На цій світлині 1943 року ви бачите Петра Обаля із донькою Вірою. Вже на той час він був чи не найкращим майстром гравюри на усю Західну Україну. Нині це фото виставлене на сторінці Стрийського краєзнавчого музею "Верховина".
А починав Петро Обаль так: народившись біля Підволочиська на Тернопільщині, він усю Першу світову війну пройшов у боях і навіть, двічі перехворівши на тиф, якось вижив. Після закінчення війни Петро Обаль вступив до лав Галицької армії і тоді вже мав нові затяжні фронти, цього разу з польськими військами.
Після цього, щоби хоч якось затамувати в собі біль за поразку Західно-Української Народної Республіки у війні з поляками, Петро Обаль почав малювати, навчався за кордоном, а, повернувшись, продовжив опановувати свій фах у скульптурній майстерні знаного митця-львів’янина Андрія Коверка.
Трохи ставши на ноги в плані заробітку, Петро Обаль познайомився з дівчиною з Болехова, Ольгою, тобто неподалік Стрия. За якийсь рік він із нею одружився. Ольга всіляко підтримувала чоловіка, особливо у 1923 році, коли Петро Обаль чи не вперше виставив свої роботи поруч із картинами Оева Геца, Олени Кульчицької та Антона Манастирського. Уже через кілька років картини стриянина Петра Обаля мали нагоду оглядати на виставках мешканці Відня, Праги, Берліна і Чикаго.
Але прийшла Друга світова війна – не менш зла і жорстока, аніж перша, і навіть в умовах ворожої німецької окупації Петру Обалю мусило якось виживати. Він тоді влаштувався професором в українську гімназію в Стрию, де мав чимало здібних учнів.
Але прийшли до Стрия "визволителі", які хоч і терпіли кілька років Петра Обаля, але врешті терпець їм урвався, і у грудні 1949 року НКВД у Стрию заарештувало Петра Обаля, інкримінуючи йому те, що він (далі – цитата з характеристики на нього, яку подав тоді директор стрийського педучилища) "...постійно малював Сталіна у чорних рамках".
Читайте також: "Цеглинка для Софії - це некоректно". Чому перепоховання подружжя Мельників викликало дискусії
Врешті, після допитів НКВДистами у тюрмі в Дрогобичі, Петру Обалю приписали "измену Родине", присудивши йому 10 років таборів, і разом із донькою Вірою вислали до Караганди. І лише влітку 1956 року Петра Обаля з донькою було реабілітовано.
По поверненні до Стрия Петро Обаль не тільки не мав де жити (бо в його будинок вселилися російськомовні "визволителі"), але й довгий час навіть не мав на що жити. Навіть у тих жорстких умовах він не здався: розписав скинію для стрийської церкви Успіння Пресвятої Богородиці, де виставляли Плащаницю, а на отримані гроші купив доньці піаніно.
Нині знаючі люди недарма порівнюють Петра Обаля із славним Ван Гогом, бо бачимо в обалівських картинах все той же потужний потяг до імпресіонізму і неймовірно цікаву колористику.
Маємо знати наших підкарпатських "Ван Гогів", творами яких нині милується увесь світ. А ми іноді навіть і не здогадуємося про існування між нами отих промінчиків світла серед тягучого мороку різних бід і липкої буденності... Отож, вчімся любити своє і своїх...
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція "Твого міста" не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
