Колишній спецпризначенець 73-го морського центру підірвався на власному дроні, пережив пів року галюцинацій у комі, а сьогодні допомагає іншим пораненим у Винниках повертатися до життя.
Неймовірна історія ветерана ССО Захара Бірюкова
сьогодні о 20:32
Колишній спецпризначенець 73-го морського центру підірвався на власному дроні, пережив пів року галюцинацій у комі, а сьогодні допомагає іншим пораненим у Винниках повертатися до життя.
Колишній спецпризначенець 73-го морського центру підірвався на власному дроні, пережив пів року галюцинацій у комі, а сьогодні допомагає іншим пораненим у Винниках повертатися до життя.
сьогодні о 20:32
38-річний Захар Бірюков із позивним "Беркут" — людина, чия біографія могла б лягти в основу голлівудської драми, але сам він розповідає про неї з гострим, подекуди чорним гумором і залізним спокоєм. Колишній боєць та інструктор 73-го морського центру Сил спеціальних операцій, у липні 2022 року підірвався на власному дроні з 300 грамами пластиду. Вибух забрав у нього обидві руки, ногу, око, частково слух і залишив 25% опіків тіла.
Сьогодні Захар працює у центрі воєнної травми Superhumans у Винниках біля Львова, здобув диплом психолога, малює картини, які продають на благодійних аукціонах за понад мільйон гривень, і став першою людиною в Україні з трьома ампутаціями, яка підкорила Говерлу. В ексклюзивному інтерв’ю для "Твого міста" ветеран розповів про пів року галюцинацій у реанімації, "прикол Черчилля" зі штучним оком, черги на протезування в Україні та про те, чому дружина інколи забуває, що він поранений.
Від "Київпастрансу" до 73-го морського центру ССО та вибуху дрона
Захар Бірюков народився 1988 року на Житомирщині. У 15 років поїхав із дому навчатися, згодом працював у "Київпастрансі". У 2015 році добровольцем пішов на фронт і потрапив до еліти українського війська — 73-го морського центру Сил спеціальних операцій.
"У 2015 році я пішов на захист Батьківщини. До літа 2021-го працював у Силах спеціальних операцій, у 73-му морському центрі: був у загоні три роки, потім ще три роки — інструктором. Після того звільнився, одружився у Василівці Запорізької області. А в 2022-му знову став на захист країни і 17 липня отримав поранення. Взірвався мій дрон — 300 грамів пластиду".
Попри багаторічний бойовий досвід, ветеран зізнається: заздалегідь підготуватися до такого поранення неможливо, та й на війні про це не думаєш — інакше не виконаєш завдання.
"Коли я пішов на фронт, у мене був свій раціональний, здоровий глузд. Не те щоб я готувався чи сильно це обдумував. Я просто не зосереджувався на цій думці, тому що вона відволікає. Через специфіку роботи тобі і так багато чого треба тримати в голові під час виконання задачі, щоб ще думати, чи поранить тебе і що потім робити. Тому я ці думки відкидав: буде як буде, розбиратимемося вже по ходу. Як показує практика, кожен випадок індивідуальний — ти не знаєш, як тебе поранить і чи взагалі залишишся живим".
"У голові минуло пів року": реанімація, сепсиси та нетактовне фото для дружини
Найважчим випробуванням після вибуху стало не усвідомлення втрати кінцівок, а фізична боротьба за виживання в перші тижні.
"Коли я отримав поранення, мені кололи препарати, і в мене почалися галюцинації. У цих галюцинаціях я вже був поранений, і там минуло пів року. Тобто коли через два тижні я вперше прийшов до тями, у моїй голові вже пройшло шість місяців, я вже прожив багато моментів цього стану. Тому, коли прокинувся, не було такого: "О, я розплющив очі, все круто, я житиму!". Я прокинувся у вкрай важкому стані — температури, сепсиси. Я не думав про те, що втратив, чи що на мене чекає в майбутньому. Я був зосереджений лише на тому, що відбувається зараз: навіщо думати про завтра, якщо можу померти від сепсису цієї ж хвилини?"
За словами Захара, через медичну халатність на початковому етапі евакуації він втратив більшу довжину руки та нижню кінцівку — три дні фактично нічого не робили, доки гелікоптером його не доправили до київського опікового центру. Там лікарі буквально зібрали його заново.
"У мене було 25% опіків шкіри. Якщо порахувати все разом із втраченими кінцівками, то десь 40% мене немає. Ми жартуємо, що в мене цілим залишився тільки лівий сосок — це вже такий локальний мем. А щодо рідних, то я сам нічого їм не казав, бо був без свідомості. Їх просто шокували: хтось скинув фото з моїм розірваним обличчям без жодних коментарів. Я вважаю, що так категорично не можна робити: ти ж не знаєш, де в цей момент дружина чи мама — за кермом, на драбині чи на роботі. Моя дружина Юля тоді була в Чехії й повернулася за два дні, а мама вже наступного дня була біля мене в Запоріжжі".
