Давня технологія видобутку солі тут також збереглася. Різниця лиш у тім, що майже шість століть тому ропу з соляної шахти, яка функціонує донині, піднімали нагору відрами, а тепер її качає на поверхню глибинний насос. Усе інше, як у давні часи: у величезних панвах кипить-парує ропа, в печі тріскочуть дрова, що дають життя великому вогню, який розжарює гігантську «сковорідку» з ропою, з якої випарюють сіль. Технологію варіння солі в Дрогобичі мають намір внести до переліку культурної нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.

Однак все не так просто, як може видаватися на перший погляд. Редакція вже не вперше пише про солеварню. У 2024 році ми з'ясовували, що вона була в жахливому стані, і що її давно не модернізували. До того ж, тоді там виробляли невелику кількість солі.

До речі, солеварня перебуває в управлінні Фонду державного майна України, який у 2019 році вніс її у список об'єктів, що підлягають приватизації. Після цього Дрогобицька громада та Львівська обласна рада зверталися з проханням до уряду передати солеварню у власність громади. Територію солеварні описали та подали на реєстрацію як нововідкриту пам’ятку археології.

У вересні 2024 року Фонд держмайна знову включив солеварню до переліку на приватизацію, а міський голова Дрогобича Тарас Кучма тоді наголошував нам, що в місті вже давно виникли ідеї щодо ревіталізації підприємства, планували залучити фонди, гранти й інвесторів. Охочі були ще до повномасштабної війни, проте була умова – солеварня повинна стати комунальною.

Зараз щодо цього вже є новини – солеварня тепер стала не просто державним підприємством. Про це читайте далі.

Древня шахта – серце Дрогобича

Шахта соляної ропи №1 – непоказна стара дерев’яна споруда, що є пам’яткою архітектури місцевого значення. Найстаріший об’єкт, навколо якого почала формуватися солеварня і виникло саме місто.

За неофіційними даними добувати й виварювати сіль тут почали ще 1250 року, хоча перша згадка про Дрогобицьку солеварню датована 1390 роком.

«Колись ця шахта називалася «Королівська», – розповідає Оксана Бунда, гідрогеологиня, технологиня, а нині за сумісництвом екскурсоводка. – Шахта розташована на одній лінії між двома церквами – Святого Юра та Воздвиження Чесного Хреста. Підземна міграція розсолу тече перпендикулярно до цієї лінії і перетинає її під прямим кутом. Так утворюється живий хрест, що дуже символічно. Можливо, завдяки цьому особливому знаку солеварня працює досі, попри скрутні часи, які їй вдалося пережити.

Оксана Бунда понад 40 років працює на Дрогобицькому солевиварювальному заводі, контролює процес видобування. Закохана у свій фах, знає про сіль усе і навіть більше. За любов до своєї справи її називають Соляною королевою.

«15 мільйонів років тому тут довкола було море, – каже вона. – Потім почали формуватися Карпати, море відходило, залишки води випаровувалися і утворювалися пласти солі. Грецькою сіль звучить як «галіт». Від цього слова, ймовірно,і походить назва Галичини: «місце, де є сіль». На нашому родовищі є поклади галіту. Він дуже легко розчиняється у воді. І коли прісні води, що проникають із дощем, або підземні води чи ґрунтові, що просочуються, сягають галіту, вони його розчиняють. І виходить ропа або, як ми її називаємо, природний розсіл, з якого потім виварюють сіль».

Заходимо до дерев’яної будівлі шахти. Важко навіть уявити, що це та сама шахта, яку ввели в експлуатацію 1473 року і яка крізь століття безперервно працює донині. Шурф шахти №1 – знакове місце. З нього почалася солеварня та історія міста. Пані Оксана називає це місце справжнім серцем Дрогобича.

Співрозмовниця відкриває дерев’яний люк унікальної соляної шахти.

Від побаченого перехоплює подих: мінус 12 поверхів донизу та 50 метрів глибини. Цим сходам і перекриттям понад 600 років.

