Спершу тестують, а потім будують. Чого Львів може повчитися у європейських міст

Спецпроекти

Час читання: 7 хв

Панорама Львова / Фото з сайту lviv.travel

сьогодні о 13:20

У Празі девелопери системно вкладаються у школи і парки, у Цюриху мешканці тестують вулиці і площі ще до того, як ухвалять будь-яке рішення, а в Німеччині цілі квартали протягом 7-10 років випробовують для нових рішень у міському просторі. Чи може Львів перейняти більше такого досвіду? Саме це обговорювали на четвертому Lviv Urban Forum 2026, де йшлося про інструменти, що дозволяють мешканцям стати не пасивними спостерігачами, а справжніми співавторами свого міста.

Швейцарія: як архітектура створюється через діалог з мешканцями

Лена Унгер, архітекторка, співзасновниця архітектурного бюро Meier Unger Architekten, Цюрих, Швейцарія.

Архітекторка переконана: проєктувати місто лише за комп’ютерними моделями недостатньо. Натомість вона виходить на майданчик разом із мешканцями і будує майбутній парк чи площу у зменшеному масштабі. Вона вважає, що архітектура має сенс лише тоді, коли вона відповідає реальному запиту людей і створює простори, що зближують спільноту, а не просто заповнюють територію.

Лена Унгер розповіла про три успішні проєкти в Швейцарії. Перший проєкт – Gundeldinger Feld у Базелі. Це успішний приклад ревіталізації промислової зони, коли у 2000-х роках колишню машинобудівну фабрику площею 12 000 м² перетворили на багатофункціональний культурно-соціальний хаб замість знесення.

"Раніше тут був машинобудівний завод, який закрили у 1999 році. Цей простір викупила та реконструювала приватна ініціатива Kantensprung AG. Індустріальну ідентичність будівель не знищили. Стіни з червоної цегли, сталеві балки та крани залишили як частину дизайну, додавши сучасні екологічні технології – сонячні панелі, озеленення, – знайомить вона з проєктом. – Простір об’єднує понад 70 різних орендарів: офіси малого бізнесу, культурні центри, циркову школу, бібліотеку, дитячі садки, коворкінги, майстерні, ресторани".

Це один із найвідоміших у Європі прикладів ревіталізації занедбаної промислової зони на багатофункціональний громадський простір.

"З самого початку не було чіткого генерального плану. Ідея полягала в тому, щоб поступово зрозуміти, що саме потрібно цьому місцю, – зазначає Лена Унгер. – Замість того щоб одразу визначати майбутнє простору, ми спостерігали, як його використовують зараз, і відштовхувалися від цього. Суть процесу полягала не в “збереженні старого”, а в адаптації наявної інфраструктури під нові потреби".

Другий проєкт – великий критий ринок Markthalle, який також у Базелі. Це ще один культовий приклад ревіталізації історичної архітектури – як покинутий критий ринок перетворився на один із найпопулярніших гастрономічних та культурних хабів міста. Будівлю звели у 1929 році для оптової торгівлі овочами та фруктами. Її головна фішка – гігантський залізобетонний купол заввишки 27 метрів.

Ринок закрили у 2000-х, оскільки традиційна торгівля овочами та м’ясом перемістилася у супермаркети. Після тривалих дискусій та реконструкції у 2013 році його відкрили заново, але вже як сучасний міський простір.

"Простір залишався порожнім, бо не було розуміння, що там реально потрібно людям, – розповідає Лена Унгер. – Тоді власники звернулися до нашої команди і запитали, чи ми ще зацікавлені в цьому проєкті. Ми погодилися за умови, що отримаємо простір у безкоштовну оренду на три роки. Далі ми дозволили людям запускати невеликі фудкорти та інші тимчасові формати, щоб тестувати функції простору. Сьогодні це один із найбільших гастрономічних просторів у Швейцарії, який обслуговує тисячі людей на день і залишається доступним за ціною. Ідея дуже проста – ми не визначаємо наперед, чим має бути простір. Ми даємо йому “проявитися” через практику, через інтерес людей".

Третій кейс – створення парку на промисловій території Joseph-Areal (Йозеф-Ареал) у Цюриху. Це масштабний урбаністичний проєкт трансформації колишньої промислової зони, де раніше діяв сміттєспалювальний завод KVA Josefstrasse, у зелену зону.

