Рис. 2. Пам’ятна медаль на честь визволення Львова 22 червня 1915 р. з портретом генерала 2-ї австро-угорської армії Едуарда фон Бем-Ермолі на фоні панорами Львова. 1915 р.

https://en.numista.com/catalogue/exonumia357524.html

Оперативна ситуація в Галичині в 1914р.

Російська імперія 6 серпня 1914 року отримала офіційну ноту від Австро-Угорщини з повідомленням про оголошення війни, а вже 3 вересня 1914-го російські війська увійшли до Львова, де перебували до 22 червня 1915 р. На територію Австро-Угорщини вторглися 8-ма армія під командуванням генерала О. Брусілова та 3-тя армія під командуванням генерала М. Рузського. Обидві рухались на Львів, і їхній кількісний склад значно перевищував наявний у місті військовий контингент австро-угорських сил. Після поразки австро-угорських військ у прикордонних боях, коли шляхи на Львів були відкриті, австро-угорське командування з тактичних міркувань вирішило відвести війська вглиб імперії, залишивши місто без бою.

Слід додатково зазначити, що у процесі маневреної війни війська Центральних держав залишили Львів відповідно до тактичної необхідності. Це підтверджується дослідженням М. Головіна, який зазначає, що Львів не був «захоплений» російськими військами в результаті штурму, а був просто «залишений» австрійськими військами з метою стратегічного маневру.

Рис. 3. Командувач 3-ї російської армії генерал Рузський М. В. https://en.wikipedia.org/wiki/Nikolai_Ruzsky

Рис. 4. Командувач 8-ї російської армії генерал Брусілов О. О. https://de.wikipedia.org/wiki/Alexei_Alexejewitsch_Brussilow

Рис. 5. Командувач 2-ї австро-угорської армії генерал Барон Едуард фон Бем-Ермолі. https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Baron_Eduard_von_Böhm-Ermolli.jpg

Рис. 6. Командувач 11-ї німецької армії генерал Антон Людвіг Фрідріх Август Макензен. https://en.wikipedia.org/wiki/August_von_Mackensen

Співвідношення ворогуючих сил на теренах Галичини

З метою кращого розуміння військових потужностей подамо порівняння військової спроможності контингенту австро-угорських військ, сконцентрованого у Львові та на його околицях, із силами однієї з російських армій (8-ї), яка на початку Першої світової війни вторглася на територію Австро-Угорщини і прямувала на Львів.

Згідно з дослідженнями М. Слободянюка, напередодні Першої світової війни на теренах Львова дислокувався 11-й армійський корпус. На момент початку бойових дій у місті перебували підрозділи: 30-й галицький піхотний полк, авіарота «Флік 14» (до 20.08.1914), 14-й санітарний відділ, 11-й транспортний дивізіон, 11-й кінний артилерійський дивізіон 4-ї кавалерійської дивізії, 30-й полк піхоти, 11-й полк польових гаубиць, 32-й польовий артилерійський полк, 1-й уланський полк ландверу, 1-й галицький уланський полк, резерв 4-го галицького уланського полку, 19-й піхотний полк ландверу «Лемберг», два батальйони 24-го галицького піхотного полку, два батальйони 80-го галицького піхотного полку, один батальйон 15-го галицького піхотного полку, два батальйони 55-го галицького піхотного полку, а також 9-й батальйон фортечної артилерії. Кількісний склад дислокованої у Львові жандармерії до уваги не береться.

Загальний чисельний склад австро-угорських сил у Львові був значно меншим за потенціал наступальних російських армій. Станом на серпень–вересень 1914 року 8-ма армія, що наступала на Львів, була суттєво більша за чисельністю та технічним забезпеченням. ЇЇ склад згідно із загальновідомими даними станом на серпень–вересень 1914 року подаємо нижче:

До складу штабу 8-ї армії входили підрозділи зв’язку, авіації та польової жандармерії, зокрема авіаційні загони VII та XII корпусів і 3-й польовий авіазагін.

Армійська кіннота включала 12-ту кавалерійську дивізію, дві кубанські, одну терську та зведено-козацьку дивізії — загалом 116 ескадронів і сотень, 16 кулеметів і 60 кінних гармат.

VII армійський корпус складався з 13-ї та 34-ї піхотних дивізій, козацьких частин, саперних та артилерійських підрозділів: усього 32 батальйони, 9 ескадронів і сотень, 96 гармат, 12 мортир, 64 кулемети.

