної організації Аmnesty International.
Будучи у в'язниці Параджанов не перестава творити. Із підручних матеріалів, які траплялися йому під руки виходили шедеври, якими й досі захоплюються. Він створював мініатюрні шедеври з підручних матеріалів - видряпував цвяхом портрети видатних людей на фользі від кришечок для пляшок з молоком. Ці крихітні витвори називають "талерами" або "медалями Параджанова". Один із таких талерів митець передав італійському поету та сценаристу Тоніно Гуеррі. Той, у свою чергу, настільки захопився цією роботою, що відлив її у сріблі й подарував своєму близькому другу та колезі — видатному італійському режисеру Федеріко Фелліні. Згодом цей образ став основою для кінонагороди "Амаркорд", яку вручали на фестивалях у Ріміні.
Мало хто знає, що до "Тіней забутих предків" Параджанов знімав цілком типові радянські стрічки у стилі соцреалізму. Лише згодом він наважився повністю відмовитися від нав'язаних шаблонів і створив власний, упізнаваний стиль, який сьогодні називають українським поетичним кіно.
Його вплив не завершився разом із життям. Візуальні образи Параджанова досі надихають світову культуру — від кліпів Мадонни та Леді Гаги до сучасного авторського кіно.
Параджанов казав: "Мені все життя кажуть, що я геній. Але я не геній, я просто роблю те, що відчуваю".
Він був вірменином, який народився у Тбілісі, але залишив такий глибокий слід в українському серці, що став частиною нашого культурного коду. Параджанов був людиною-святом, людиною-епатажем і великим митцем, який не боявся бути собою. Він навчив світ бачити красу там, де її не помічали інші, і довів, що мистецтво не можна загнати в рамки чи підкорити цензурі. Його спадщина — це пам’ять про свободу, сміливість і неймовірну силу людської уяви.
