Менше предметів – більше вибору. Менше теорії – більше практики. Менше «бо так треба» – більше відповідальності за власне майбутнє.

Про це на запрошення Клубу експертів та експерток “Твого міста”відверто говорили легендарний вчитель фізики з понад 50-річним стажем Пауль Пшенічка (чиїм іменем навіть названо астероїд), керівник Офісу впровадження НУШ Міністерства освіти і науки Ігор Хворостяний та керівник управління освіти Львова Андрій Закалюк. Модерувала розмову Світлана Жаб'юк, журналістка, викладачка університету і мама трьох дітей, старша з яких якраз потрапляє під реформу. Їй було що запитати.

Які ключові зміни чекають нас на старті

Сучасна класно-урочна система, витоки якої сягають ще Яна Амоса Коменського, не встигає за потребами дітей. Ігор Хворостяний, який сам має 15 років педагогічного стажу, згадує, як один дев'ятикласник влучно його запитав: «А ви пробували спитати в людей, чого вони хочуть перед тим, як впроваджувати якісь реформи?».

Міністерство освіти справді запитало. Опитування, проведене Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) серед понад 80 тисяч респондентів (учнів, вчителів, батьків та управлінців), показало чіткі запити суспільства. Учні вимагають практичного виміру навчання:

• понад 60% хочуть мати можливість впливати на те, що і як вони вивчають;
• понад 50% прагнуть доступу до сучасних лабораторій, щоб проводити реальні досліди;
• понад 50% відверто просять зменшити кількість предметів.

«Зараз це 15+ предметів. Вчителі не дадуть мені тут збрехати: одинадцятикласники наприкінці 11-го класу фокусуються на тому, з чого вони будуть складати випускні іспити. Все інше – це така гра у вдавання. Вчительство, не всі вчителі, звичайно, вдає, що намагається чогось навчити, учнівство вдає, що вчиться», – пояснює керівник Офісу впровадження НУШ. До того ж реформа має вирішити ще одну суттєву проблему – подолати разючий розрив у якості освіти між містом і селом, який для всієї держави залишається величезним викликом.

Відтепер навчання складатиметься з трьох частин: обов'язкове ядро для всіх, профільні предмети за напрямком і курси вільного вибору, щоб фізик міг поглиблено цікавитися літературою, а філолог – програмуванням. Тобто навчання складатиметься з трьох «кошиків»:

• обов'язкове базове ядро: предмети, які вивчають усі незалежно від профілю, і з яких складають іспити (українська мова, математика, історія, іноземна мова);
• профільні курси: предмети для поглибленого вивчення (наприклад, курс Big Data для математичного профілю);
• курси вільного вибору: найменший кошик, який дозволить дитині розширювати світогляд (щоб фізик міг поглиблено цікавитися літературою і навпаки).

Щоб ця система запрацювала, держава запроваджує додаткову STEM-субвенцію для забезпечення шкіл сучасним лабораторним обладнанням.

Крім того, аби уникнути минулих проблем базової школи з неякісними матеріалами (де вчителі часто нарікали на «багато дурі в підручниках»), МОН запровадило процедуру апробації. Тепер сирі, ненадруковані матеріали впродовж року тестуватимуться в пілотних школах, збиратиметься зворотний зв'язок, і лише потім підручник ітиме на конкурс, а потім до друку.

Також створено платформу «Зміст», де вже доступні гнучкі конструктори уроків, як-от «Критичний аналіз тексту» чи «Мова в просторі довкола нас». За словами Хворостяного, у готовності до НУШ в профільній школі система йде з випередженням на два роки. Але попри всі позитивні зміни на папері, впровадження реформи стикається з безпрецедентними життєвими викликами.

Перший виклик: діти змінилися і стара школа більше не працює

Пауль Пшенічка, який працює у Чернівецькому ліцеї з моменту його заснування у 1991 році, зауважує, що може реально оцінити те, як змінились учні: «Я так багато працюю, що в мене вчаться діти, батьки яких також вчилися в мене. А одного разу був випадок, коли в мене вчився онук мого учня. Я можу порівнювати, може, з 10 поколінь. І змінилося все дуже сильно».

Щоб пояснити цю колосальну різницю, він наводить простий приклад: якщо на уроці сказати дітям: «Можете робити все, що хочете», вони моментально візьмуть у руки свої телефони і заглибляться в них. У головах сучасних школярів постійно крутяться ігри з гаджетів, а в багатьох вже виробився стійкий рефлекс – постійно тримати мобільний телефон у руці, щоб його ніхто не забрав.