Після закриття у 2021 році сміттєспалювального заводу місцева громада вимагала перетворити промислову зону на великий зелений парк та звести некомерційне доступне житло для звичайних сімей. Тож міська влада планує перетворити Josef-Areal на відкритий квартал для громади. Тут збудують критий басейн, міський парк, медичний центр та соціальне житло.

Лена Унгер наголошує, що цей проєкт є класичним прикладом того, як рішучість громади та робота зі стейкхолдерами перетворили занедбану індустріальну територію на зелений екологічний простір.

Зараз цей проєкт перебуває на етапі реалізації. Команду Лени Унгер залучили до розробки парку, і вони одразу заклали чітку структуру та ритм взаємодії з громадою.

На першому етапі до обговорення запросили великі організації. Вони виступили так званими посередниками, які допомогли швидко поширити інформацію через свої мережі та залучити ширшу аудиторію.

Згодом провели воркшоп із місцевими мешканцями, застосувавши особливий підхід до модерації.

"Ми не запитували: “Що ви хочете?”, ми запитували: “Що ви хочете робити в цьому просторі?”, – пояснює Лена Унгер. – Це принципово, бо запит на абстрактні бажання часто створює нереалістичні очікування. Фокус на конкретних діях натомість дозволяє розробити здійсненні сценарії".

На основі зібраних ідей команда виділила три ключові вектори для майбутнього парку:

– екологія та кліматична адаптація;
– щоденне використання (відпочинок, зустрічі, читання);
– спеціальні активності, зокрема скейтбординг.

Після цього перейшли до практичного етапу: мешканці разом із дизайнерами власноруч створювали вуличні меблі та інші елементи простору. Такий крок допоміг залучити людей не лише на рівні концепцій, а й через безпосередню фізичну взаємодію з майбутнім парком.

Чехія: як Прага спонукає забудовників до інфраструктурних внесків

Петер Наврат, архітектор та урбаніст, засновник і керуючий директор ONplan lab, Прага, Чехія.

Архітектор та урбаніст презентував на Lviv Urban Forum 2026 перевірені чеські механізми, які спонукають приватних забудовників інвестувати не лише в житлові будинки, а й у публічні простори.

Він розповів, як Прага на юридичному рівні домовляється з девелоперами, щоб вони будували парки, школи та дитячі садки в межах своїх комерційних проєктів, знижуючи фінансове навантаження на муніципальний бюджет.

"В межах Метрополітен-плану Праги, який набуде чинності у вересні 2026 року, планується побудувати близько 30 нових локацій. Прогнозується, що там зможуть проживати приблизно 300 000–400 000 людей до 2050 року, – окреслює масштаби проєкту Петр Наврат. – Це кількість нових мешканців, на яку розраховане розширення Праги в межах ревіталізації покинутих промислових зон. Але якщо накласти ці території на карту власності, видно, що більшість із них не належать місту. У цій ситуації місто змушене розробляти інструменти, які впливатимуть на забудовників, аби вони будували не тільки житло".

Петр Наврат каже, що Прага вже розробила свої інфраструктурні внески, за рахунок яких девелопери забезпечать ці 30 нових територій дитячими садками, школами, парками та скверами.

Архітектор докладно розповів про урбаністичний договір між містом та приватним девелопером, в якому прописані усі умови, про майстер-план території, архітектурні конкурси та залучення стейкхолдерів.

Якщо сказати простіше, сутність празької моделі співпраці з девелоперами полягає в тому, що місто обкладає приватного забудовника так званим інфраструктурним «тарифом» на парки, дитячі садки та публічні простори.

Як це працює?

Виглядає це так: хочеш побудувати житловий комплекс – вкладися в школу, сквер чи дитячий садок для району.

Місто затверджує чітку, єдину для всіх приватних девелоперів ставку внеску за кожен квадратний метр майбутнього житла. Забудовник закладає її у бізнес-план. Тоді він фінансує або будує комунальний дитячий садок, облаштовує парк чи інший публічний простір.

Модель передбачає прозорі правила та однакові умови для всіх забудовників. Це прагматичне партнерство між містом та приватним девелопером. В результаті забудовник отримує прибуток від продажу квартир, а місто – парк для людей, побудований за гроші бізнесу.

У виграші і громада. Більше того, вона є співавтором простору. Люди разом з архітекторами та бізнесом аналізують потреби району, чітко вказують, де саме потрібен парк, що в ньому буде – дерева, лавки чи дитячий майданчик, де краще побудувати школу, а де бракує переходу. Ці вимоги вносяться в офіційний інвестиційний контракт між мерією та девелопером ще до початку будівництва.

"Водночас місто не блокує дозвільні процедури і бере на себе майбутнє утримання інфраструктури, якщо вона відповідає стандартам, – пояснює Петр Наврат. – Як результат, формуються нові райони міста і якісні публічні простори".

Німеччина: тестування кварталів і районів

Олівер Вайґель – керуючий директор IBA München (Міжнародна будівельна виставка Мюнхена).

Він розповів, що Міжнародна будівельна виставка – це унікальний німецький інструмент містобудування. Це не традиційна виставка у виставковому центрі. Це масштабна подія, яка триває від 7 до 10 років, де виставковим експонатом стає цілий міський квартал або регіон. У цьому районі випробовують найновіші технології будівництва, архітектури, екології та соціальної взаємодії. Тут тестують архітектуру майбутнього.

"Міжнародні будівельні виставки (IBA) зазвичай починають працювати тоді, коли традиційні інструменти планування вже не дають потрібного результату, – наголошує Олівер Вайґель. – Найважливіше, що робить IBA – поширює знання, отримані під час реалізації експериментальних проєктів. Ми прагнемо не лише використовувати досвід регіону, де проходить виставка, а й активно залучати знання з інших країн та міст. Ми переконані, що кожне місто не повинно щоразу вигадувати велосипед знову, а користуватися вже отриманим успішним досвідом. Саме так у Німеччині працюють міжнародні будівельні виставки вже понад сто років".

Олівер Вайґель каже, що сучасну систему планування Німеччини переосмислили у 1950-х роках, хоча IBA як формат виник ще раніше. Після Другої світової війни понад 200 німецьких міст були зруйновані настільки, що це важко навіть уявити. Щонайменше половина житлового фонду була знищена, а подекуди – до 100% транспортної та інженерної інфраструктури, включно з мостами.

"У той момент стало очевидно, що старі інструменти більше не працюють. Потрібно було не лише відбудувати міста й забезпечити житлом тих, хто його втратив, а й знайти місце для приблизно 17 мільйонів людей, які після війни були змушені переселитися зі східних територій, що більше не входили до складу Німеччини", – пояснює він.

Першим прикладом став квартал Ганзафіртель (Hansaviertel) у Берліні, створений у 1957–1961 роках. Під час війни він був повністю зруйнований. Це сам центр міста – неподалік Колони Перемоги та Бранденбурзьких воріт, живий музей архітектури під відкритим небом.

"Постало питання: як його відбудувати, коли майбутнє містобудування ще було незрозумілим? Як зробити це, коли коштів катастрофічно бракувало? Як накопичити знання, необхідні для розвитку нових підходів? Саме тоді і була організована міжнародна будівельна виставка, – розповідає Олівер Вайґель. – До роботи запросили багатьох архітекторів з різних країн. Для Німеччини це було безпрецедентно".

Архітектори об’єднали свої знання, різні підходи та спільно реалізували розроблені рішення. Головна ідея проєкту – відмова від щільної "квартальної" забудови з темними дворами-колодязями. Архітектори інтегрували житлові будинки безпосередньо у великий центральний парк Берліна – Тіргартен. Будинки тут буквально "розчинені" у зелені, а паркова зона є спільною та безбар’єрною для всіх.

Варто нагадати, що в багатьох країнах Західної Європи значну частину забудови того періоду вже знесли через її непридатність. Цей системний підхід виявився успішним і працює досі.

Олівер Вайґель представив на форумі наймасштабніші проєкти Міжнародної будівельної виставки.

IBA Берлін (1984–1987)

У цей період західнонімецькі міста стрімко змінювалися через спекулятивну забудову. Історичні будинки кінця XIX – початку XX століття масово зносили, щоб будувати прибуткові офісні комплекси.

За словами Олівера Вайґеля, це змусило IBA шукати відповіді на важливе питання: як відновлювати історичні квартали, як забудовувати вільні ділянки, зберігаючи міську структуру?

Результати виявилися настільки успішними, що завдяки цьому, зокрема, до федерального будівельного законодавства було внесено нову програму фінансування міського розвитку.

