Курорти під час війни та потреба в реабілітації

На перший погляд може здатися, що в умовах щоденних ракетних обстрілів та екзистенційних загроз для країни питання відпочинку відходить на десятий план. Проте реальність диктує інші умови. Нація перебуває у стані перманентного виснаження, а кількість людей, які потребують фахового відновлення, вимірюється вже мільйонами. Модератор дискусії Тарас Яценко дуже влучно окреслив цей контекст на самому початку розмови: "У час повномасштабної війни простору для розмов про відпочинок і рекреацію не так багато. Проте Львівщина має унікальні рекреаційні можливості, потрібні кожному українцеві, який живе в постійному стресі. І особливо тим, які долають наслідки цієї війни. Ми в першу чергу говоримо про ветеранів, про військових, про їхню фізичну (і не лише) реабілітацію, та й загалом про реабілітацію і здоров'я нашого суспільства".

Ця теза стала фундаментом для всієї подальшої розмови. Якщо потреба в реабілітації настільки колосальна, то чому ж потужності, які дісталися державі у спадок, часто не працюють або генерують збитки? Відповідь на це запитання криється у фінансовій звітності та якості менеджменту.

Аналіз прозорості та ефективності держпідприємств

У 2025 році було скасовано норму, яка дозволяла держпідприємствам приховувати фінансову звітність під час воєнного стану. Їх зобов'язали до 28 лютого 2026 року оприлюднити дані за період з 2022 року, що й дало старт цьому дослідженню StateWatch, аналітика по якому з'явилася зараз. Старша дослідниця центру StateWatch Кристина Ковальова представила результати аналізу трьох державних санаторіїв першої категорії (таких, що не підлягають приватизації). Підставами для заборони приватизації є стаття 26 Закону України "Про курорти" (заборона продажу об'єктів на курортах державного значення) та політика державної власності, яка захищає підприємства у секторах, де приватний бізнес не може діяти ефективно.

Аналітика виявила дуже строкату картину. Санаторій "Моршинський" показав найкращі показники прозорості, проте його фінансові результати нагадували американські гірки. У 2022 році підприємство зафіксувало збиток у 4,2 млн грн, у 2023-му вийшло на прибуток 1,6 млн грн, а у 2024-му пішло в такий же мінус. До слова, "Моршинський" підписав меморандум із Міжнародним фондом Help for Ukraine у межах програми психологічної реабілітації та приймав ВПО під час повномасштабного вторгнення.

Санаторій "Кришталевий палац" (Трускавець) продемонстрував гіршу прозорість (звітність була доступна лише за 2022-2023 роки на момент дослідження). Прибуток тут був мізерним для такого масштабу: 180 тисяч гривень у 2022-му та падіння до 120 тисяч гривень у 2023-му. Крім того, у 2025 році ДСНС подавала позов про зупинення експлуатації одного з корпусів через порушення пожежної безпеки.

Санаторно-курортний центр "Шкло", який мав виконувати специфічну функцію – лікування суддів та працівників судової системи – став найкритичнішим кейсом. Збитки підприємства зросли з 2,7 млн грн у 2022 році до 5,7 млн у 2023-му. У жовтні 2024 року заклад фактично припинив діяльність і звільнив працівників, проте суд відмовив у справі про банкрутство, а Кабмін залишив його у переліку захищених від приватизації об'єктів.

Резюмуючи ці дані, Кристина Ковальова підкреслила концептуальну ваду існуючої системи: "Категоризація підприємств фіксує правовий статус, але не відповідає на запитання, чи виконує підприємство свою функцію і чи діє воно взагалі... Навіть у межах однієї категорії ситуація з прозорістю кардинально відрізняється: від повної публікації звітності, як це зробив «Моршинський», до абсолютної відсутності публічної інформації («Шкло»). Гарне питання для подальшої дискусії – що робити з такими об'єктами далі".

Приватний бізнес vs держава: битва ефективностей та податків

Тарас Вінсковський – керівник "Кришталевого палацу" – був єдиним представником із очільників вищезгаданих державних санаторіїв, присутніх на дискусії, і став на захист свого підприємства. Він зазначив, що фінансова звітність вже опублікована, а питання з ДСНС вирішено (вимоги виконані, позов відкликано). Пояснюючи економічні труднощі, керівник наголосив на сезонності та падінні платоспроможності населення. За його словами, у квітні наповненість становить близько 40%, хоча річний показник коливається від 65% до 75%.

