Святиня Галицького передмістя
Богоявленська церква була однією з найшанованіших православних святинь тогочасного Львова. Найраніша письмова згадка про неї датується ще 1386 роком, коли дерев'яний храм слугував головним топографічним орієнтиром для всього Галицького передмістя. У 1444 році в безпосередньому сусідстві з православною церквою римо-католики розпочали будівництво свого монастиря кармелітів взутих. Згодом при Богоявленській церкві традиційно діяли школа та шпиталь для убогих, а навколо сформувався великий багатоярусний цвинтар, адже за тогочасними звичаями міщан ховали за межами оборонних мурів.
Розташування храму історикам вдалося встановити завдяки австрійським картам 1772 і 1807 років. Якщо накласти ці архівні плани на сучасну вуличну сітку Львова, то лінія стін церкви припадає акурат на сучасний скверик на перетині вулиць Князя Романа та Івана Франка, де за радянських часів і до кінця 1990-х років діяла підземна громадська вбиральня.
Сучасні дослідники архітектури, зокрема Ігор Бокало, який присвятив свої наукові праці локалізації втрачених сакральних споруд Львова, виявили за архівними джерелами, що цвинтарні землі Богоявленської церкви міг тягнутися від будівлі теперішньої прокуратури на колишній Академічній (проспект Шевченка) аж до Галицького базару. Фактично, сьогодні львів’яни ходять по давніх гробівцях, де поховання через брак місця, ймовірно, здійснювалися у кілька ярусів.
Кривавий штурм кармелітського монастиря
На цьому ж передміському цвинтарі, з високою ймовірністю, ховали й українських козаків, які полягли під час штурму міста військами Богдана Хмельницького у 1648 році. У жовтні того року польські жовніри засіли в сусідньому монастирі кармелітів взутих на теперішній вулиці Князя Романа. Саме за цю стратегічну позицію розгорілися найзапекліші бої, внаслідок яких костел і монастирські келії зазнали значних руйнувань. Значно пізніше, вже за австрійської влади, на цьому місці зведуть будівлю повітового суду — ту саму, де свого часу під вартою перебував Іван Франко.
Здобуваючи одне за одним передміські укріплення, гетьман Хмельницький кинув найдобірніші частини своїх військ на фортифікації кармелітського монастиря. На бастіоні, що розташовувався приблизно в середній частині сучасної вулиці Князя Романа (навпроти теперішніх офісних приміщень радіо "Незалежність"), закипів жорстокий бій. Козакам-запорожцям вдалося захопити лінію оборони, а наступаючі за ними татарські загони, за свідченнями тогочасних хроністів, повністю знищили польську залогу монастиря. З обох боків гинули маси людей, а очевидці подій писали, що кров загиблих буквально текла потічками у Полтву.
Доля козацьких поховань
Після цієї знаменитої битви полеглих українських козаків поховали тут же, на Богоявленському цвинтарі. За народними переказами, за цими могилами довгі роки старанно дбало все православне населення Львова. Пам'ять про них жила до 1875 року, аж поки ділянку не віддали під комерційну забудову і не звели на ній кам’яницю Крижановського (сучасний будинок № 36 на вулиці Князя Романа).
При викопунні фундаментів під цю споруду знайшли безліч козацьких кістяків, які в кількох скринях перевезли на Личаківське кладовище, а залишки козацької зброї передали до Музею Любомирських. Черепи, які тодішні антропологи вважали характерними для вихідців зі Східної України, знайдені тут же, передали до кабінету антропології Львівського університету, а нагрудні хрести грецького типу, перстені та інші прикраси, які були на знайдених кістках, розхапали робітники, які викопували фундаментні рови. Так було затерто навіть слід козацької могили у Львові.
Читайте також: Храм у центрі Львова, під яким лежить “інше” місто
Фінал церковної історії
Наприкінці XVIII століття австрійський уряд, проводячи масштабну церковну реформу, відому як "концентрація парафій", ліквідував Богоявленську церкву. Споруду разом із дзвіницею та прилеглими землями продали на ліцитації (аукціоні) під знесення, а саму парафію прилучили до Успенської церкви. Сам цвинтар залишився закинутим, адже імператор Йосиф II своїм санітарним декретом суворо заборонив ховати померлих біля храмів у межах міст.
Як спогад про Богоявленську церкву залишилося після неї тільки дві речі:
- "храм" на Йордан, який із того часу святочно відправлявся Успенською церквою;
- сотні вже розкопаних , а ще більше - спочилих у землі тлінних останків наших православних передміщан, які колись "во єдину раду і во єдину віру" разом з міською Ставропігією ставали в обороні прав "віри і нації руської".
Сьогодні на цьому історичному місці встановлено лише пам'ятний камінь, освячений церковним братством. Більше про драматичну історію цього кладовища ніщо не нагадує — решта спочиває під шаром асфальту, фундаментами будинків, трамвайними коліями та щоденними кроками тисяч львів'ян.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція "Твого міста" не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
