Сьогодні урбаністи дедалі частіше говорять про ревіталізацію втрачених у XIX столітті відкритих водойм Львова і навіть уже створили архітектурні проєкти. Наразі розроблена концепція штучної Полтви на пішохідній алеї – від оперного театру до пам'ятника Тарасові Шевченку – та архітектурний проєкт відновлення Пелчинського ставу між Цитаделлю та нинішнім Парком культури і відпочинку на Вітовського.

Читайте також: Колись Львів був морем, або Про воду в місті, чому зникають річки і чи безпечна вода з крана

Чи можуть старі стави та головна річка міста повернутися на мапу завдяки сучасним технологіям ревіталізації? Це романтична утопія чи екологічна доцільність? Що стало на перешкоді? Про все це дізнавалося "Твоє місто".

Штучна Полтва на проспекті Свободи

Полтву називають найбільшою урбаністичною таємницею міста, унікальною підземною річкою, яка тече по колекторах під історичним центром Львова. Попри те що її заховали під землю наприкінці XIX – на початку XX століття через епідеміологічну загрозу, вона й досі залишається невіддільною частиною міської ідентичності.

"Ми пишаємося, що в місті є річка. Нехай і під землею, – каже Андрій Лесюк, керівник архітектурного бюро "Guess Line Architects". – Полтва давно стала головним міфом Львова, колективним теплим спомином про давні часи, коли місто мало досить повноводну річку, тому вона й досі хвилює уяву людей".

У 2020 році працівники архітектурного бюро розробили амбітну концепцію так званої штучної Полтви, що імітує русло замурованої річки. "Полтва" протяжністю понад 100 метрів пролягла на алеї від оперного театру до пам’ятника Тарасові Шевченку.

"Ми зробили візуалізацію штучної Полтви, і в мережах ця ідея буквально вибухнула переглядами, – розповідає архітектор. – За день вона знайшла сотні тисяч фанатів, які поширювали ідею відновлення штучної річки у Львові. Це вказує на те, що львів’яни мають запит на відкриту воду в середмісті, адже місто з річкою завжди у виграші. Це фундаментальне правило урбаністики, географії та економіки".

Архітектори запропонували систему замкненого циклу з потужними фільтрами, які очищатимуть воду від дрібного сміття, листя дерев тощо. Завдяки очисним спорудам  річка має бути чистою та прохолодною влітку. Русло штучної річки частково збігається зі справжнім руслом Полтви, частково – ні. Полтва тече переважно по нинішній проїжджій частині і підходить майже під самі стіни оперного театру. Штучна ріка тече посередині пішохідної алеї.

Зі слів Андрія Лесюка, проєкт не сперечається з теперішнім середовищем старого Львова, не підлаштовується під старовину, а продовжує наш час:

"Функція штучної річки не лише суто естетична, а має насамперед екологічну мету. Потік міг би перехоплювати величезну кількість кубометрів води, бо має запасні резервуари, через що зменшувалося б навантаження на дощовий колектор під час сильних злив".

Де взяти воду для такої річки

Міська влада Львова не висловлювала своєї позиції щодо цього проєкту, який знайшов схвальний відгук у багатьох львів’ян. "Твоє місто" звернулося по коментар до Олександри Сладкової, заступниці директора департаменту економічного розвитку Львівської міськради, колишньої очільниці управління екології, щоби дізнатися, чи реально втілити цей проєкт, якщо не зараз, то бодай у майбутньому.

На думку співрозмовниці, відповідей на ці питання, як і реальних способів, як це робити, наразі немає:

"Але будемо шукати таку можливість. Спочатку варто зосередитися на тому, що простіше. Мені здається, що не зливати в каналізацію джерела Погулянки, а пустити їх по поверхні набагато простіше. Чи можна цю воду завести на проспект Свободи? Теоретично так, але треба дивитися далі. Скільки цієї води дійде до озера на Тершаківців? Якщо туди дійде певна кількість води з Погулянки, то можемо пустити її далі. Можливо, придумаємо маршрут і проведемо воду з Погулянки до проспекту Свободи. Можливо".