"Чоловік із ССО, який вижив": про війну до 2022-го, Німеччину та українські черги
Після стабілізації стану в Україні Захар поїхав на подальше лікування та протезування до Німеччини. Там йому встановили протез нижньої кінцівки, провели шість операцій, видалили зруйноване око та відновили слух на праве вухо (ліве втрачене повністю).
"У Німеччині я жив у місті, де було дуже інклюзивно: сидів на кріслі колісному, і мене нічого не зупиняло. Коли у 2023-му повернувся в Україну, то з фізичною інклюзивністю в нас було складно, та й психологічно все кульгало. Але зараз усе стрімко змінюється на краще, попри те, що триває велика війна".
Ветеран порівнює ставлення до поранених у 2014–2016 роках та після повномасштабного вторгнення, а також пояснює, чому багато військових досі їдуть на протезування за кордон:
"У 2014–2016 роках так відповідально важких поранених не рятували. Вижив — молодець, і держава тобі майже нічого не давала. Зараз медицина і протезування зробили величезний крок уперед, але є проблема з чергами. У нас орієнтовно 25 тисяч людей з ампутаціями на рік, загалом — уже під 125 тисяч. Superhumans зробив близько 4 тисяч протезів, ми беремо по 30 нових пацієнтів щотижня у трьох центрах — у Винниках, Дніпрі та Одесі, але попит колосальний. Крім того, за державною програмою ти не можеш одразу отримати біоніку чи міоелектроніку — спершу маєш рік відходити на механічному протезі. А за кордоном тобі ставлять високотехнологічні протези одразу, та ще й дають житло, машину і виплати. Але є нюанс: обслуговувати електроніку може лише той центр, який її ставив. Тому якщо їдеш протезуватися за кордон, фактично маєш залишатися там на постійній основі. Тож чимало ветеранів виїжджає".
Захар каже, що лише для нього було виготовлено три протези, тож необхідно зрозуміти наскільки важливим є розширення сфери протезування в Україні.
"Твоєму місту" ветеран пояснив, як працює його міоелектричний протез руки:
"Це не біоніка, яка вживлюється в тіло, а міоелектроніка. Всередині є датчик, на який я натискаю м'язом кукси. Наприклад, я подумки піднімаю мізинець — м'яз скорочується, датчик зчитує сигнал, і кисть перемикається або стискається. Досвід приходить із часом. Протез нелегкий, але якщо дисципліновано тренуватися щодня хоча б по пів години-годині, ти починаєш ним вільно володіти".
"Я можу говорити": як пацієнт Superhumans став психологом центру
Коли завершилося основне протезування у Захара, на початку 2024 року він отримав пропозицію приєднатися до команди Superhumans Center у Винниках. Для цього ветеран здобув нову освіту — став дипломованим психологом.
"Коли ти втрачаєш три-чотири кінцівки, виникає питання: що ти можеш робити? Я можу говорити, я можу розуміти. Коли до мене в лікарню прийшов побратим Вадим Свириденко, він дав мені зрозуміти, що можна жити й розвиватися далі. Моя місія тут, на початковому етапі, — спілкуватися з ветеранами, допомагати їм відповісти на питання: "Хто я? Що я зможу зробити?". Війна змінює людину, але в наших пацієнтів накладаються два фактори одночасно: війна і важкі травми. Я пройшов через увесь спектр послуг центру — протезування рук і ноги, хірургію обличчя, щелепу, відновлення слуху. Я не кажу хлопцям: "Роби як я", бо це сержантська тема. Але іноді одна спільна поїздка в ліфті і відверта розмова між поверхами може змінити настрій людини на все життя".
"Прикол Черчилля" та піонерський галстук у штучному оці
Незвична деталь зовнішності Захара, яка одразу привертає увагу під час розмови, — яскравий червоно-драконячий протез ока. За словами ветерана, це не просто епатаж, а продуманий психологічний прийом.
"Я використав це око як "прикол Черчилля". Знаєте, як він вставляв тонку голку в сигару? Коли співрозмовник бачив, що Черчилль курить, а попіл не падає, то зосереджувався на сигарі, а не на суперечці, і так Черчилль контролював розмову. Тут та сама ідея: для людей це незвично, під час діалогу вони дивляться саме на це око. А ще я народився у рік Дракона, тому обрав такий дизайн. Майстри робили його вручну, розмальовували, а для імітації капілярів використали ворсинки зі старого радянського піонерського галстука — така от стара школа протезування очей".
Картини за мільйон та арттерапія як продовження боротьби
Після поранення колишній правша Захар відкрив у собі талант художника — малювати він почав лівою рукою, примотуючи пензлик скотчем до протеза. У його роботах найчастіше з’являються море, сонце та образи, пов’язані зі службою у флоті.