XII армійський корпус включав 12-ту, 19-ту, 65-ту піхотні дивізії, 3-тю стрілецьку бригаду, козацькі полки, саперні й артилерійські частини: 48 батальйонів, 15 сотень, 168 гармат, 24 гірських/кінно-гірських гармати, 112 кулеметів, 12 мортир.

VIII армійський корпус мав 14-ту і 15-ту піхотні дивізії, 4-ту стрілецьку бригаду, саперні та артилерійські частини — всього 40 батальйонів, 2 сотні, 120 гармат, 12 мортир, 96 кулеметів.

XXIV армійський корпус складався з 48-ї та 49-ї піхотних дивізій, козацьких підрозділів і артилерії: 32 батальйони, 7 сотень, 96 гармат, 12 мортир, 64 кулемети.

Дністровський загін охоплював частини 12-ї піхотної дивізії, артилерію, прикордонну варту, саперів і тилові служби. Усього: 8 батальйонів, 4 сотні, 16 гірських гармат, 16 кулеметів.

Крім того, в армії діяли 5-й понтонний батальйон, важка артилерія (12 гармат), тилові структури — госпіталі, пекарні, транспорти, артилерійські парки тощо.

Загальна чисельність 8-ї армії становила: 160 батальйонів; 153 ескадрони та сотні; 432 гармати та 48 мортир; 352 кулемети; 13 саперних рот і 4 телеграфні роти; 2 понтонні батальйони; 6 рот прикордонної варти; 8 аеропланів. З тилових служб: 7 польових пекарень, 16 госпіталів та ін.

Окрім міркувань стратегічного характеру й тактичних засад ведення маневренної війни, ця суттєва диспропорція у військовій спроможності сторін зумовила стратегічне рішення австро-угорського командування залишити Львів без бою, аби зберегти сили для подальшої оборони на більш вигідних позиціях.

Однак вже наступного року ситуація на фронті докорінно змінилася.

Підготовка Горлицької операції

Однією з найбільших наступальних операцій німецько-австрійських військ у 1915 р. став Горлицький прорив, який, триваючи усього 52 дні, розпочався біля м. Горлиці 2 травня. Він завершився помпезним урочистим вступом (поверненням) німецько-австро-угорських військ у Львів 22 червня 1915 р.

Розгляд і аналіз Горлицької операції цікавий для нас не лише в контексті військової історії. Особливо важливим є той факт, що між жорнами двох надпотужних військових блоків — Центральних держав та Антанти — опинилося цивільне населення Галичини, яке взяло на себе основний тягар війни: постійна загроза життю, нестача продовольства, реквізиції, депортації, а також залучення до спорудження оборонних укріплень.

Ситуація на південному фланзі російсько-австрійського фронту у квітні 1915 р. різко погіршилася для Центральних держав. Російські війська на той час вже захопили значну частину території Австро–Угорщини. Окрім того, вони контролювали укріплення Перемишля і Тарнова, а також всі важливі Карпатські перевали. Водночас російське командування готувало війська для наступу на Угорську рівнину. Центральні держави опинилися у складному становищі через політичні труднощі і гострий брак людських і матеріальних ресурсів, що негативно позначалося на бойовому духу австро-угорських армій. З огляду на це начальник штабу австро-угорських військ Конрад фон Гетцендорф наполягав на перекиданні з Західного фронту додаткових німецьких дивізій для посилення сил Австро-Угорщини у Галичині.

Враховуючи існуючі можливості на західному театрі воєнних дій, командування Центральних держав вирішило зосередити потужний фронтальний удар у напрямі російських військ. Розглядалися три напрямки удару, серед яких обрали найоптимальніший – потужний наступ між Віслою та Карпатами. Метою була не лише оборона Угорської рівнини, але й повне розгромлення російських армій із подальшим просуванням на Перемишль і Львів. Обрана ділянка мала важливі оперативні переваги: природні перешкоди ускладнювали маневри ворога, а слабка організація оборони російських військ створювала сприятливі умови для прориву.

Обраний для головного удару район був вигідним з оперативної точки зору: Вісла на півночі та Бескиди на півдні обмежували маневри російських військ, а на напрямку наступу Центральних держав перебували лише дві незначні природні перешкоди — річки Віслок і Сян. Оборона російських військ у цій зоні була слабкою та розтягнутою на 600 км — від річки Піліци до румунського кордону. У 3-й російській армії на ділянці прориву налічувалося всього п’ять піхотних дивізій із 18 піхотних і 6 кавалерійських у загальному складі. Особового складу бракувало, боєприпаси обмежували стрільбу, оборона була неглибокою, інженерне обладнання неповним. Важливим було те, що рух військ Центральних держав загрожував оточенням лівого крила Південно-Західного фронту росіян.

