З руїни – у Пантеон Героїв: як 100-літній костел на Львівщині отримав нове життя

Спецпроекти

114

Час читання: 6 хв

Ініціативи

Війна

Культура

Чим вражає єдиний в Україні Пантеон Героїв біля Дрогобича

сьогодні о 20:00

У селі Новошичі поблизу Дрогобича стоїть будівля з глибинними віковими ранами. Століття тому це був ошатний римо-католицький костел. Згодом — радянський склад міндобрив, а пізніше — обпалена пожежею руїна без даху та вікон. Сьогодні ж сюди їдуть з усієї України. Відомий іконописець, мистецтвознавець, художник-реставратор та відчайдушний волонтер Лев Скоп разом із місцевим священником отцем Василем Полянком перетворили занедбану святиню на Пантеон пам’яті українських Героїв. "Твоє місто" завітало до Новошичів, аби на власні очі побачити, як намолене місце береже пам'ять про тих, хто віддав життя за свободу України.

Коли переступаєш поріг Пантеону у Новошичах, серце наче завмирає. Це місце має виняткову, майже сакральну енергетику: крізь високі вікна падає м’яке світло, а зі стін дивляться добрі, теплі та водночас глибокі обличчя святих. Храм у Новошичах має глибокі вікові рубці, і це додає йому особливого настрою. Адже всередині моляться за Героїв, чиї тіла також були вкриті глибокими, часто смертельними ранами. Проте на відміну від традиційних меморіалів, тут немає гнітючої скорботи. Всередині панує піднесена атмосфера світлої пам'яті, затишку та щирої вдячності.

Від костелу Владислава Дердацького до колгоспного складу

Історія костелу в Новошичах сягає 1925 року. Тоді нечисленна римо-католицька громада звела його за проєктом одного з провідних львівських архітекторів того часу Владислава Дердацького. 12 січня 1926 року храм освятили, і він став костелом Святого Казимира. Проте з приходом радянської влади у 1939 році святиню закрили.

З 1957 року будівлю використовували як колгоспний склад мінеральних добрив, які роками роз'їдали цеглу та стіни. Наприкінці 80-х років пожежа остаточно знищила дах храму. Тривалий час святиня перебувала у стані суцільної руїни.

Отець Василь Полянко, священник греко-католицької громади, разом із місцевими мешканцями вирішив не дати пам'ятці зникнути назавжди.

“Ця ідея народилася спільно з нашою волонтерською групою. Традиційно в селі мали літургію весною і восени. Весною просили Бога про благословення на добрий врожай, а восени дякували за зібране. Проте, коли громадою сюди прийшли 20 років тому, храм був у жалюгідному стані. Вікон не було, глина всередині. Помаленьку з людьми прибрали тут, пізніше встановили віконечко за віконечком, укріпили дах, хоча він і досі в аварійному стані. І почали проводити тут літургії, щоб зберегти цей храм. Ми й не мріяли, що буде щось надзвичайне. А тепер це храм Аристратига Михаїла, це Пантеон Героїв", — розповідає отець Василь Полянко.

"Отче, грошей нема і не буде": народження Пантеону

Лев Скоп познайомився з отцем Василем під час чергової волонтерської поїздки на передову. Одного разу митець приїхав у Новошичі на Службу Божу за врожай — це було ще до початку великої війни.

“Коли вперше зайшов у цей храм, був шокований. Отець з громадою перекрив дах, зробив стяжку, вставив вікна й двері і молився тут два рази на рік, аби врятувати його від остаточного руйнування. Я в уяві спочатку “намалював” свої мрії: зробити тут собор чудотворних ікон України. Але потім передумав. І запропонував отцю зробити храм пам’яті загиблих за Україну наших хлопців і дівчат. Отець каже: “Та добре, але де ми візьмемо гроші?”. Відповідаю: “Отче, грошей нема і не буде, але діяти треба!”, — розповідає Лев Скоп.

Щоб створювати Пантеон пам’яті на офіційному рівні, вони поїхали до владика Дрогобицько-Самбірської єпархії УГКЦ Григорія Комара. Задум одразу отримав архиєрейське благословення.