Водночас Вінсковський перевів фокус дискусії на важливість державних підприємств для місцевих бюджетів: "Кришталевий палац" за квітень сплатив пів мільйона податків із заробітної плати. А тепер помножте це на 12 місяців. Додайте до цього ще 1 мільйон 200 тисяч гривень плати за землю в міський бюджет... Приватний бізнес інвестує в капітальне будівництво, тобто податок на прибуток державі він не дуже платить. А "Кришталевий палац" історично сплатив більший податок на прибуток, ніж вартість активів усього його майна".

Цю лінію захисту підтримав міський голова Трускавця Андрій Кульчинський. З його слів, у Трускавці наразі працює близько 100 санаторно-курортних закладів, більшість з яких роздержавили і приватизували після 1991 року. Лише 6 із них залишилися у державній власності. Ця цифра чудово ілюструє, чому мер міста виступає категорично проти приватизації останніх державних об'єктів.

Міський голова Трускавця акцентував на тому, що санаторії – це містоутворюючі підприємства, а місцеве самоврядування критично залежить від податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), 60% якого залишається в бюджеті міста, а 40% іде державі. За його словами, державні заклади є надійними наповнювачами скарбниці, оскільки платять повністю "білі" зарплати, тоді як частина приватного сектору мінімізує податки. Кульчинський також навів приклад державного санаторію МВС "Перлина Прикарпаття", який є третім за розміром платником податків у місті.

"На жаль, дуже багато санаторно-курортних закладів приватної форми власності офіційно сплачують тільки мінімальну зарплату. А в нас рівень ПДФО, а це 55% бюджету міста (бюджет Трускавця пів мільярда гривень), зростає лише з рішенням ВРУ про збільшення мінімальної зарплати, якого чекаємо, як манни небесної. Державні санаторії виплачують більш коректну зарплату. Багато говорять про прибутки від туристичного збору, який зріс, але він приніс місту мізерні 7-8 мільйонів гривень за минулий рік", – каже міський голова Трускавця.

Проте експерт з управління державним майном і член правління Transparency International Україна Тарас Єлейко не погодився з тим, що держава є хорошим господарем. Він описав системну деградацію галузі: "З точки зору економіки та нашої історії, дуже багато державного майна, особливо того, яке працює в конкурентних сферах, не завжди є ефективним. Часто держава не є тим власником, який може вкладати багато коштів... Якщо ви приїдете, то побачите, що більшість із них – руїни. Так сталося, тому що там щороку змінювалися директори і ніхто туди не вкладав кошти... У результаті актив, який коштує 10 мільйонів доларів, приносить своєму власнику 100 тисяч гривень на рік. Щось у цьому не так, щось зламане".

З позицією експерта солідарний і представник великого капіталу – Андрій Мисів, директор готельно-оздоровчих комплексів "Святий Шарбель" та "Мармуровий палац" у Моршині. За його словами, середньорічна заповненість його закладів перевищує 90-95%. Він розбив міф про те, що приватний бізнес дає громаді менше: "Ми є третіми за обсягом платниками податків у Моршинській ОТГ... За попередній рік близько 4 мільйонів гривень сплачено по одному нашому закладу "Святий Шарбель". Це неповних 5% від загального міського бюджету. Щороку сплачуємо 300-400 тисяч гривень податку на прибуток".

Мисів пояснив, що сучасний турист змінився. Простої наявності мінеральної води (яка є власністю держави) вже недостатньо: "Лікувальний фактор, що в Моршині, що в Трускавці є державним... бо вода – це справді наш найцінніший актив... Проте аргумент "просто поїхати попити водички" уже не завжди працює. Гість хоче отримати якісний сервіс, можливість відпочити, а також міську інфраструктуру".

Зі слів Андрія Мисіва, коли запускався "Святий Шарбель" із цінами втричі вищими за конкурентів, їм пророкували провал. "Але ми довели протилежне... Наш невеликий комплекс за рік приймає понад 6 000 унікальних гостей, при населенні Моршина неповних 5 000 осіб", – пояснює він.

Щоб поєднати інтереси держави (яка має активи) та бізнесу (який має гроші та управлінський хист), Тарас Яценко запропонував теоретичний приклад симбіозу: "А чи може бути такий формат, коли – фантазуємо про державно-приватне партнерство – поруч із "Святим Шарбелем" стоїть санаторій "Моршинський", який має унікальне джерело води або чи терми. І ви, орендуєте частину цієї території і створюєте там якісну зону, де зможе отримувати послуги як клієнт держави, так і ваш?".

Мисіва відповів ствердно, але з великим застереженням: інвестор піде туди лише за умови абсолютно прозорих і незмінних правил гри, яких держава наразі гарантувати не може: "У випадку з приватною власністю все просто: воно твоє, і ти розумієш, у якому законодавчому периметрі рухаєшся. У випадку ж співпраці з державою ти розумієш, що процес ускладнюється".

"Кара небесна": що робити з профспілковими санаторіями

Якщо державні санаторії хоча б якось функціонують і наповнюють бюджети, то ситуація з об'єктами профспілок є відверто катастрофічною. Начальниця відділу інформації Моршинської міської ради Іванна Берездецька озвучила головний біль свого міста: "У Моршині працюють п'ять санаторіїв, два з яких є державної форми власності. Проте є ще корпуси "Моршинкурорту", які належать профспілковій організації і на даний час не функціонують. Це призводить до занепаду курорту. Вони розташовані в рекреаційній, парковій зоні".

Андрій Кульчинський не стримував слів, описуючи цей юридичний та майновий вакуум: "Профспілкова власність – не державна. Це профспілкова структура, її статус незрозумілий. Де зараз в Україні є профспілка? Колись вона була, а зараз її членів можна перелічити на пальцях... Я погоджуюся з колегою з Моршина, що профспілковий санаторій зараз – це кара небесна. Оця невизначеність – найгірше. Вони зависли: їх ні продати, і грошей немає кому інвестувати, бо профспілки зараз голі й босі".

Експерт Тарас Єлейко пояснив корінь проблеми: держава вже 10 років намагається через суди повернути це майно у свою власність. Тим часом потоки клієнтів зупинені, будівлі стоять пусткою, податки не сплачуються, а самі активи стрімко втрачають в ціні. "За декілька років без належного догляду, це може перетворитися на таку історію, яку буде дуже важко відновити", – каже Єлейко.

Бізнес також не бачить можливості працювати з таким майном зараз. Андрій Мисів підкреслив, що будь-який профспілковий об'єкт має серію заплутаних документів, і інвестор неминуче натрапить на "dealbreaker" (нездоланну перешкоду) у вигляді судових позовів чи земельних обмежень, що тягнуться роками. Його вердикт безапеляційний: бізнес готовий інвестувати, але закон про державно-приватне партнерство надто бюрократизований. Щоб оформити такий об'єкт, треба витратити три роки життя, а інвестор чекати не буде.

Санаторії як прихисток для ВПО: тимчасове рішення чи втрачені можливості

Ще один складний виклик, який постає перед санаторіями – їхня гуманітарна функція. Модератор Тарас Яценко звернувся до Іванни Берездецької з питанням, чому санаторій "Моршинський" після прибуткового 2023 року пішов у збитки у 2024-му.

Вона пояснила: "Щодо наповненості у 2024 році: я думаю, це спричинено тим, що у Моршин приїжджало багато внутрішньо переміщених осіб. Відповідно, заклад працював як прихисток для ВПО, а не як санаторно-курортний заклад. Наразі заповненість у санаторії "Моршинський" 50%".

Це викликало гостру дискусію про ефективність використання унікальних ресурсів. Поселення ВПО – теж соціальна функція держави. Проте чи правильно, коли санаторій, який має унікальні цілющі джерела, використовується лише як прихисток? Тарас Яценко нагадав: на початку війни міжнародні експерти застерігали від створення модульних містечок (як на Сихові у Львові), називаючи це "грошима на вітер", оскільки такі умови є психологічно важкими для людей і не мають довгострокової перспективи.

На противагу простому розселенню в санаторіях, Тарас Єлейко запропонував європейський підхід: "Зараз держава дає ВПО поселення – селить їх у санаторій, який міг би приносити державі набагато більший прибуток і здійснювати лікувальні заходи. А якби держава давала цим людям, які потребують житла, кошти? Певну суму на місяць для поселення. І тоді людина сама обирає: хоче вона жити в санаторії чи в приватних апартаментах... Найпростіше – поселити людей у санаторій. Але з точки зору використання цього майна, воно могло б генерувати набагато більше коштів".

Андрій Мисів підтримав цю думку, наголосивши, що утримання ВПО в санаторії – це колосальні витрати для підприємства, які лягають збитками на його бюджет. Вихід із ситуації полягає у впровадженні принципу "гроші ходять за людиною". Це стосується не лише ВПО, а й ветеранів. Якщо держава ліцензуватиме приватні та державні санаторії, а військовий сам обиратиме, де йому комфортніше проходити реабілітацію за виділені державою кошти, це створить здорову конкуренцію і стимулюватиме ринок до розвитку.

Які проблеми виявили під час дискусії

• Неефективне управління державним майном: Часта зміна керівництва, відсутність капітальних інвестицій та стратегічного планування перетворюють державні санаторії на збиткові об'єкти (як у випадку із санаторієм "Шкло", чиї збитки сягнули 5,7 млн грн перед закриттям).
• Правова невизначеність та руйнація профспілкових санаторіїв: Майно на кшталт непрацюючих корпусів "Моршинкурорту" зависло між судами та відсутністю фінансування. Ці території занепадають, відлякують туристів та не приносять жодних податків.
• Надмірна бюрократизація для інвесторів: Чинний закон про державно-приватне партнерство є надто складним. Процес узгодження документів, судових та земельних суперечок (так звані dealbreakers) займає роки, що відлякує реальний бізнес.
• Використання лікувальних баз не за призначенням: Перетворення санаторіїв із цілющими джерелами (наприклад, "Моршинського") виключно на прихистки для ВПО генерує збитки для підприємств і позбавляє державу потенційних прибутків від рекреаційної діяльності.
• Тінізація зарплат у приватному секторі: За словами місцевої влади Трускавця, частина приватних закладів виплачує працівникам лише офіційну мінімальну заробітну плату, що критично б'є по надходженнях від ПДФО – головного джерела виживання для курортних громад.
• Відсутність державного фінансування реабілітації: Незважаючи на колосальний запит на відновлення військових та цивільних, у бюджетах 2024-2025 років кошти на централізоване санаторно-курортне лікування не передбачалися належним чином.

Шляхи їх вирішення

• Впровадження принципу "гроші ходять за людиною": Держава не повинна утримувати стіни, вона має фінансувати послугу. Надання цільових коштів ветеранам на реабілітацію (або ВПО на оренду житла) дозволить людям самостійно обирати між державними чи приватними закладами, створюючи здорову конкуренцію.
• Реалізація механізмів державно-приватного партнерства (ДПП) або оренди: Передача нерентабельних об'єктів ефективним приватним операторам, які здатні забезпечити якісний сервіс та розбудову інфраструктури, водночас генеруючи стабільний орендний чи податковий дохід для держави.
• Прискорення та спрощення бюрократичних процедур: Держава зобов'язана готувати "чистий" пакет документів перед пропозицією об'єкта інвестору (вирішення земельних питань та зняття судових обтяжень), щоб зменшити час від старту проєкту до отримання прибутку.
• Залучення міжнародних донорів для фінансування реабілітації: З огляду на дефіцит державного бюджету, варто інтегрувати міжнародні фонди у процес закупівлі послуг з психологічної та фізичної реабілітації військовослужбовців на базі існуючих санаторіїв (приклад Західної України як відносно безпечного регіону).
• Швидке політичне та судове розв'язання проблеми профспілкового майна: Необхідно терміново завершити процеси повернення цих активів у держвласність для їх подальшої приватизації або перепрофілювання під спеціалізовані вузькопрофільні центри реабілітації, перш ніж ці будівлі остаточно перетворяться на руїни.
• Ревіталізація замість приватизації для ключових держпідприємств: Оскільки продаж стратегічних об'єктів на курортах державного значення заборонений законом, необхідно залучати інвестиції саме у відновлення та модернізацію, за прикладом масштабної державної підтримки санаторіїв у Чехії, Польщі та Словаччині.

Замість післямови: чий голос ми не почули?

У цій масштабній дискусії зійшлися інтереси держави, приватного капіталу та місцевих громад. Ми вислухали аргументи представників місцевого самоврядування, приватного бізнесу, аналітиків та експертів. Пролунало чимало цифр і пропозицій. Проте у цьому складному економічному рівнянні досі бракує найголовнішої змінної – думки самих споживачів цих послуг. Чи отримують вони той сервіс, за який точиться така палка боротьба між приватним і державним секторами?

Аби знайти відповіді на ці запитання та показати реальну картину, наші журналісти вирушають безпосередньо до Моршина та Трускавця. Жодних кабінетних теорій – лише те, як усе функціонує на практиці, та чесні відгуки людей. Дивіться ексклюзивні репортажі зсередини легендарних курортів уже в наших наступних відеоматеріалах!

Модерував Тарас Яценко

Дискусію організовано в рамках проєкту Інституту висвітлення війни та миру (IWPR) "Посилення громадського контролю" за фінансової підтримки Норвегії. За зміст цієї публікації відповідають виключно ГО "Твоє місто Львів" та ГО "Стейтвотч". Цей матеріал жодним чином не може вважатися таким, що відображає позицію IWPR та Уряду Норвегії.