О дев’ятій ранку до прилавку пані Рузі вже вишикувалась черга із півсотні людей. Для того, аби придбати у неї м’ясні продукти, треба приходити на ринок рано-вранці.

«Деколи півтори години чекаю, а деколи і за годину справляю щось у пані Рузі, – каже чоловік, що теж стоїть у черзі. – Я в неї вже давно купую ковбаси. В пані Рузі завжди все смачне і з грошима може зачекати. Ми їй довіряємо».

«Зачекайте, собі кільце лишу», – посміхаючись, каже пані Рузя і ховає під прилавком кільце «Дрогобицької» із кмином.

«Я й сама люблю ковбаси, які продаю. Бо знаю, як вони робляться. Довіряю цим майстрам», – каже пані Рузя і додає, що вона лише продає вироби з м’яса, а не готує їх.

«Зазвичай найбільше людей приходить перед святами. А перед Великоднем та Різдвом – просто аншлаг, – розповідає вона, відрізаючи всім шматки вудженими для дегустації. – Люблю таку пору, бо зараз скрізь відчувається наближення свята, навіть у мене за прилавком».

Насправді пані Рузя – це сивочола бабуся із приємною посмішкою та незвичним ім’ям Розалія. Вона розповідає, що так назвав її прадідусь, який був австроугорцем. А бабуся пані Розалії мала польське коріння, тому змішались у ній риси кількох національностей. Це сформувало життєрадісну вдачу, яка допомагає їй отримувати задоволення від того, чим займається.

20 років із своїх 78-ми пані Рузя торгує м’ясними продуктами. Каже, що вже до цього настільки звикла, що вважає це заняття своєю професією, хоча насправді має середню економічну освіту: «Ще два роки точно можете мене тут шукати, бо до 80-ти побуду у строю, а там буде видно».

Текст Наталі Середюк, фото Андрія Поліковського