«Громадський простір Львова формується між Фейсбуком і Ратушою», – жартує директорка Центру міської історії Софія Дяк. У межах програми «Громади в Дії», яку організовує Інститут лідерства та управління Українського католицького університету спільно з Інститутом міста, урбаністи, активісти та інші небайдужі до розвитку Львова люди зібрались на панельну дискусію «Урбаністичні тенденції Львова». Tvoemisto.tv занотувало найяскравші думки з дискусії.
Софія Дяк, директорка Центру міської історії:
– Люди творять громадський простір у процесі, і, створюючи щось нове, забирають щось попереднє. Наприклад, у будинку на Богомольця, 6, де працює наш центр, зникла житлова функція – там залишилась тільки одна квартира, власники якої живуть там уже чотири покоління. Натомість, за десять років ми створили тут офіси, виставкові зали, конференц-залу та кав’ярню.
фото: hromadskeradio.org
Олег Шмід, директор ЛКП «Інститут просторового розвитку»:
– Багато хто знає нас через те, що саме ми встановили боларди до теперішньої пішохідної частини міста. Часто запитують: чому не шлагбаум? Тому, що при зіткненні автомобіля зі шлагбаумом ламається шлагбаум, а з болардом – автомобіль. Наша пішохідна зона не функціонує так, як нам би хотілося, але тут стало в п’ять разів менше автомобілів. Ми не можемо прибрати їх повністю, бо мусимо зважати на мешканців центру. Та є люди, що прикидаються тамтешніми мешканцями. Зараз у пішохідній зоні зареєстрована тисяча автомобілів – не думаю, що там живе стільки автомобілістів.
Дем’ян Данилюк, урбаніст:
– Я живу змінами у місті, але мені важко радіти примітивщині, коли знаєш, що могло бути зроблено краще, навіть за ті самі гроші. У нас досі панує такий собі міцногосподарський підхід: зробити все до Івана, Петра, Дня Незалежності, Великодня. Наприклад, пустити трамвай на будівельний майданчик. Мені кажуть: «ти хочеш усе й відразу!», а я дивуюся – як можна не хотіти, щоб будівельний кран не тримав дах стадіону?
фото: i.imgur.com
Олег Шмід:
– Простір – найдорожчий фізичний ресурс міста. Ми його дуже неекономно витрачаємо. Величезна кількість простору віддана парковкам, хоча там авто нічого не роблять, лише стоять. Чомусь власники автомобілів автоматично підвищують свій статус: я купив собі машину, тепер нехай місто знайде мені паркомісце, хай навіть забравши чийсь квітник під вікнами! Паркомісця – це проблема автовласника. Згодом паркування потрібно обмежити, наприклад, високими тарифами.
Андрій Породко, директор Lviv Film Center:
– За час роботи в кінотеатрі я мусив опанувати чимало професій: маляр, бляхар, штукатур. Ми почистили приміщення, викинули весь мотлох та залучаємо підвал – сімсот квадратних метрів, які раніше були завалені непотребом. І я, і співробітники розуміємо: це наше. Треба вийти працювати у вихідний, залишитись ночувати в кінотеатрі, поки шукаємо сторожа – без проблем. Важливим є і ставлення до людей. Якось у нас була накладка, і фільм скасували. На цей сеанс прийшло людей п’ять; ми їх перепросили, пообіцяли безкоштовні квитки на інші сеанси, пригостили кавою. Люди дуже здивувалися – сказали, що в інших кінотеатрах просто почули б «до побачення».
фото: Facebook
Наталя Піпа, активістка громадської організації «Кращий Сихів»:
– Сихів – простір людей, для яких міська культура не є знайомою, й вони переносять сільську культуру в місто. Ми ж – за діалог культур. Наприклад, багато хто закидає нам: «Чому у Сквері Гідності стоїть статуя Божої Матері?». Але є категорія людей, які хочуть, щоб вона там була. Водночас ці люди погоджуються на встановлення тактильної плитки для незрячих людей. Мешканці Сихова – дуже різні.
фото: ipress.uа
Роман Боренько, співзасновник «Сенсотеки»:
– Не можна цілісно проектувати простір без людей, які потребують його зміни. Якщо ви дбаєте про доступність, потрібно залучати людей, яким ця доступність потрібна.
фото: Facebook
Наталя Піпа:
– Ми почали з протистояння незаконним забудовам, але згодом зрозуміли, що боротися треба не лише проти чогось, а й за щось. Сквер Гідності – наш стартовий майданчик. Хочемо перетворитись на платформу спілкування, обміну думками та ідеями. Замислюємось над коворкінгом – місцем на Сихові, куди люди приходили б не попити-поїсти, а задля атмосфери. Коли мої знайомі, які живуть на Сихові, їдуть потусити до центру, я завжди думаю, що зробити, аби вони нікуди не їхали, а залишалися тут.
Марта Верхівська, Народний дім на Збоїщах:
– Ми починаємо все з діалогу, обговорення в соціальних мережах. Наприклад, провели тренінг із танців, який запропонували діти; запросили тренера, якого вони рекомендували, хоч він і працює в центрі міста. Шукаємо власну родзинку. Ось у «Супутника» така є: фестиваль Параджанова. Ми придумали свою – хочемо організувати літню школу культурного менеджменту. На ній розповімо, які є творчі професії, напрямки мистецтва, зруйнуємо стереотип, що митець обов’язково бідний.
фото: Facebook
Підготувала Ірина Ладика