 Полтву "заганяли" в колектор майже століття

Річка Полтва народжується в глибині парку "Погулянка". Потік Пасіка бере свій початок у джерелах лісопарку неподалік від колишнього винзаводу. Річка тече під нинішньою вулицею Левицького перетинає вулиці Франка та Князя Романа.

Потік Сорока збирає воду з пагорбів парку "Залізна Вода", Стрийського парку та Вульки і прямує під землею вздовж вулиці Шота Руставелі.

Пасіка і Сорока – головні витоки й притоки Полтви. Вони об'єднуються в один потужний потік на початку проспекту Шевченка біля пам'ятника Михайлові Грушевському, де раніше був так званий Волоський місточок. Саме з цієї географічної точки замурована підземна річка офіційно отримує назву Полтва й тече далі під проспектами Свободи та Чорновола.

Заганяння Полтви під землю стало масштабним інженерним проєктом, який тривав майже століття – з 1879-го до 1980-х років. Це сталося через екологічно-логістичні проблеми та загрозу епідемій. Місто не мало окремої каналізації, тож нечистоти зливали просто в Полтву, через що середмістя потерпало від жахливого смороду, малярійних комарів і регулярних руйнівних повеней.

Окрім цього, Львову, який швидко розростався, бракувало простору. Річка розтинала місто навпіл, заважала зводити нові будинки та прокладати широкі вулиці.

Каналізування Полтви почалося 1879 року австрійським урядом з масштабного перекриття русла на двох головних ділянках – біля театру Скарбека, нинішнього театру імені Марії Заньковецької, та на сучасному проспекті Шевченка.

Польська влада в 1919–1939 роках продовжила колектор далі від центру в напрямку північних околиць уздовж залізниці.

Останні відкриті ділянки Полтви на півночі міста (в межах вулиць Липинського, Промислової та Пластової) були заховані в колектор у 1980-х роках. У цей час були побудовані міські очисні споруди на виїзді з міста, і брудна вода з Полтви нарешті почала проходити механічну й біологічну фільтрацію перед тим, як текти далі до Західного Бугу.

Історична тяглість доводить, що каналізування Полтви було одним із найдовших та найскладніших інженерних викликів у історії Львова.

 Чому Полтву не можна знову випустити на поверхню

Урбаністичні дискусії про повернення річки на поверхню спалахують у Львові постійно. Адже є досвід Цюриха, Лейпцига, Лондона, Мюнхена і Сеула, де річки успішно визволили з бетону. Однак у випадку Львова, кажуть екологи, технічно, логістично та фінансово це неможливо.

На думку урбаністів та екологів, це неможливо не лише через колосальну вартість (сотні мільйонів євро), але й через загрозу старовинній архітектурі: довелося б розкопати усе середмістя на глибину кількох метрів – від проспекту Шевченка через проспект Свободи до проспекту Чорновола. Можливо, на кілька років. Найнебезпечніше те, що масштабні розкопки можуть призвести до руйнування пам’яток ЮНЕСКО.  

"Каналізацію, хоча це неймовірно дорого, теоретично можна прокласти, – вважає Олександра Сладкова. – Але це не вирішить проблеми. Річ у тім, що вже немає самої поверхні водозбору, тож річка вже не сформується. Для неї потрібно багато незабудованої території, а простір проспекту Свободи забудований. Річка – це басейн, територія, на якій збирається вода. Для того, щоби вона формувалася, треба, щоби було багато незабудованої території з активними поверхнями, де росте трава, ліси тощо. А Полтва починається за два кілометри від проспекту на повністю забудованій території, окрім парків".

Олександра Сладкова пояснює, що сьогодні річка не має тієї поверхні водозбору, яку мала колись. Тому навіть якщо теоретично забрати з Полтви всі каналізаційні стоки, у межах Львова вона не стане повноводною. Це буде мілкий, ледь помітний струмок, який пересихатиме спекотного літа, тому що її природні витоки на Погулянці, в Стрийському парку і Залізних Водах дають мізерну кількість чистої води.

Пелчинський став: бути чи не бути?