Проблема втрати концентрації стала глобальною. Вчитель згадує, як на фізичному конгресі у Віденському університеті паралельно проходив захід для вихователів дошкільнят: «Там обговорювали виключно те, як виховувати концентрацію уваги, як привчати дітей робити те, що їм не хочеться, і як довгостроково утримувати їхню увагу».

Але у дітей є ключова потреба – живе неформальне спілкування. «Коли я пропоную учням просто допомогти навести лад у комірчині кабінету, з'являється маса добровольців. Саме тому я з 7-го класу об'єдную дітей у команди для проєктної роботи, вони їздять на змагання до країн Азії та Європи, що вже принесло 167 переможців на міжнародному рівні» – твердить вчитель.

Другий виклик: штучний інтелект

Сучасні технології створюють безпрецедентний тиск на систему освіти. На ділових форумах підприємці прямо заявляють: через брак фахівців бізнес змушений або залучати мігрантів, або максимально автоматизувати процеси, замінюючи людей роботами та штучним інтелектом (ШІ). Чи не відстає шкільна реформа від цього технологічного стрибка?

Модераторка дискусії Світлана Жаб'юк розповіла особисту історію: «Моя донька сама собі налаштувала онлайн-репетитора через Gemini, бо їй не давались якісь теми з математики... Вона пише там: «Поясни учениці шостого класу таку тему». Він пояснює, потім пропонує це розв'язати, перепитує, як вона мислила, далі пропонує їй пройти тест на закріплення матеріалу».

Ігор Хворостяний переконаний, що штучний інтелект у найближчому майбутньому не замінить вчителя, проте він змушує кардинально змінити підхід до навчання. Завдання школи – навчити дітей верифікувати відповіді ШІ та розвивати критичне мислення.

«У допомогу вчителеві система «Мрія» зараз інтегрує штучний інтелект, щоб він супроводжував рутинну роботу – механічне відтворення знань та «натаскування» учнів. Крім того, реформа вперше дала закладам освіти свободу: тепер педагогічна рада може самостійно, без складної міністерської бюрократії, затверджувати вибіркові курси. Якщо в школі є класний фахівець, який горить ідеєю штучного інтелекту, він може написати програму курсу, і для цього достатньо лише затвердження педрадою», – каже він.

Третій виклик: вчительський «аврал», бюрократія та вічне питання зарплат

Щоб реалізувати свободу вибору та впроваджувати інновації, вчитель сам повинен мати цю свободу. Пауль Пшенічка порівнює українську школу з «державою в державі», але з перекошеною системою відповідальності.

Згадуючи чеського педагога Коменського («школа без дисципліни – як млин без води»), він наводить приклад США: там за поведінку відповідають батьки, а поліція проводить з ними профілактичну роботу у разі порушень; за навчання ж відповідають самі діти – це їхня робота. А завдання ж учителя – виключно якісно донести свій предмет. В Україні ж реальність інша.

«В Україні все влаштовано так, що вчитель відповідає за все: за навчання, за поведінку, за роботу з батьками... Школа працює в режимі, який на кораблі називається «аврал», тому що кожен день якесь інше свято. Відволікають і вчителя, і учня. Дайте вчителю працювати! Він повинен мати свободу», – емоційно підкреслює Пауль Пшенічка.

Вчитель згадує дотепний жарт свого радянського колеги: «Я боюся тільки одного – щоб не стало ще краще», натякаючи на те, що час вчителя постійно розбазарюють. Додається ще й обов'язковість формальних курсів підвищення кваліфікації. Пшенічка, який сам проводить вебінари для освітян та брав участь у семінарах у Гарварді, змушений відвідувати курси, де його нічого не можуть навчити, просто тому, що «раз на п’ять років це треба робити».

Ігор Хворостяний наголосив: «Держава інвестує в професійний розвиток вчителів: залучається донорська допомога від Світового банку, і найближчим часом стартує навчання тренерів, які потім працюватимуть із педагогами на місцях».

Коли ж модераторка згадала про підвищення зарплат для вчителів, які змушені постійно перенавчатися, представник МОН зізнався, що швидкого рішення й тут немає: «Я не можу вам гарантувати, що завтра Мінфін в рази підніме всім зарплати в умовах війни. Але постійна, щоденна робота ведеться, щоб виконати норму закону про посадові оклади».