Плануючи операцію, командування Центральних держав зосередило 11-ту армію генерала Макензена (10 піхотних і 1 кавалерійська дивізія) і 4-ту австро-угорську армію ерцгерцога Йозефа-Фердинанда (6 піхотних і 1 кавалерійська дивізія) під єдиним командуванням. Південний фланг прикривала 3-тя австро-угорська армія, а з південного заходу — посилена група генерала Войрша. Завдяки цьому Центральні держави отримали помітну перевагу над 3-ю російською армією.

На 35-кілометровій ділянці прориву німці й австро-угорці зосередили 126 тисяч багнетів і шабель, 457 гармат легкої та 159 — важкої артилерії, 260 кулеметів і 96 мінометів. Росіяни мали лише 60 тисяч особового складу (60 тисяч штиків і шабель), 141 гармату легкої та 4 гармати важкої артилерії, 100 кулеметів і не мали мінометів.

Хоча підготовка Горлицької операції велась у суворій таємниці з використанням масштабних заходів маскування, російська розвідка за два тижні до наступу повідомила штаб про скупчення військ противника у районі Горлиць. Попри це, російське командування встигло лише частково посилити позиції й організувати резервну лінію оборони, не створивши повноцінного заслону.

Початок наступу – Горлицький прорив

2 травня 1915 р., після інтенсивного артилерійського обстрілу, німецько-австрійські війська перейшли у наступ і прорвали оборону російських сил у районі Горлиць. Армії Центральних держав, не змінюючи напрямку головного удару, поступово розширювали прорив. Росіяни намагалися стримати наступ, кидаючи в бій резерви з інших ділянок фронту, але ці сили швидко виснажувалися і не могли кардинально змінити хід боїв.

З метою уникнення повного розгрому, командування 3-ї російської армії та Південно-Західного фронту поступово відводило війська з одного рубежу на інший. До середини травня, за значних втрат, російські війська відступили на лінію річок Сян і Дністер, де терміново розпочали укріплення позицій. Вже з 14 травня на Сяні розгорнулися запеклі бої.

Однак 23 травня вступ Італії на бік Антанти вимагав перенаправлення уваги й ресурсів, через що німецько-австро-угорські війська тимчасово призупинили наступ у Галичині. Проте вже 3 червня вони зайняли Перемишль, а 15 червня, після перегрупування, поновили наступ на львівському напрямку, поступово відтісняючи росіян на схід. На південному фланзі Східного фронту німецька «Південна армія» успішно наступала і захопила Стрий, що відкрило дорогу до Львова.

Наступним етапом операції стало звільнення Львова та прилеглих до нього територій від російських військ. Наступом керував генерал Август фон Макензен, командувач 11-ї німецької армії. Йому підпорядковувалась армійська група, до складу якої входили: 4-та австро-угорська армія генерала Фердинанда (лівий фланг), 11-та німецька армія (центр) і 2-а австро-угорська армія генерала Бем-Ермолі (правий фланг).

Спершу під час наступу було звільнено від російських військ Мостиська та Судову Вишню. Російські війська, не в змозі втримати фронт, відійшли 15 червня на попередньо укріплену Городоцьку лінію оборони вздовж заболоченого русла річки Верещиці. Ця лінія складалась із вогневих позицій, траншей, бліндажів, загороджень з колючого дроту та ін. штучних перешкод, що значно ускладнювало штурм.

Продовжуючи наступ, війська Центральних держав захопили міста Немирів і Магерів. Глибокий прорив у обороні розірвав зв’язок між російськими арміями, що значно послабило їхню здатність утримувати позиції навколо Львова.

19 червня 1915 р. війська Центральних держав остаточно та безповоротно прорвали Городоцьку укріплену лінію, що спричинило відступ російських сил на позиції третьої оборонної лінії львівських міських укріплень, розташованої в радіусі близько 8 км від від ядра (від укріплень Львівської Цитаделі). Перед відступом ці позиції були незначно посилені.

Детальна інформація про львівські укріплення третьої лінії в контексті бойових дій 1915 р. буде висвітлена у наступній публікації.

Партнерська публікація

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі