У Моршині є спокій і унікальна вода. Та де ж відпочивальники?
Моршин зустрічає гостей тишею, лісами та знаменитою мінеральною водою. Наталія, яка тут оздоровлюється, лаконічно описує атмосферу: «Навіть лісом походити – це вже задоволення».
Для багатьох українців Моршин став тим місцем, де можна відновити нервову систему. Тетяна, яка приїхала сюди зі столиці, пояснює свій вибір так: «В Україні багато чудових курортів, але в Моршині унікальна вода. В Трускавці теж, але інша – кожен собі обирає, що йому треба. В державному санаторії за добу виходить 2000 гривень за проживання і триразове харчування. Лікування не брала, додатково оплачую те, що хочу. Можна й дешевші номери вибрати, але я брала так, щоб комфортніше... Сюди їхала за здоров'ям, маю тут відпочинок, сон. Бо в Києві його зазвичай немає, ми тримаємося, але вже на межі. За ці чотири роки на Україну летіло понад 2 000 ракет, 1 300 з них – на Київ. Тож люди сюди приїжджають виснажені, нервова система дає про себе знати. А тут є сон, спокій, вода. Як раптом засумую, то маю планшет, книжки і я вже не одна».
Читайте також: "Кара небесна" чи золота жила? Що буде із санаторіями Львівщини
Медичну цінність курорту підтверджує Анна Четайкіна, гастроентерологиня санаторію «Моршинський»: «Ми маємо природню базу – цілющі мінеральні води унікальних властивостей – джерела №1, 4, 6. Води сильної мінералізації лікувальні, їх комплекс сформований так, що працюватиме не тільки прицільно на покращення обмінних процесів. Наші води допомагають відновити органи і системи – сечовидільну, серцево-судинну. Зараз люди їдуть досить активно, кількість відвідувачів санаторію навіть збільшилася».
Але якщо заглибитися в розмови на вулицях, стає зрозуміло: інфраструктура курорту переживає кризу. Пані Любов згадує: «Раніше тут не було де ступити, хмари людей, життя якесь. Сталося як сталося. Та сподіваюся, що все налагодиться... Моршин заслуговує на те, щоби бути перлиною».
А гостя курорту пані Людмила скаржиться на занепад: «Ми тут відпочиваємо від вибухів, сирен, поганого повітря. Нам сумно, що Моршин зупинився в розвитку, все руйнується. Приватні послуги – це гарно, та не в кожного є можливості. Сюди б трошки інвестицій... Багато санаторіїв не працюють, розвалені». Її підтримує супутник пан Володимир, згадуючи втрачені можливості початку повномасштабного вторгнення: «В 2022-му, коли почалась війна, людей тут було море, не було де розселити. А санаторії стояли пусті. Напевно треба їх відкривати, добиватися інвестицій... Якби ще й водолікарня працювала – було б взагалі чудово. Колись люди приїжджали з усієї України. Якби раз сходили туди, то й повертались би лікуватись».
З розмов із людьми зрозуміло, що особливо гостро стоїть питання фінансової доступності відпочинку та бюрократії. Пані Ніна на ситуацію з путівками та цінами реагує емоційно: «Якби давали якісь реабілітаційні центри, як от в «Лаванду»... А то черги, черги, за які ще потім плати. Людей нема, бо нема грошей... Куди поїдеш на соціальну пенсію 2 800 чи 3 000 гривень...»
Коли наша журналістка уточнила в співрозмовниці про державні заклади (як-от ДП «Моршинський»), Ніна пояснила, що є ще й бюрократичні перепони: «Нічого не знаю, є одна лікарня. Отут є в «Лаванді», то треба купу довідок, що в лікарні лежала, і ще якийсь номер мати. Нема так, щоб людина поїхала оздоровилася. Я не тутешня, але от в Трускавці є «Батьківщина», то спробуй там взяти!». А на питання, чому в Трускавці більше людей, жінка розповіла: «Бо там приїжджі, всьо ті русскі [вимушені переселенці зі сходу – ред.]. Та в Трускавці безплатно, «Батьківщина» безплатно. Вони як соцзахист там мають, не оплачують за житло, триразове харчування. То не путівки, вони там як біженці проживають і ще й лікування є. Познайомилась в поліклініці з одною жінкою звідти. Але й ті санаторії вже беруть на мінімальний термін, не хочуть вже тримати тих людей. Раніше їздили Узбекистан, Таджикистан, з росії. Якби не було війни, люди б може їхали. А так бояться, бо бомблять».
Як живе батьківщина «Нафтусі» і чому там є санаторії, які стоять пусткою
У Трускавці ситуація з наповненістю виглядає дещо інакше, у місті більш людно. На вулицях ми розговорились з паном Ігорем, який займався скандинавською ходьбою: «Ми вибирали санаторій так, щоб потихіше було, бо у Львові трошки шумно... По ціні він абсолютно нормальний. Якщо порахуєте, скільки вам треба заплатити за квартиру, триразове харчування і мінімальні процедури, то це вийде вам у ту суму, за яку це пропонує санаторій «Аркада».
Олег і Наталія, які також відпочивають в Трускавці, розповіли, що їхній санаторій «Світязянка» заповнений завдяки профспілковим путівкам: «В цьому році ми тільки 30% платимо, а решту – профспілка. В основному тут лікуються працівники з «Укрзалізниці».
Проте головне у Трускавці – це «Нафтуся». «В бюветі підготовлена, підігріта до потрібної температури, дозована вода коштує 40 гривень за літр. Санаторії купують холодну по 28 гривень 20 копійок і вже самі підігрівають. «Нафтуся» бере свій початок у Трускавці з 1827 року. Все почалось з єдиної свердловини. Інше за межами міста – подібні води. Вони мають схожу дію, але якщо ви хочете справжньої «Нафтусі» – вам тільки в Трускавець, – твердить Андрій Тарнавський, директор ТОВ «Трускавецькі лікувальні води». –Тут не мовиться про контингент. Люди, які приїжджають сюди, потім рік не мають проблем зі здоров'ям, до прикладу з камінням в нирках. Тож наступного року вже змушені їхати сюди, бо «Нафтуся» їм допомагає».
Через війну споживання води катастрофічного зменшилось. «Ми можемо забезпечити 25 кубів «Нафтусі» на добу. У 1980-1990-х її у нас споживали до 20 кубів на добу. Від початку війни і до нині – 2 куби, тобто в 10 разів менше», – констатує співрозмовник. І додає, що Трускавцю потрібна роз'яснювальна робота і реклама, адже поруч працює Східниця, де «вода не гірша чи краща, просто вона іншого походження». На запитання про здешевлення лікування, він категоричний: «Щоб було дешевше, то держава має компенсувати людям... Плата за надра, електроенергію у нас росте, треба утримувати всю господарку. Навіть теоретично це не може бути безплатно. Багато людей, які би хотіли поїхати сюди, просто не можуть цього зробити. Через війну тут багато хто живе постійно, але це вже не відпочиваючі, а жителі Трускавця. Вони займають ліжковий фонд. І тим, які хотіли би, сюди важко потрапити. Але основна причина – це війна».
Ще одна болюча тема Трускавця – закриті великі санаторії. То чому там не зроблять ремонт, не поселять переселенців, не проводять реабілітацію? Міський голова Трускавця Андрій Кульчинський пояснює: «Проблема в тому, що це приватні санаторії. Якщо вони давно закриті, там вже нема жодної труби, батареї, нема ліфтів і дверей всередині – все позбивано, жодної кахельної плитки, там неможливо жити. Власники можуть їх продати, а держава – викупити і зробити їх державними, але не робить цього. Значить, державі це не потрібно, вона думає не про людей».
Він пояснює: коли розпався Радянський Союз, в Трускавці не було жодного приватного санаторію чи готелю. Тепер залишилось останніх шість державних санаторіїв і очільник міста категорично проти приватизації цих «останніх з могікан». «Якщо вже на те пішло, то в тій самій Польщі є маса комунальних і державних санаторіїв. І держава там оплачує частину, або навіть всю путівку для своїх громадян. Доходило до того, що коли до нас до війни приїжджали люди з Польщі, їм оплачували перебування в Трускавці, навіть у приватних санаторіях, коштами державних польських фондів! То чому Польща може собі це дозволити, а Україна не може? Тому що, напевно, в Польщі більше за людей дбають», – емоційно підсумовує міський голова Трускавця. І наводить приклад санаторіїв «Рубін» та «Янтар», які закрилися після 2014 року, коли ліквідували Фонд соціального страхування, що оплачував путівки.
Щодо стану діючих закладів Кульчинський зауважив: «Все зношується навіть у вашій квартирі. А тут це чуже і ставлення відповідне: люди заїжджають кожні два-три тижні, користуються тим самим номером, ліжком, унітазом... На все треба гроші, чудес не буває, треба вкладатись». А на ремарку, що інвестиції призведуть до зростання цін навіть в державних санаторіях, міський голова відповів метафорично: «Найдешевше взагалі в Трускавець не приїжджати, а їхати десь на такий курорт, де можна жити в палатці, іти в ліс, набирати воду з калабані ковшиком, гріти її під дощем чи снігом... Є такі «куротри» біля Трускавця. Але справжня «Нафтуся» – тільки в Трускавці».
Чому державне гине, а приватне процвітає?
Реальний стан справ у державному секторі став відомий завдяки скасуванню у 2025 році норми, яка дозволяла держпідприємствам приховувати фінансову звітність. Під час дискусії «Твого міста» та StateWatch старша дослідниця центру Крістіна Ковальова представила аналіз санаторіїв, захищених від приватизації.
Санаторій «Моршинський» показав найкращі показники прозорості, проте його фінансові результати нагадували американські гірки. У 2022 році підприємство зафіксувало збиток у 4,2 млн грн, у 2023-му вийшло на прибуток 1,6 млн грн, а у 2024-му пішло в такий же мінус. До слова, «Моршинський» підписав меморандум із Міжнародним фондом Help for Ukraine у межах програми психологічної реабілітації та приймав ВПО під час повномасштабного вторгнення.
Санаторій «Кришталевий палац» (Трускавець) продемонстрував гіршу прозорість (звітність була доступна лише за 2022-2023 роки на момент дослідження). Прибуток тут був мізерним для такого масштабу: 180 тисяч гривень у 2022-му та падіння до 120 тисяч гривень у 2023-му. Крім того, у 2025 році ДСНС подавала позов про зупинення експлуатації одного з корпусів через порушення пожежної безпеки.
Санаторно-курортний центр «Шкло», який мав виконувати специфічну функцію – лікування суддів та працівників судової системи – став найкритичнішим кейсом. Збитки підприємства зросли з 2,7 млн грн у 2022 році до 5,7 млн у 2023-му. У жовтні 2024 року заклад фактично припинив діяльність і звільнив працівників, проте суд відмовив у справі про банкрутство, а Кабмін залишив його у переліку захищених від приватизації об'єктів.
Експерт з управління державним майном і член правління Transparency International Україна Тарас Єлейко впевнений, що причина у формі власності: «З точки зору економіки та нашої історії, дуже багато державного майна, особливо того, яке працює в конкурентних сферах, не завжди є ефективним... Якщо ви приїдете, то побачите, що більшість із них – руїни. Так сталося, тому що там щороку змінювалися директори і ніхто туди не вкладав кошти... Ви ж бачите з прикладів – актив, який коштує 10 мільйонів доларів, приносить своєму власнику 100 тисяч гривень на рік. Щось у цьому не так, щось зламане».
На противагу цьому працює приватний бізнес. Директор комплексів «Святий Шарбель» та «Мармуровий палац» у Моршині Андрій Мисів розповів про свій успішний кейс: «Зараз «Святий Шербель» залучає понад 6 000 унікальних гостей в рік, які вперше побували в Моршині. В нас середня наповненість 90%». На питання, чому державні санаторії не мають такої наповненості попри низькі ціни, він відповів: «Перш за все це через інфраструктуру. Номерний фонд зношений, потребує великих інвестицій, які держава не готова зараз робити... Складно відстоювати позицію «Моршинкурорт» чи державних, бо не розумію до кінця їхню економіку і логіку. В нашому, приватному випадку набагато простіше: якщо ти можеш сформувати якісний продукт, в тебе буде той гість, який його купить».
Чи може державно-приватне партнерство стати виходом в цій ситуації?
Усі експерти зійшлися на тому, що порятунок галузі лежить у залученні приватного капіталу до державних активів. Тарас Єлейко наголошує, що держава має конфлікт (має управляти, але не має грошей), тому вартувало б віддати майно в оренду або ДПП: «Санаторії мають величезні активи... Там вже є будинки, теплотраси, гарна історична територія... Якщо держава не хоче це продавати і вважає, що треба виконувати соціальну функцію, то може віддати актив в оренду чи в приватно-публічне партнерство, отримувати з цього кошти і спрямовувати їх на компенсацію частини вартості відпочинку в цих санаторіях для незахищених верств населення». Єлейко додає, що приватний ринок робить це краще, має стимули для розвитку, адже у них «санаторій не існуватиме п’ять-шість років з нульовим доходом чи працювати в мінус, його просто закриють, перепрофілюють чи продадуть».
Модератор дискусії Тарас Яценко запитав у представника бізнесу: «Чи можлива співпраця у форматі державно-приватного партнерства? Уявімо, що поруч зі «Святим Шербелем» стоїть санаторій «Моршинський», який має унікальні джерело води чи терми, а ви орендуєте частину цієї території і робите там якісну зону, де послуги може отримувати і ваш клієнт, і клієнт держави».
Андрій Мисів повністю підтримав цю ідею, але вказав на головну проблему – бюрократію: «Абсолютно, якщо для інвестора є позитивна ефективність грошей, він вкладатиметься фінансово... З приватною власністю все просто: це твоє, ти розумієш, в якому законодавчому периметрі рухаєшся. Та коли працюєш з державою, цей процес ускладнюється. Питання в тому, наскільки його можна спростити». За його словами, держава не повинна просто продавати все під апартаменти, вона має право виписати критерії, цільове призначення того, що буде збудовано, забезпечувати рекреацію, оздоровлення, реабілітацію – це може бути умовою договору.
Проте Мисів підсумовує все так: «Зважаючи на нинішню ситуацію, і те, що держава має куди інвестувати кошти, санаторно-курортний напрямок мав би залишатися в більшості за приватним бізнесом».
Наразі ж реалії Моршина та Трускавця доводять: цілюща вода та природний потенціал самі по собі не гарантують розвитку. Без системних реформ, прозорого державно-приватного партнерства та інвестицій «останні з могікан» державного санаторного фонду ризикують остаточно перетворитися на руїни.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