Звук крапель води, що виходять із надр та зриваються в безодню шахти, відлунює, як у колодязі.

«Ми не спускаємося сюди, не черпаємо ропу відрами, як це робили на початках, у середньовіччі, –­ пояснює пані Оксана. – Тепер видобуваємо розсіл, як ми його називаємо, глибинним насосом, що працює в автоматичному режимі: вмикається щогодини на 10 хвилин. За добу викачуємо 55 метрів кубічних. Це дебіт цієї соляної шахти. Більше брати не можемо, бо маємо дозвіл лише на цей об’єм. Якщо видобувати більше, може порушитися фізико-хімічна рівновага в надрах і просісти земна поверхня. А ця соляна шахта в самому центрі міста».

Зі слів Оксани Бунди, маючи 55 кубів ропи, лише з восьми виварюють сіль. Решту продають як готову продукцію хлібопекарні, дріжджовому заводу, Нафтогазу, ДЕТЕК, ТЕЦ, навіть дельфінарію.

Дрогобицька соляна квітка fleur de sel

Далі розсіл із шахти по трубах тече у розсолозбірник. Сюди закачують понад 100 кубів розсолу і тут він відстоюється від мулу. А коли шахта вмикається, насос затягує трохи мулу – це глина і гіпс. Їх можна позбутися, пропустивши ропу через фільтри, але тут застосовують інший спосіб – гравітацію. Під дією сили тяжіння цей мул осідає на дно.

Піднімаємося крутими сходами нагору.

Розсолозбірник – це великий дерев’яний «басейн» із зеленкуватою ропою, над ним – дерев’яні хідники-містки. Саме на цій локації знімали фільм «Довбуш». Як каже Оксана Бунда, таких збірників у Європі більше немає:

«Щогодини сюди протягом 10 хвилин закачують природний розсіл із соляної шахти. Концентрація цієї ропи, як у Мертвому морі: 300 грамів солі на 1 літр води. Але ропа не кристалізується, бо температура в шахті 10 градусів. Природний розсіл освітлюється в дерев’яному басейні протягом 12 годин, а потім по трубах надходить у виварювальний цех».

Саме тут народжується сіль.

У великій панві два на три метри кипить ропа, парує білими хмарами, клекоче, бурхає і булькотить, народжуючи сіль. А розжарюють цю «сковорідку», щоб ропа нагрівалася до 106 градусів і вода з неї випаровувалася, як і колись, дровами.

«Дивіться, яка краса! Бачите, який блиск? Діамантовий! – пані Оксана показує нам кристал солі, що нагадує квітку. – Це наша дрогобицька fleur de sel» – соляна квітка, яку збирають вручну з поверхні паруючої ропи».

Пані Оксана пропонує спробувати на смак унікальну дрогобицьку сіль. Знаходимо серед розсипу пластівців солі справжню соляну квітку, подібну до айстри. Видовище неймовірної краси! Вперше бачимо сіль не подрібнену, як зазвичай, і навіть не кубиками, а кристал солі у вигляді квітки.

Дегустуємо. Смак м’який, делікатний, без гіркого посмаку, як у звичайній кам’яній солі.

«Це соляний делікатес, – пояснює пані Оксана. – Сіль пластівцями часто називають солоною ікрою. Таку сіль не додають під час варіння, її називають іще фінішною, тому що використовують як фінальний штрих для готових страв — стейків, овочів, карамелі».

Яким дивом сіль перетворюється на «діамантову квітку»? Пані Оксана каже, що річ у процесі кристалізації: «Кам’яну сіль просто перемелюють. Ми сіль кристалізуємо. Розумієте? Тому вона має такий скляний блиск. Розмір кристалів залежить від температури і часу виварювання. Якщо швидко варити, буде дрібна, звичайна на вигляд сіль, якщо ж повільно, на легкому вогні, буде ось така крафтова сіль квітками. Її охоче беруть ресторани».