Четвертий виклик: мережа ліцеїв, логістика і бюрократичне пекло закупівель

Організаційна складова реформи – відокремлення старшої профільної школи – стикається з найбільшим опором на місцях, оскільки порушує зону комфорту людей. Керівник управління освіти Львова Андрій Закалюк пояснює: «Ми маємо справу з тим, до чого люди звикли і що не хочуть змінювати. Людям комфортно, коли школа біля хати і дітей вчить знайома класна керівничка. У Львові вже були приклади: у двох школах ми мали великі дебати з батьківською громадою через те, що не відкривали перші класи, і дітям треба було йти в сусідні школи. І хоча сусідня школа у нашому місті на відстані 300-500 метрів, повірте, довелось витратити дуже багато ресурсу та аргументів, щоб переконати людей». Водночас Закалюк зауважив, що зі 128 шкіл Львова такі гострі дебати виникли лише у двох, тобто здебільшого громада готова до змін.

Формування мережі ліцеїв – це, за словами управлінців, «велика математика». У Львові мережу формують диференційовано:

• наукові ліцеї (школи з традиційним конкурсним відбором: Академічна гімназія, Класична гімназія, «Євшан», Фізмат-ліцей);
• мовні ліцеї (школи з поглибленим вивченням німецької, іспанської, французької);
• ліцеї у віддалених районах (Сихів, Рясне, Винники, Дубляни), щоб забезпечити доступність для всіх територій громади.

Громади у 2027 році зіткнуться з величезним організаційним, логістичним та кадровим викликом через запровадження додаткового 12-го року навчання. «Якщо ми один рік не випустимо дітей, а у Львові це в середньому 6 000 дітей за випуск, то в шкільній системі стане на 6 000 учнів більше. Для розуміння: 6 000 учнів – це як шість великих шкіл по 1000 дітей. І на них одразу потрібно буде набрати зо 200 нових вчителів. Нас “рятує” те, що з кожним роком росте кількість дітей, які після дев'ятого класу йдуть у профтехи, і те, що зменшується народжуваність. Тому десь воно балансується», – наголошує Андрій Закалюк.

Щоб учні могли доїжджати до ліцеїв у межах усієї країни, держава виділяє 2 млрд грн субвенції на шкільні автобуси та 5 млрд грн на укриття. Проте ремонт місцевих доріг, якими їздитимуть ці автобуси, залишається зоною відповідальності місцевого самоврядування.

П’ятий виклик: зміна парадигми вищої освіти

Реформа має зруйнувати ментальну установку українського суспільства про безумовну обов'язковість диплома про вищу освіту. Ігор Хворостяний згадує свого колишнього студента університету, який не міг скласти його предмет: «Виявилося, що він працює на СТО, і до нього черги клієнтів на місяці вперед. Я запитав: «То нащо тобі вища освіта?», а він каже: «Та я не хочу, мама просить».

Додатковий 12-й рік навчання зробить випускників 18-річними, повнолітніми людьми, які самі відповідатимуть за свій вибір. Андрій Закалюк згадує свій досвід: «Було дивно, коли я у 17 років переїхав до Львова вчитися. Я не знав, хто за мене відповідає... Це був такий юридичний колапс: я ще не був повноцінно дорослою людиною, на виборах голосувати не міг, але вже самостійно жив у чужому місті». Завдяки дорослішанню в стінах школи вибір професії буде свідомішим, а вплив фактору «бо так сказала мама» суттєво зменшиться.

Уже зараз близько 25% дев'ятикласників у Львові обирають заклади профтехосвіти. На спеціальності автослюсарів, інсталяторів (сантехніків) та фахівців готельно-туристичної сфери (зокрема, в училищах на вулицях Пулюя та Городоцькій) є великі конкурси. Це економічно обґрунтовано: якісний зварювальник у Львові за тиждень може заробити суму, якою оплатить цілий рік навчання на контракті в університеті.

Замість підсумків: нові українці та невідворотність змін

Попри бюрократію, проблеми з логістикою та інертність системи, реформа вже дає реальні результати. Один із них наводить Закалюк: «Я був на одному заході у Юрія Гусара, керівника ліцею імені Героїв Крут. Це класичний військовий чоловік, полковник. Ми спілкувалися, і він сам підняв цю тему, я його навіть не питав. Він каже мені: «Андрію, до мене прийшли нушівські діти. Слухай, ми пзадоволені! Вони набагато розкутіші, нам з ними легше». І це дуже показово почути від людини, яка працює в умовах суворої військової дисципліни, де все міряють своїми специфічними параметрами. Це зовсім інші діти».

Освітня галузь України – це найбільше підприємство в державі, де працює 400 тисяч працівників. Управляти такою махіною – виклик, співмірний з керуванням транснаціональною компанією. Тому зупиняти реформу зараз не можна. «Зупинити її зараз – це справжня катастрофа, яка відкине нас далеко назад. Хай із болем і недосконалістю, але ми маємо рухатися вперед», – підсумовує Андрій Закалюк.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.