Пауль Пшенічка — легендарний вчитель фізики та астрономії з Чернівців, здобув звання найкращого вчителя з фізики у світі за версією Intel (2004 р.). На знак визнання його внеску в науку Міжнародний астрономічний союз назвав його іменем астероїд (21315) Pshenichka. Він також є почесним членом Лондонського фізичного товариства та вихователем цілої плеяди переможців міжнародних наукових конкурсів.
Як змінились школярі?
Я так давно працюю у школі, що у мене вчаться діти, чиїх батьків я також навчав. А одного разу навіть вчився онук мого учня. Можете собі це уявити?
Я можу порівняти десять поколінь, і, звичайно, усе змінилося дуже сильно. От якщо ви на уроці скажете дітям: "А тепер можете робити все, що хочете", як ви думаєте, що буде? У мене є чимало фотографій, тому що у таких випадках я фотографую. Правда, у мене є правило: я ніколи не виставляю фото учнів у соцмережах. Але так, усі моментально беруть до рук телефони, і це те, що кардинально відрізняє сьогоднішніх дітей від вчорашніх, і тим більше від позавчорашніх.
Крім того, зараз наша країна проходить через різні штурмові фази. І школа теж відчуває усі ці випробування — і діти, і вчителі.
Мене часто запитують про мою методику викладання, бо ми з дітьми регулярно стаємо переможцями різних олімпіад і конкурсів. Про проєктно-орієнтоване навчання я детально розповідав на TEDxKyiv.
У мене завжди була мрія, яку я здійснив, — навчати учнів фізики та астрономії, починаючи зі школи. Ми починаємо з сьомого класу, і ці предмети дуже цікаві дітям. Я ставлю собі за мету не просто взяти цих учнів і довести їх до випуску, а залучити їх до того, щоб вони брали участь у процесі й після закінчення школи. Як це зробити? Наприклад, працювати у школі нестандартно — об'єднувати у команди та навчати їх до такого рівня, щоб їздити на різні олімпіади. Ми виступали у країнах Азії, Європи, майже скрізь були. У мене — 167 переможців, які захистили свої проєкти на міжнародному рівні.
Зараз я випускаю 11-й клас і навчаю восьмий. Це чудові діти. Я з ними працюю, як і усі вчителі: щось розповідаю, запитую, вони пишуть самостійні, контрольні роботи, робимо лабораторні досліди. А головне — вони в мене працюють у командах по двоє, по четверо. І їм це страшенно подобається.
Я використовую різні способи навчання. Ось зараз завершується навчальний рік, і я залучаю дітей, щоб вони допомогли навести лад у комірчині кабінету. І одразу — маса добровольців. Чому вони взагалі беруться за це? Бо потребують неформального спілкування. Я давав їм цю можливість, будучи ще молодим вчителем. Ми ходили в походи, їздили в гори на лижі, були на екскурсіях у різних містах. Вільне спілкування дуже сприяє навчанню.
Вчителі й зараз їздять у поїздки. Але що змінилося у відношенні дітей до навчання? У їхніх головах крутяться ігри з гаджетів — і крутяться, крутяться, крутяться. У багатьох із них уже виробився рефлекс, щоб мобільний був у руці, щоб, не дай Боже, його хтось не забрав.
Я був на конгресі з фізики у Віденському університеті, а паралельно там проходив конгрес для дошкільнят на тему, як виховувати концентрацію уваги, як привчати дітей виконувати те, що не дуже хочеться, як довгостроково утримувати увагу і як завершувати роботу. І ось це зараз одні з основних проблем учнів.
Що у школі заважає вчителям ефективно навчати учнів?
Візьмімо творчого небайдужого вчителя, який горить бажанням навчати дітей. Чого йому бракує? Сильної організації освіти.
Школа — це дуже різнопланова структура, це така маленька держава у державі. На мій погляд, держава зокрема тримається і на школі. Це визнають в усьому світі, де освіту ставлять на одне з перших місць. Я був у багатьох країнах, де хороші школи, наприклад, в Естонії. Там школи розвивають державу, суспільство — не тільки дітей, а й батьків, бо вони хочуть хорошого майбутнього для своїх дітей.
Так от, для того, щоб був порядок, Ян Амос Коменський, чеський педагог, казав, що школа без дисципліни — як млин без води. І для цього є різні способи. Наприклад, розділення влади. Потрібно у школі розділити владу і відповідальність. Треба вирішити, хто відповідає за те, щоб у школі була дисципліна, а хто відповідає за навчання.
Наприклад, в Америці батьки відповідають за поведінку. Виховувати дітей у школі — марна справа. Якщо вони не виховані, то цей шлейф буде тягнутися довго. І в Америці до цього підійшли конкретно: якщо учень порушує дисципліну, цим займається поліція. Вона починає виховувати батьків.
Хто відповідає за навчання? Виявляється, за це відповідальні діти. Це їхня робота. Вони приходять вчитися і вони повинні відповідати за те, як вони сприймають матеріали, як навчаються.
А що роблять вчителі? Задача вчителів — донести дітям навчальну дисципліну. А керівництво школи має створити умови для вчителів, щоб вони могли нормально працювати. Бо можна бути найкращим вчителем, але якщо безлад у поведінці дітей, або ж дітей забагато і вони у тісному приміщенні сидять як шпроти у банці, то нормального навчання не буде.
Якщо ці чотири гілки розділити та присвоїти відповідальність кожному, то школа буде добре працювати. Ось така схема.
У 1991 році я був долучений до створення профільного ліцею у Чернівцях (Черніцецький ліцей №1, — ред.), де працюю й досі. Ліцей було засновано з ініціативи Міністерства освіти. Я з іншими вчителями мав створити систему цього навчального закладу. П'ять років ми працювали дуже ефективно. Це був початок незалежності, структури освіти були розгублені, йшла перебудова в країні, і наш заклад не чіпали. Ми запросили найкращих вчителів, відібрали за конкурсом дітей. І ми з ними весь час створювали щось нове. А потім почалися всякі спрощення, почали збільшувати кількість учнів у групах. А найдорожчий ресурс у вчителя — це його час, а час — це життя.
Якщо вчителя відволікають від його прямих обов'язків, то забирають не тільки його час, а забирають життя. А чим далі, тим цього ставало все більше і більше. Мій колега любив жартувати: “Я боюся тільки одного — щоб не стало ще краще". Знаєте, в радянські часи був такий лозунг, що з кожним роком життя ставало все кращим. Так і зараз з вчителями — їхній час розбазарюють, їх як ніколи відволікають.
В Україні влаштовано так, що вчитель відповідає за все — навчання, поведінку, роботу з батьками, різні заходи. Школа працює в режимі, який на кораблі називається “аврал”: кожен день якесь інше свято.
Учителя та учня весь час відволікають. Треба посадити учнів на якийсь захід, щоб заповнити зал, і вчитель теж там. А ще майже кожну перерву — різні наради, чергування. Це страшенно напружена робота.
І чого б я бажав усім учителям і собі особисто, якщо коротко і чесно? Резюме таке: відчепіться, дайте працювати. Вчитель має мати свободу працювати. І якщо він професіонал, буде працювати творчо.
І також важливо змінити підхід, коли вчителів ганяють по різних курсах, бо так треба, а не тому, що вони це обрали. Я також проводжу курси для вчителів, зараз буду проводити три вебінари зі своїх предметів для освітян України. Проводив такі заняття в Австрії, Швейцарії, Німеччині, брав участь у семінарі аспірантів у Гарвардському університеті, в різних азійських країнах — де хочете.
Але й мені доводиться йти на курси, де мене нічого не можуть навчити, але я мушу це зробити, бо це обов'язково раз на п'ять років. І нам, вчителям, доводиться весь час і туди, і сюди встигати, і за все відповідати.
Цей виступ Пауля Пшенічки було записано під час дискусії Клубу експертів та експерток “Твого міста” на тему “Реформа старшої школи: до чого готуватись вчителям, учням та батькам”, яка відбулась у Львові 28 травня.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція "Твого міста" не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