"Це рішення мало величезне значення після об’єднання Німеччини у 1989 році, коли з’ясувалося, що близько 80% архітектурної спадщини країни розташовано саме на території колишньої Східної Німеччини, причому ця спадщина перебувала у вкрай занедбаному стані", – зазначає він.

IBA "Емшер-парк" (1989–1999)

За останні три десятиліття міжнародні будівельні виставки дедалі більше стають інструментом трансформації цілих територій.

Таким прикладом є IBA "Емшер-парк" у Рурському регіоні. Це наймасштабніший у світовій історії проєкт екологічної та соціокультурної ревіталізації, який охопив цілий промисловий регіон площею понад 800 км².

Замість того, щоб знести занедбані шахти та металургійні заводи, на цій території створили ландшафтний парк. Понад 80 окремих індустріальних об’єктів з’єднали в єдину мережу зелених коридорів та велосипедних доріжок. Території колишніх заводів стали парками. Проєкт об’єднав 17 окремих міст Рурського регіону, сотні приватних компаній, екологічних активістів та місцевих мешканців.

IBA Гамбург (2006–2013)

Ще один приклад масштабного та знакового проєкту Міжнародної будівельної виставки в Німеччині – ревіталізація та соціальна інтеграція вже заселеного, але занедбаного району Вільгельмсбурга у Гамбурзі.

Цей проєкт проходив під гаслом "Стрибок через Ельбу" і мав на меті зшити багату північну частину Гамбурга з бідною південною, де мешкали переважно мігранти та працівники порту.

IBA Мюнхен – мобільність майбутнього

Це найсучасніша та найактуальніша будівельна виставка Німеччини, яка триває просто зараз і має на меті завершитися у 2030 році.

Концепція цієї виставки відповідає виклику XXI століття: як звільнити місто від диктатури автомобілів та переосмислити громадський простір за допомогою нової мобільності. Суть полягає в тому, що замість величезних асфальтованих парковок біля будинків створюються багаторівневі технологічні хаби на околицях або в центрі районів, де люди залишають свої приватні авто. Вулиці всередині житлових кварталів повністю звільняються від припаркованих машин. Звільнене місце віддають під парки, літні майданчики та безпечні зони для пішоходів.

Олівер Вайґель підкреслив важливість участі громади в тестуванні проєктів перед капітальними інвестиціями. Перед тим як витрачати мільйони на капітальну реконструкцію якоїсь площі чи вулиці, місто може провести «поп-ап» експеримент за німецьким зразком, – наголошує він. Наприклад, перекрити вулицю на кілька місяців за допомогою дешевих дерев’яних меблів, кадок із деревами та тимчасової розмітки. Громада тестує простір, вносить правки, і лише після цього місто інвестує у фінальний дорогий проєкт.

За його словами, IBA створює реальні тимчасові або довготривалі просторові лабораторії прямо в міських районах. Люди отримують змогу фізично тестувати зміни – наприклад, закриття вулиць для авто чи створення пішохідних зон – ще до того, як місто ухвалить фінальне рішення. Залучення громади в його розумінні – це не просто опитування, а участь у системних змінах міської мобільності та екології. Тобто люди стають співавторами нових рішень, а місто дає їм для цього інструменти та ресурси.

Проаналізовані кейси зі Швейцарії, Чехії та Німеччини пропонують Львову набір інструментів для відповіді на хронічні міські виклики – хаотичну забудову, обмеженість бюджетних ресурсів і часто формальне залучення мешканців до ухвалення рішень. Безумовно, у Львові вже є приклади подібних підходів, і частина з них справді працює, однак в умовах інтенсивного розвитку місту бракує системності та довгострокової логіки у впровадженні цих практик.

Такі підходи дозволять Львову будувати міські простори не просто для людей, а разом із людьми, які в майбутньому ними користуватимуться, при цьому перекладаючи значну частину фінансових витрат на девелоперів, але надаючи контроль за якістю та функціональністю простору в руки громади.

Йдеться не лише про те, як місто виглядає сьогодні, а й про те, яким воно стане завтра. Тому ключове питання полягає не тільки в ефективності окремих інструментів, а й у здатності мислити місто як процес, який триває десятиліттями вперед – на 10, 20 і навіть 100 років, визначаючи якість життя тих, хто ще навіть не народився.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.