Першою іконою, яка “оселилася” у храмі, була Самбірська чудотворна ікона Богородиці, яку освятив сам владика Григорій. Символічно, що це сталося якраз на Різдво перед повномасштабним вторгненням. А далі ікони у храмі почали з’являтися одна за одною.

“Зайшли в храм, де, в принципі, не було нічого, і побачили тут місце, яке має бути намолене для воїнів. Чому так? Я думаю, це було продиктовано згори. Мені Бог послав такого прекрасного священника, як отець Василь. Ну і війна зріднила нас. А владику Григорія ми вважаємо нашим хрещеним батьком”, — каже Лев Скоп.

Скарб із подвір'я та дошки з фронту

У Пантеоні центральне місце займає іконопис, він наче зачаровує відразу при воді у святиню. Звідки ж узялися матеріали для створення такого унікального іконостасу, адже коштів на це треба чимало? Про народження іконопису Лев Скоп охоче розповідає.

У двох старовинних церквах Дрогобича саме робили ремонт. Дошки з дзвіниць XVII століття (про що свідчила набита на них дата) витягнули, вивезли на подвір'я церкви Воздвиження Чесного Хреста і залишили під відкритим небом як непотріб.

“Гора “непотрібних” дошок лежала у подвір'ї. А в мене неябияка цікавість до стародавніх дошок. Я подумав: мені того матеріалу до смерті вистачить, адже вже маю понад сім десятків, скільки там ще жити? Завезли ці дошки в майстерню в Дрогобичі, всі кімнати були заставлені. Аж тут Бог посилає ідею з Пантеоном. Ми ті 400-літні дошки обробили, і більше половини ікон, які зараз є у храмі, намальовані саме на них, зокрема іконостас. Дошка, яка віками захищала церкву, тепер живе тут і береже пам'ять”, — наголошує митець.

Лев Скоп та отець Василь біля іконостасу

Інша частина ікон у Пантеоні намальована на дерев’яних ящиках з-під набоїв та військовому майні, яке волонтери регулярно привозять із передової.

“Ми постійно їздимо на фронт і привозимо звідти воєнні дошки. Оці кружки, бачите, це ще радянські хімічні димові бочки. Коли хтось відступав чи наступав, випускали дим. Я як побачив ті дошки — йой, мені їх треба! Вони ідеальні під ікони. Там і ангели пішли, і старозавітні пророки — все на тих дошках", — показує художник.

Усі ікони Лева Скопа створені в давніх галицьких традиціях — без зайвої позолоти чи пишного різьблення, яке з'явилося пізніше під західним чи візантійським впливом.

“Я вирішив робити іконостас для Пантеону без позолоти, без різьби, дуже строгий. До кінця XVI століття у нас були строгі ікони. Головне в галицькій іконі — це лик. Галицькі іконописці малювали спочатку лик, а потім усе інше. Дуже часто зараз приходиш у храм — золота багато, шати, а обличчя й не видно. А ось у галицьких іконах голова навіть пропорційно більша, бо головне — погляд. Мені хочеться, щоб людина заходила і одразу бачила Богородицю, Христа, святого. Ікона — це моя молитва. Це дуже внутрішнє і сокровенне”, — пояснює Лев Скоп.

Віра, втілена в обличчях: святі покровителі та QR-коди

Колишній занедбаний костел перетворився на справжній Пантеон воїнів, полеглих у різні періоди боротьби за свободу та незалежність України, і став унікальним у своєму роді. Зліва у храмі розташовані чудотворні ікони регіону, а справа — близько 30 святих.

Під іконами святих - імена загиблих Героїв

“Зверу на стінах храму — воїни, а нижче святі. Дивіться, є Андрій, Петро, Василій, Тарасій... Це найпопулярніші імена на фронті. А під іконами на склі закарбовані імена героїв. Наприклад, стоїть ікона Святого Василія, а під нею — список усіх Василів із нашого регіону, які загинули на цій війні. І перед кожним іменем буде QR-код. Людина бере телефон, зчитує — і бачить, де народився, де навчався, як воював. Поки що ми беремо Дрогобиччину, бо таких Пантеонів області треба щонайменше десять. А скільки їх потрібно по всій України - то й не злічити", - каже Лев Скоп.