Солевар широкою лопатою вигрібає зварену сіль із панви «на поріг», де вона трохи підсушується. Потім сіль пакують у мішки, вантажать на трактор і везуть на центрифугу, щоби позбутися зайвої вологи. Далі сіль надходить у сушильний барабан, а відтак на фасувальну дільницю.

Підприємство планує розвивати виробництво преміальної солі

Директор Дрогобицької солеварні Олег Петренко на запитання «Твого міста» про те, що змінилося на підприємстві за останній рік, вважає великою перемогою те, що солеварню не продали в процесі приватизації і вона далі працює:

«Сьогодні дрогобицька сіль у вигляді преміальної продається майже по всій Україні. Її можна купити в Києві, Одесі, Дніпрі, Харкові. Це сіль у пластівцях. Вартість її значно вища, аніж звичайної нашої солі, тому що це якісний продукт. Її вартість становить 220 гривень за кілограм. Ми працюємо з великими торговельними мережами, переважно в західному регіоні: «Сільпо», «Рукавичка», «Близенько», «Арсен», невеликими дрогобицькими мережами».

Зі слів директора, багато преміальної солі внутрішній ринок спожити не може, тому в планах солеварні експортувати її:

«Можемо преміальну сіль продавати за кордон значно дорожче. Працюємо над цим. Цього року можна експортувати сіль без квот та обмежень. Вже є зацікавлені в закупівлі преміальної дрогобицької солі у США та інших країнах. В майбутньому плануємо розвивати виробництво саме такої солі».

Торік у високий сезон солеварня продавала преміальної солі на 400–500 тисяч гривень щомісяця, решту місяців – у середньому на 200 тисяч гривень.

«Це порівняно невеликі об’єми, але дохід та прибуток від продажу преміальної продукції значно більший, – каже Олег Петренко. – Це крафтова робота. Випускаємо таку сіль уже давно, але маркетингова історія преміальної солі розпочалася менш ніж рік тому. Раніше її продавали як сувенірну. Тепер маємо всі дозволи й документи, потрібні для ритейлу».

До речі, у 2024 році дрогобицьку сіль реалізували переважно у Львівській області.

«Є сіль, а є дрогобицька сіль»

Директор підприємства признається, що тепер проблема в тому, що є величезний попит на звичайну сіль, бо всі хочуть саме дрогобицької солі:

«У нас цього року вперше за п’ять років, відколи я є керівником, на складах немає солі. Минулого року до травня було близько 30 тонн, вона продавалася, але в дуже малій кількості. Зараз на складі ні кілограма».

У липні та серпні минулого року дрогобицької солі не було навіть у Дрогобичі. Місцеві підприємці, які купували тут сіль на продаж, якимось чином так реалізовували її, що вона не потрапляла на прилавки місцевих магазинів. І пояснити жителям, чому в Дрогобичі немає дрогобицької солі, було дуже складно, каже директор.

«На "ОLХ" і на "Розетці" її продавали втричі дорожче. І це неприємний момент, бо заробляли всі, окрім солеварні, – нарікає Олег Петренко. – Ціна солі з підприємства була 36 гривень за 750 грам, маржинальність у гуртівнях невелика – 3–4 гривні на пачці, а на "ОLХ" її вартість становила 80 гривень. На ринку в нас навіть хтось примудрявся продавати по 90 гривень. Всі заробляли, а солеварня отримувала дві гривні чистого прибутку з пачки солі».

Тепер, каже директор, ситуація змінилася:

«Ми підвищили ціну на сіль. Відтак вартість пачки солі з підприємства – 45 гривень. У мережах – близько 56 гривень. Але багато людей, і дрогобичани зокрема, кажуть, що готові купувати її навіть по 100 гривень, тільки щоби була».

У 2025 році Дрогобицька солеварня щомісяця виробляла 65 тонн солі, за рік майже 800 тонн.

«Я завжди акцентував на тому, що є сіль, а є дрогобицька сіль, – веде далі директор. – Є дані, що ми працюємо близько тисячі років. Торік наша солеварня ввійшла до 10-ки найчастіших пошукових запитів у Google в розділі «Покупки». Ми на сьомому місці. Це означає, що люди шукали дрогобицьку сіль».

Потрібна модернізація і нове обладнання

«Твоє місто» також дізналося, що вдалося зробити на підприємстві за минулий рік. Нам розповіли, що вже розробили технічну документацію на газифікацію, облаштували в’їзну частину солеварні, поставили огорожу, а за пів року планують встановити браму.

Також оновили фасувальну дільницю преміальної продукції – зробили ремонт приміщення, поставили нове обладнання. Відкрили туристично-інформаційний центр «Соляна крамниця» – кав’ярню, де продають каву з крафтовою сіллю, і саму крамницю.

Цього року планують зробити солеварню доступною для людей з інвалідністю, зокрема тому, що на екскурсії приїздять багато військових зі складними пораненнями.

Однак виробництво потребує масштабної модернізації, визнає директор. Вартість інвестицій становить 32 мільйони гривень.

«Цього року плануємо провести газ, що значно зменшить витрати. Згідно з нашими технологічними розрахунками це зекономить близько пів мільйона гривень на місяць від суми, яку ми витрачаємо на дрова, – зазначає Олег Петренко. – Потрібне й нове обладнання. У нас є сушильний барабан, розрахований лише на той об’єм солі, який ми зараз випускаємо: три тонни на день. Він не може працювати цілодобово через технічні проблеми. Потрібен новий, а такий, що працює на газі, коштує близько 5 мільйонів гривень. Він здатен сушити одну тонну солі за годину, зараз ми сушимо три тонни за вісім годин».

Нове обладнання дасть можливість збільшити виробництво солі вдвічі. За підрахунками підприємства до 120–130 тонн солі на місяць. Окупність цієї інвестиції сягає двох-трьох років.

Потрібен також новий фасувальний апарат, вартість якого становить 1,5 мільйона гривень. У планах реконструкція цеху, в якому можна було б зосередити все виробництво, розташоване по всій території солеварні.

Тепер це не просто державне підприємство

І найголовніша новина – Дрогобицька солеварня змінює організаційно-правову форму власності, будучи пілотним проєктом Фонду держмайна, який має на меті перехід державного підприємства у товариство з обмеженою відповідальністю.

«Тобто ми припиняємо діяльність як державне підприємство і створюємо ТОВ. Що це дає? Дещо послаблює вплив держави на фінансово-господарську діяльність. Це можливість створення наглядових рад, через які можна простіше управляти фінансами. Навіть щодо кредитів. Це можливість залучення інвестицій чи продажу частки. А найголовніше, що це зрозуміла для іноземних партнерів форма господарювання. За кордоном не розуміють, що таке державне підприємство. Ми й надалі залишаємося у державній власності, але статутний капітал належатиме державі, а майно належатиме підприємству – ТОВ, є можливість цим майном розпоряджатися. Також спрощуються, зокрема, такі питання, як оренда».

Зі слів Олега Петренка, процес корпоратизації триватиме до травня 2026 року. Триває оцінка підприємства. Тут провели інвентаризацію всього майна, надіслали усю документацію Фонду держмайна, де мають затвердити акт і передати його для оцінювання:

«Вони приїдуть до нас і визначать вартість підприємства. Коли нас виставили на приватизацію, мовилося лише про 59 мільйонів гривень, з ПДВ це близько 72 мільйони. Однак ці цифри будуть переглянуті, буде здійснена ринкова оцінка і визначена ринкова вартість майна. Вона буде значно більшою від теперішньої».

На запитання «Твого міста» про переваги корпоратизації підприємства директор наголосив, що це насамперед можливість залучати іноземні інвестиції. Зокрема, можна буде говорити про приватно-публічне партнерство. Така форма інвестицій дуже актуальна в часі війни, каже він. Закон вже ухвалений, він працює на збереження об’єктів культурної спадщини, старовинних замків зокрема.

