Ввечері, коли всі актори розійшлися, львівський театр Лесі Українки заповнила музика. За лаштунками та на сцені зібралися двадцять чотири не знайомі між собою людини і почали танцювати. Їх запросила реквізиторка театру Лесі Соломія Беген.

«Я хотіла зробити щось, щоб розрухати людей, – розповідає Соломія. – Головний мотив цієї зустрічі – танець як рух, а не стиль». Це не театральна постановка, а цілковита імпровізація, учасники якої потрапили до театру буквально з вулиці й танцювали кожен, що і як хотів, протягом двох годин. Соломія Беген запропонувала їм танцювати так, наче їх ніхто не бачить.

Такі зустрічі Соломія та її колеги планують проводити систематично, коли театр зможе надавати сцену, світло та музику. Прощаючись, учасники спонтанного танцю дякували організаторці, а та запрошувала їх на вистави.

Дарія Скрипнюк