Пелчинський став – ще одна ностальгійна сторінка Львова. Це найбільша та найвідоміша історична водойма в межах нашого міста, яка існувала з XVI до початку XX століття. Став був розташований у низині між сучасними вулицями Вітовського, Сахарова, Героїв Майдану та схилами Цитаделі. Він був культовим місцем для львів'ян. Тут діяла військова купальня, працювала школа плавання, а на берегах влаштовували театральні вистави і катання на човнах. Взимку став ставав головною міською ковзанкою.

У XIX столітті став Пелчинського перетворився на головний рекреаційний та аристократичний центр Львова. Це була його золота доба, "львівська Швейцарія" завдяки мальовничим зеленим пагорбам навколо.

Знищили став під час Першої світової війни. Перед відступом зі Львова у 1915 році російські війська повністю спустили воду з водойми, і її більше не наповнювали. У 1921-му котлован остаточно засипали землею та піском. Це дозволило випрямити вулицю Пелчинську (зараз Вітовського), яка раніше дугою огинала берег ставу.

У 2018 році історичний став вирішили відновити. Львівська міська рада погодила детальний план території в межах вулиць Вітовського, Сахарова та Болгарської, який передбачав відновлення Пелчинського ставу. 

"Головне завдання водойми – не рекреація, як багато хто думає, а екологічна функція затримання та збору дощової води, щоб розвантажити каналізацію міста під час злив, – розповідає "Твоєму місту" Юліан Чаплінський, один із головних авторів цього масштабного урбаністичного проєкту та ініціатор ідеї відновлення Пелчинського ставу. –У Львові є критичні точки: перехрестя Сахарова – Коперника – Вітовського, розташоване в природній низині, куди стікаються підземні джерела та дощова вода з пагорбів". 

А оскільки під час сильних злив міська каналізація не справляється, став мав стати резервуаром для збору надлишків дощової води, розвантажуючи каналізаційний колектор.

Однак цей масштабний проєкт так і не був реалізований. Необхідність перенесення магістральних колекторів, зміна геометрії трамвайних колій та величезний кошторис зробили цей проєкт занадто дорогим для міського бюджету.

Під час сильних злив цю територію й далі може затоплювати, хоча вже менше. Раніше машини тут плавали у воді по капот, а дощівка потрапляла в підвали будинків. Фахівці кажуть, що причиною підтоплення перехрестя Сахарова – Вітовського є замалий колектор нижче за течією.

Чи допоможе вирішити цю проблему відновлений став?

"Там не може бути постійної водойми, – заявляє Олександра Сладкова. – Там може бути зона контрольованого затоплення. Що це таке? Уявіть собі баскетбольний майданчик, який, умовно кажучи, розташований на дні басейну. В період, коли злив немає, він функціонує як баскетбольний майданчик. А коли йдуть великі дощі, туди може зливатися зайва вода, щоб не затоплювала перехрестя. Частина її з часом мала б випаровуватися, частина перекачуватися в каналізацію. Це дозволило б уникнути залпових скидів у каналізацію, бо її не заблокує, не позриває під тиском люки. Це може вирішити питання затоплення вулиць".

Наостанок Олександра Сладкова ще раз наголосила, що постійної водойми там бути не може, тому що став не зможе наповнюватися водою самостійно:

"Коли там були стави, територія навколо них не була забудована. Була річка Вулька, яка текла вздовж нинішньої вулиці Сахарова, а далі вздовж Вітовського, де утворювала два стави – Пелчинський і Панянський. Далі вона об’єднувалася з потоком Залізна Вода і йшла у Полтву".

До кінця ХІХ століття ця територія практично не була забудована, там стояли вілли, але їх було дуже мало. А з кінця ХІХ століття територію почали активно забудовувати і в ХХ столітті забудували повністю.

Дискусія навколо Пелчинського ставу чи штучної Полтви – це розмова не про те, де відпочивати львів'янам, і відповідь не обов'язково полягає у відтворенні того, що було. Полтва вже не стане повноводною рікою, а Пелчинський став аристократичним курортом. Проте зони контрольованого затоплення, штучні потоки, розкриті джерела Погулянки – це реальні, хоч і складні кроки до міста, яке працює в злагоді з природою, а не всупереч їй. Зрештою, "розумне місто» – це не те, що заганяє воду під бетон, а те, що вміє нею розпоряджатися.