«Це можливість приватного бізнесу інвестувати в замок, користуватися ним до 40 років, вкласти кошти, отримати дохід, повернути кошти, отримати додатковий прибуток, а через 40 років цей об’єкт знову повертається державі. Такий механізм залучення інвестицій використали і в нашому випадку, що дасть змогу отримати 32 мільйони гривень на модернізацію виробництва».

«Приїжджайте за рік подивитися, що змінилося»

Сьогодні на Дрогобицькій солеварні працює 49 людей, середня заробітна плата становить 23 тисячі гривень.

У 2025 році підприємство сплатило близько 11 мільйонів гривень усіх податків, зокрема ПДФО до міського бюджету – 2,3 мільйона гривень. Загальний прибуток становить майже 700 тисяч гривень.

«Надіялися отримати більше, але дуже зросла вартість дров, – пояснює директор. – У жовтні минулого року ми трохи підвищили ціну солі, приблизно на 6 гривень, сподіваючись отримати більший дохід і провести низку ремонтних робіт. Розраховували на пів мільйона гривень додаткового прибутку. Однак ціна дров зросла з 2300 гривень до 3600 за кубометр. Одразу на третину. І якраз ці пів мільйона, які ми хотіли вкласти в ремонт та в підвищення зарплат, пішли на дрова».

Чи збільшаться прибутки завдяки новій формі господарювання, він наразі не може сказати:

«Не знаю, як це працюватиме. «Пілотом» виступати завжди найскладніше. Але як юрист за фахом я твердо знаю, що це краща можливість залучення додаткових інвестицій. Це краще, ніж держпідприємство. Зараз ми створюємо ТОВ, тому приїжджайте через рік подивитися, що змінилося».

Ревіталізації бути, але

Проєкт ревіталізації території солеварні й далі актуальний, зазначає Олег Петренко. Це дорожня карта, візія, напрямок, у якому планує рухатися підприємство. Його створили ще в 2021 році. Тоді на його реалізацію треба було закласти 20–26 мільйонів гривень, тепер ця сума, ймовірно, буде більшою.

До слова, раніше міськрада Дрогобича надавала редакції доступ до проєкту ревіталізації солеварні, який створила громадська організація «Прорив-місто» в партнерстві з солеварнею, Дрогобицькою міською радою, НУ «Львівська політехніка», Дрогобицьким державним педагогічним університетом ім. І. Франка та Люблінською політехнікою. У проєкті окреслили три основні напрями стратегії розвитку солеварні: максимально зберегти її автентичний вигляд, створивши історико-архітектурний ареал; запровадити практики сталого туризму і сталого виробництва; створити інноваційний науково-дослідний підрозділ музею. Загалом проєкт передбачає три етапи реставрації тривалістю 12–13 років. Докладніше тут.

«Але насамперед модернізація виробництва, покращення показників у туризмі й відтак запуск рекреації. Поки що в цьому напрямку ми не працюємо. СПА-процедури й облаштування відпочинкової території на солеварні поки що не на часі. Поки робимо те, що приносить реальний дохід. Благоустрій території, створення ландшафтного дизайну, відновлення невеликого водоймища та зони відпочинку потребують величезних коштів. У нас є ще 10 об’єктів – пам’яток архітектури місцевого значення, які підлягають реставраційним роботам. А вони обійдуться втричі дорожче за реконструкцію».

Однак робота над проєктом ревіталізації, наскільки це можливо, триває.

«Ми ознайомилися з проєктом Національної спілки архітекторів України, – зазначає директор. – Ми виграли грант і провели воркшоп зі Спілкою шведських архітекторів щодо архітектурного бачення цього проєкту. Але це лише етап обговорення без створення самого проєкту. Сподіваємося на кращі часи».

Наталя Меркулова

Фото Твого міста

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.