"Якось я йшов коридором, і психологи буквально затягнули мене на арттерапію. Кажу: "Як я малюватиму без рук?". А вони взяли пензлик, примотали скотчем до кукси — і я почав. Мені зайшло! Першу картину подарував батькам на річницю весілля. Потім написав роботу на благодійний аукціон — вона пішла за 100 тисяч гривень. А згодом, уже коли переїхав у Винники, намалював велике полотно метр на 90 сантиметрів. Поставив його на балконі в Superhumans, люди ходили, дивилися, а потім забрали на аукціон — і картину продали за мільйон сто тисяч гривень. Для поранених хлопців це як продовження боротьби: ти програв окремий бій, але загальна битва триває".
На картинах Захара є незвичний підпис - це знак його драконячого ока
Окрім мистецтва, Захар позував для чуттєвого фотопроєкту Марти Сирко "Скульптурний", який змінює сприйняття людей із ампутаціями в суспільстві.
Боєць ССО Захар Бірюков став одним із героїв фотопроєкту "Скульптурні" фотографині Марти Сирко.
Національний рекорд на Говерлі: як ветеран із трьома ампутаціями підкорив вершину
Особливою сторінкою в житті Захара та символом його незламності стало сходження на найвищу вершину України — Говерлу (2061 метр).
"17 липня 2025 року, рівно через три роки після мого поранення, ми вирушили в гори. Я прагнув, щоб ця дата асоціювалася не лише з болем і важким спогадом про вибух, а з новими досягненнями та світлими моментом".
Рідні підтримали Захара під час сходження на Говерлу / фото з архіву ветерана
Разом із Захаром у похід вирушили 12 членів його родини. Підйом тривав близько шести годин і став серйозним випробуванням на витривалість. 17 листопада 2025 року у центрі Superhumans у Винниках досягнення Захара офіційно зареєстрували в Національному реєстрі рекордів. Він став першою людиною в Україні з трьома ампутаціями (обидві руки та нога), якій вдалося підкорити Говерлу.
Цей рекорд ветеран присвятив усім бойовим побратимам і військовим, які проходять важкий шлях реабілітації, доводячи своїм прикладом, що межі можливого існують лише у нас в голові.
"Юля інколи забуває, що я поранений": про родину, побут і філософію життя
Свою головну опору Захар називає без вагань — це дружина Юлія. До повномасштабної війни вона сама виховувала двох дітей після загибелі першого чоловіка, працювала майстринею манікюру, заробила на власну квартиру у Василівці на Запоріжжі й зробила там ремонт. Через російську окупацію жінка виїхала з дому лише з двома сумками та рюкзаком, втративши все майно.
Захар Бірюков з сім'єю
"Перед тим як ми почали серйозні стосунки, я чесно її попередив: "Я військовий, мене може розірвати на війні. Ти готова до такого?". Вона сказала, що готова. Це справедливо, бо часто хлопці у формі закрутять дівчині голову, через два дні одружаться, а потім стається біда. У мене не було думки, чи залишиться Юля зі мною після поранення. Вона дуже потужна, сильна. Інколи навіть забуває, що я поранений, і каже в побуті: "Дай мені, підніми". І це супер!"
Сьогодні родина живе у Винниках — за державний кошт вдалося придбати власну квартиру. Старший син Юлії нині живе в Чехії, а молодший ходить до школи у Винниках. Попри те, що через травми та порушення кровообігу 38-річний ветеран, за власними словами, фізично почувається на 80 років і повністю відмовився від алкоголю, він не дозволяє собі впадати у відчай.
"Я не мрію — мрії це те, на що не вистачило грошей. Я ставлю собі конкретні цілі на рік: купити квартиру, зробити ремонт, поїхати відпочити — якщо виживемо. Негатив нічого не приносить, окрім шкоди, бо він не залишається всередині тебе, а виливається на найближчих. А яка дружина захоче доглядати за чоловіком, який на неї кричить? Коли мене питають, у чому секрет мого позитиву, я відповідаю: головне — правильний підбір наркотиків і почуття гумору. Бо якщо ти рятуєш бодай одне життя — ти рятуєш увесь світ".
Нагадаємо, Захар Бірюков (позивний «Беркут») родом із Житомирщини. Служив у 73-му морському центрі Сил спеціальних операцій ім. кошового отамана Антіна Головатого з 2015 по 2021 рік, повернувся на фронт у лютому 2022-го.
17 липня 2022 року зазнав важких мінно-вибухових поранень та опіків 25% тіла внаслідок детонації дрона. Переніс ампутацію обох рук і ноги, втратив око та слух на ліве вухо.
17 липня 2025 року, через три роки після поранення, піднявся на Говерлу, а 17 листопада 2025 року його сходження офіційно зареєстрували як національний рекорд України (перша людина з трьома ампутаціями, яка підкорила вершину).
З 2024 року працює фахівцем із підтримки пацієнтів (рівний-рівному) у центрі воєнної травми Superhumans Center у Винниках, є дипломованим психологом, художником-волонтером та амбасадором незламності.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
За умови повного або часткового використання iнформацiї гіперпосилання на tvoemisto.tv є обов'язковим. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Думка редакцiї може не збiгатися з думкою авторiв.