Щиро розраховую на креативні кроки від міністра оборони Федорова щодо подолання СЗЧ.

Якщо порівнювати цю ситуацію зі стихійним лихом, то це справжнє цунамі. Нам відома цифра – приблизно 200 тисяч зареєстрованих кримінальних проваджень. Думаю, вона може бути ще більшою.

Для розуміння масштабів: у 2025 році вся судова система винесла 54 тисячі вироків щодо приблизно такої ж кількості осіб. Іншими словами, щоб засудити всіх, хто перебуває у самовільному залишенні частини, системі потрібно було б чотири роки роботи виключно над цими справами.

Уявімо, що завтра закінчується війна, і ми маємо величезну кількість людей, які вчинили тяжкі і особливо тяжкі злочини (407, 408). Що робити з такою кількістю осіб, які підлягають засудженню?

Особиста практика показує: з двох людей, які звертаються про СЗЧ, один завжди хоче повернутися та продовжити службу, але не наважується самостійно «вийти із зони комфорту». Буквально – їх треба виштовхати звідти. Ці люди ніде не працюють, не служать і фактично випали з життя.

Чому ж так мало реальної роботи у цьому напрямку? Я переглянув статистику Державного бюро розслідувань за 2025 рік і виявив, що завершено 7,5 тисяч кримінальних проваджень щодо 7 900 осіб (на 2000 більше чим у 2024 році). Також я намагався знайти статистику щодо притягнення до відповідальності за СЗЧ і дезертирство за останні роки в цілому по державі – цифри невтішні. У 2024 році було завершено приблизно 5 800 кримінальних проваджень, у 2025 році – 8–9 тисяч цієї категорії.

Це дані Генеральної прокуратури України.

Якщо порівняти 8–9 тисяч із 200 тисячами осіб, які перебувають у самовільному залишенні частини, виникає логічне запитання: чому так відбувається? Очевидно, що пропускна спроможність правоохоронних органів не дозволяє розслідувати таку кількість кримінальних справ.

Проблема, зокрема, пов’язана з відсутністю у Державного бюро розслідувань належного апарату для розшуку, затримання та доставлення цих осіб. Та й сам штат – явно не відповідає раптовому росту однієї групи злочинів. Крім того, орган змушений виконувати функції, які йому фактично не властиві: організовувати військово-лікарські комісії тощо.

Уявімо ситуацію: особа вчинила СЗЧ на Яворівському полігоні, її затримали в Закарпатті, розслідування здійснюється у Львові. Особа не може постійно перебувати під вартою, водночас декларує намір повернутися до місця служби, а для цього необхідно виконати значний обсяг процесуальних дій, а потім чекати на розгляд в суді. Де її розміщати, окрім СІЗО? Усе це фактично заводить систему в глухий кут.

Наприкінці 2024 року до статті 615 Кримінального процесуального кодексу внесено зміни, які дозволяють генеральному прокурору доручати розслідування СЗЧ іншому органу досудового розслідування, зокрема поліції. Проте, за статистикою, кількість завершених поліцією справ цієї категорії суттєво не зросла (див цифру 8-9 тисяч закінчених справ по країні за 2025 рік). І це при тому, що нацполіція закінчує слідством і дізнаєм 250 000 справ в рік.

Чому? Тому що справи від ДБР до Національної поліції фактично не передаються. Для цього ДБР спершу має виконати значний обсяг роботи: зареєструвати провадження, провести формальні процесуальні дії щодо визначення груп слідчих і прокурорів, а вже потім скерувати справу за підслідністю. Фактично це робота без практичного результату для самого органу, тому зацікавленості в ній немає.

Окрема проблема – суди. Наприклад, Яворівський районний суд перевантажений справами, пов’язаними з великою кількістю осіб, які вчинили СЗЧ саме на території Яворівського району. Водночас є чимало судів, де такі справи – рідкість, оскільки там майже відсутні військові частини. А люди мобілізовані практично рівномірно з усієї країни.

Тому нагальною є потреба внесення змін до кримінального процесуального законодавства. Зокрема, під час воєнного стану слід прямо передбачити можливість для нацполіції самостійно реєструвати та розслідувати кримінальні провадження за статтями 407 і 408 за зверненням військових частин. Водночас підслідність варто визначити екстериторіально щодо місця вчинення СЗЧ, передбачивши можливість завершувати розслідування за місцем мобілізації (а ще краще – фактичного проживання) військовослужбовця – тобто там, куди він фактично повернувся і де продовжується триваюче правопорушення.

Це дозволить спрямовувати справи до судів по місцю завершення досудового розслідування, які не перевантажені такою категорією проваджень. У підсумку це може дати потужний поштовх не лише до зменшення кількості СЗЧ, а й до реальної можливості для таких осіб скористатися положеннями частини 5 статті 401 – добровільно повернутися після першого випадку СЗЧ. Це, без перебільшення, значний резерв для комплектування Збройних сил.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.