Особливе місце в Пантеоні посідає виставка бойових шевронів, яку Лев Скоп збирає з 2014 року. Митець обмінює свої ікони на шеврони бійців.

“Це все бойові шеврони різних бригад, — показує митець. — Є навіть шеврон із цифрою "200", який мені подарував воїн, що евакуює тіла загиблих. Шеврони постійно змінюються, і це унікальна літописна пам'ять”.

Дугою під стелею та на хорах за задумом Ореста Скопа — відомого львівського митця і брата Лева — висітимуть прапори та п'ять круглих ікон. Він також створює для Пантеону вітражі.

До творення святині долучилися й інші художники: сам отець Василь Полянко намалював для храму ікону в неуроманському стилі, Єрема Стецик (музикант, чий син загинув на фронті) написав ікони святих, а на хоругвах розмістили репродукції робіт покійної дружини Лева Скопа — видатної художниці Тетяни Думан.

“Тут кожен вважає за честь щось залишити”, — зазначає Левко Скоп.

Окрему увагу в храмі привертає дзвін. Щоправда, замість традиційного дзвону під куполом Пантеону висить велетенська гільза, привезена з передової. Це ще один місток між світом святині та світом наших воїнів, за чиї душі моляться у Пантеоні.

Дзвін із гільзи біля унікальної ікони покійної дружини Лева Скопа — видатноі художниці Тетяни Думан.

“Є в мене план: поставити на хорах швелер і підібрати шість фронтових гільз, налаштувавши їх камертоном по нотах. Щоб можна було всередині храму зіграти Гімн України на цих гільзах-дзвонах”, — ділиться музичним задумом митець.

Світла пам'ять замість туги: історії, що торкаються серця

Головна філософія Пантеону — створювати для родин полеглих Захисників не гнітючу скорботну атмосферу, а відчуття піднесення, глибокої вдячності та світла.

“Ми прагнули створити тут піднесену атмосферу пам’яті, — наголошує Лев Скоп. — Запрошуємо сюди сім'ї полеглих захисників, молимось за їхні душі, робимо для них концерт, багато спілкуємося, даруємо ікони. Не вмикаємо скорботну пісню ”Плине кача”, аби ще дужче не ятрити їхні рани. Навпаки — у піднесеній атмосфері розказуємо про подвиги Захисників, згадуємо історії з життя і назавжди закарбовуємо їхній героїзм на стінах Пантеону. Аби рідні бачили, що пам'ять про їхніх Героїв житиме вічно”.

Про чудотворно-захисну силу ікон Лева Скопа на фронті ходять легенди. З 2014 року митець подарував воїнам понад 6,5 тисяч ікон. Навіть бійці, які вважали себе переконаними атеїстами, кажуть: ікона Скопа не раз ставала щитом перед пекельними обстрілами.

Отець Василь Полянко згадує зворушливу історію, від якої перехоплює подих:

“Познайомились із мамою загиблого воїна Дениса. Вона чотири місяці не могла спати після смерті сина. Ми запросили її у Пантеон. Левко, не знаючи жодних деталей про загибель її сина, намалював для неї ікону Святого Дениса на дошці з ящика з-під набоїв. Мама взяла її, приїхала додому. А вранці сонячне проміння впало саме на те місце на нижній губі святого, де син отримав смертельне поранення. Місцевий священник, який ховав бійця, підтвердив це вражаюче співпадіння. Після цього чуда мама вперше за довгий час знайшла душевний спокій".

Священник додає, що подібних див траплялося чимало:

“Наші воїни, виходячи з оточення під Куп'янськом, завдячуючи левковим іконам, вийшли неушкодженими”.

Орест Скоп на передовій дарує ікони воїнам / фото з архіву митця

Орець Василь також розповідає, який подив викликає Пантеон у гостей, що сюди потрапляють:

“Наш владика Бенедикт із Чикаго, який облітав увесь світ і бачив тисячі храмів, коли приїхав сюди, пофільмував кожну ікону і сказав, що ніде у світі не бачив подібної унікальності й енергетики”.

