Підготовка до Великодня

Відомо, що у нас є традиція переживати Страсний тиждень. Останній тиждень посту був і, очевидно, залишається найвимогливішим тижнем пощення. В різних куточках України існують різні згадки про те, що люди у другу половину тижня, від вечора четверга і до неділі, могли взагалі не споживати їжі. Зазвичай, цього притримувалися особливо віруючі люди, оскільки вони вважали це своєрідною пожертвою Богові.

У міфологічній літературі збереглися згадки про традицію «тайної вечері». У деяких куточках Західної України люди, після того, як у четвер освячували свічки та воду, поверталися додому та сідали за тайну вечерю. Зазвичай, це була сувора пісна вечеря: є згадки, що на столі конче мали бути вареники. Цей звичай пов'язаний з останньою вечерею Ісуса Христа з апостолами перед Його стражданнями.

Після вечері у четвер ті, хто суворо постилися, не їли нічого аж до того часу, поки не поверталися в неділю з церкви, тоді вже сідали до їжі та розтягували трапезування майже до обіду. Також було прийнято ходити до родичів, кумів, друзів у понеділок та вівторок й всюди куштувати різні страви. Але є й згадки, що після богослужіння їсти можна було лише двічі на день: зранку та ввечері. Зранку куштували, зазвичай, все, що було у великодньому кошику, а ось вечеря мала бути доволі скромною.

У деяких регіонах пастухам, наприклад, на відміну від всіх інших, заборонялося їсти м'ясо на Великдень, через те, що обов’язком пастуха є доглядати за худобою та берегти від диких тварин.

Особливості великоднього кошика

Паска, писанки та свічки завжди були обов’язковою складовою будь-якого, навіть дуже скромного, великоднього кошика. А ще туди клали масло, шинку, ковбасу, сир, хрін, буряк.

Раніше алкогольні напої, типу вина та горілки, освячували вкрай рідко. Проте були і такі випадки, бо вважалося, що освячені продукти додадуть сил та здоров’я. Люди також складали до кошика предмети, які, на їхню думку, могли б знадобитися та допомогти у господарстві, тож до великоднього кошика іноді клали хрестики, медальйони, ікони та різноманітні обереги.

Також на Гуцульщині існувала традиція освячувати воду, в якій варили яйця: вважалося, що якщо людина буде вмиватися цією водою, її обличчя буде чистим та здоровим. На Великдень було прийнято у деяких регіонах освячувати воду з червоною писанкою, щоб потім вмиватися на красу.

Про писанки та великодні ігри

Звичай розписувати яйця походить ще з давніх часів. Археологи доволі часто знаходили різноманітні предмети, наприклад, з глини, що за формою нагадували яйця. Тому звідки пішла ця традиція остаточно сказати не можна, але варто зауважити, що традиція розписувати великодні яйця популярна серед народів по цілому світу.

Яйце стало символом життя та народження, оскільки в ньому закладено життя як таке. Очевидно, що воно почало вважатися сакральним у культурі різних народів. Символіка весняної пори, а також символіка великодніх свят уміщує в собі ідею продовження життя, продуктивності, розмноження та розквіту, відповідно мотиви воскресіння природи та Воскресіння Христа переплелися в одне.

На яйцях нотували всі символи, що були важливими для людей у різні періоди, які вважалися оберегами: сонце, місяць, зірки, вогонь, вода, земля тощо. Звичайно, що у ті часи, коли люди тільки починали робити писанки, вони не були такими довершеними, як сьогодні: це були елементарні зображення предметів, явищ, узорів, а вже з роками розписування великодніх яєць стало мистецтвом.

У великодньому циклі свят є ще великодні ігри, їх налічують величезну кількість. Під час цих ігор молодь будувала різноманітні вежі, каталася на гойдалках, водила хороводи та катала яйця. Деякі ігри були суто розважальними, інші – демонстрували чоловічу силу та витримку, а більшість ігор мала характер залицяння. Проте всі ігри так чи інакше щось символізували: наприклад, якщо комусь вдалося збудувати високу вежу, це означало, що пшениця цього року обов’язково вродить, бо буде така ж висока, як вежа.

Яйця як символ зародження життя перекочували по землі. В такий спосіб люди намагалися повернути собі сили, витрачені протягом року, приказуючи при цьому: «Нивко, нивко, віддай мені силу». А ось биттям писанок люди, ймовірно, хотіли прискорити появу нового життя, а молодь мірялася, в кого писанка гарніша та міцніша.

Обливаний понеділок

Сам звичай обливання є поширеним не лише в Україні. У поляків та словаків він також є, ця традиція була й у росіян, але в них вона мала суто каральний смисл: обливали лише тих, хто проспав нічну пасхальну службу. В українців цей звичай мав дещо інше значення.

Найчастіше в обливаннях брала участь молодь – хлопці та дівчата, бо це був один із способів залицяння. З одного боку, обливання символізували весняне очищення, з іншого – люди вірили, що вода додасть їм сил та здоров’я. А також це був примітивний спосіб викликання дощу, якщо стояла засуха. До того ж в деяких українських селах обливалися для того, щоб грошей в домі було так багато, як краплинок у воді.

Якщо на обливаний понеділок дівчину не облили, це означало, що в селі її не шанують та не поважають. Було навіть таке, що хлопці приходили до батьків дівчини та просили у них дозволу облити їхню доньку. Після цього батьки дуже тішилися, бо була надія, що у цьому році їхня дитина вийде заміж. Натомість думали, що хлопець, який нікого не облив, точно цьогоріч не знайде собі дружину. В етнологічній літературі є згадки й про те, що дівчата у відповідь на обливання дарували хлопцям писанки, а ті хизувалися ними на все село: чим більше писанок у хлопця стояло на подвір’ї, то більше поваги він заслуговував.