Традиційне у цей день є поминання родичів — дохристиянський звичай з часів язичництва, що отримав своє місце і у християнському календарі. Спочатку християнство засуджувало Проводи, вважаючи їх язичницьким святом. Але згодом Проводи стали органічною частиною церковних традицій: заупокійні служби відбувалися на цвинтарі, а подекуди і біля кожної могили.

На провідну неділю традиційно залишають частину освячених на Великдень страв, зокрема, паску.

Цього дня традиційно українці відвідують могили померлих. Ця традиція пов’язана із віруванням, що після Великодня Господь відпускає душі померлих на тиждень до своїх рідних. У Провідну неділю душі збираються на кладовищі, де люди мають нагоду із ними поспілкуватися, а також попрощатися, адже, у цей день вони змушені знову повернутися у потойбічний світ.

Кажуть, коли у Провідну неділю падає дощ, то котрась із душ плаче, що Господь не відпустив її до рідних за земні гріхи.

Для багатьох українців традиційною є також трапеза на цвинтарні. Для цього або ставлять столи та лавки, або ж розстеляють скатертину на кладовищі на землі та спільно споживають принесені із собою страви (зокрема, ті, що залишилися із Великодня). Людям здається, що таким чином вони прилучають покійників до земного життя. На Галичині трапеза на цвинтарі не є традиційною. Однак, тут у цей день на цвинтар до могили рідних традиційно приносять освячену крашанку та скибку освяченої паски.

Фото: www.panoramio.com, foto.te.ua, technolog.onaft.edu.ua

Підготувала Наталія Горбань