Двері Пантеону в Новошичах відкриті завжди. Сюди приїжджають пластуни, волонтери, військові, які проходять реабілітацію у шпиталях, та родини загиблих з усієї країни.

“З Божим благословенням і ласкою Божою ми хочемо зробити цей храм офіційною пам’яткою і далі молитись тут за наших Героїв”, — підсумовує отець Василь Полянко.

Майстерня у Дрогобичі: де народжуються чудодійні ікони

Після відвідин Пантеону ми завітали у майстерню Лева Скопа в Дрогобичі, аби подивитись, де саме народжуються ці чудодійні ікони. Невеличка квартира в центрі міста є тією святинею, де виникають нові лика з-під пензля майстра.

У скромному помешканні ніде яблуку впасти, проте тут панує своя дивовижна атмосфера: пробираючись крізь стоси дошок, які так шанобливо збирає пан Лев, заходимо у його кімнату.

На дивані він розклав свої фарби, пензлі і, згорбившись, наносить мазок за мазком: за кілька хвилин на старій необтесаній дошці постає лик святого, що пронизливо, проте так по-доброму, дивиться на художника. Це направду якесь диво.

“То я вже готуюсь до поїздки на схід, куди завтра вирушаємо. Знаю, що вже стільки хлопців чекає на ікони, тому о п’ятій щоранку встаю і до ночі малюю, майже не виходжу зі своєї майстерні”, — каже Лев Скоп.

Окрім ікон, на стінах майстерні висять гітари.

“Люблю ввечері трішки перебирати струнами, щось заспівати. Музика — теж моя стихія. Хлопці на передовій часто просять їм вечорами щось заграти: поговоримо, поспіваємо — і вже розрада трішки на серці настає, хоч і вибухає все навколо”, — додає митець.

Читайте також: Понад 80 років під землею: як у Львові ексгумують польських військових, загиблих у 1939 році

Волонтерський шлях Лева Скопа розпочався ще з Майдану, де він воював із "Беркутом". Після отриманих травм потрапив до лікарні, де й вирішив малювати та збирати кошти на армію.

Разом із покійною дружиною-мисткинею Танею вони організували перший аукціон у Львові на вулиці Коперника, залучивши багатьох художників, і придбали для добровольців перші 20 бронежилетів. Відтоді благодійні аукціони стали постійними — роботи Скопа купують як в Україні, так і за кордоном (наприклад, під час поїздки до Чикаго вдалося виручити 10 тисяч доларів). Виручені кошти спрямовують на дрони та необхідне спорядження, а загальну суму пан Лев навіть не рахує, зазначаючи, що йдеться про мільйони.

Безпосередньо на фронт Лев Скоп почав їздити на початку 2015 року. Перший виїзд був сповнений сумнівів, чи потрібні бійцям ікони, проте маленькі й великі образи розібрали миттєво. Один із них потрапив до капелана, який пройшов Дебальцеве та Іловайськ, а пізніше цей витвір передали до Музею війни у Києві.

З того часу кожна поїздка на передову триває близько двох тижнів. Ікони розходяться миттєво, тому пан Лев малює їх навіть по дорозі в автобусі, на лавках чи в хатах, де зупиняється разом із військовими. За одну мандрівку він встигає створити близько сотні робіт.

Феноменальну швидкість написання митець пояснює досконалим знанням давньої галицької техніки іконопису, яку він досліджував як реставратор та науковець — Лев Скоп є автором перших в Україні книжок про технологію українського іконопису та методику датування ікон. Галицька школа передбачає швидке, легке та прозоре написання образу від першого мазка.

Загалом із 2014 року Лев Скоп намалював для захисників понад 6,5 тисяч ікон (не рахуючи тих, що створені для Пантеону та передані на аукціони). Бійці часто діляться історіями про дивовижну силу цих образів, які рятували життя під час жорстоких обстрілів, — пізніше ці свідчення увійшли до його книги "Ікона. Війна".

Для зручності під час виїздів на передову митець навіть створив особливий мобільний іконостас із ящика для боєприпасів: зовні це звичайна військова тара, але при відкритті вона перетворюється на вівтар. На прохання капеланів він зробив кілька таких екземплярів для здійснення літургій у польових умовах.