Західний лібералізм, оцінювання та азійська дисципліна
Як можна змінити український підхід до навчання, який призвів до перевантаженості та падіння рівня знань?
Лібералізм шириться не тільки в Україні. На Заході він з'явився раніше, і до нас ця біда прийшла звідти. Але вони вже оговталися. У Франції до науки завжди ставилися дуже серйозно. Фінляндія раніше відзначалась, а зараз Естонія її вже перевершила. Я був у багатьох школах і бачив, як у них налаштовані процеси.
Так, як ми робимо зараз, робити не можна, це не закінчиться добром! Ми все одно прийдемо до старої системи, коли вчити треба все. Іспити треба складати після четвертого класу, щоб перейти до п’ятого, і після дев’ятого, щоб перейти до старшої школи. Саме так зараз роблять в Англії, Нідерландах, Німеччині. Не можна допускати, щоб люди вчилися і в результаті нічого не знали.
Та без оцінок навіть у молодшій школі діти не розуміють, який у них об'єктивний рівень.
Початкова школа – це сама основа. Якщо там дитину не навчили, далі буде дуже складно. На Заході є плюс два роки до школи: з чотирьох рочків дітей починають у формі гри вчити, як робити те, що тобі не дуже хочеться, як вчитися серйозно, як слухати, що тобі кажуть. Вони в перший клас приходять вже як сформовані учні, знаючи, що до чого, як слухати вчителя і як поводитись.
У нас дуже багато різних програм, підручників, які школи вільні вибирати на свій розсуд. Тож навіть після молодшої школи діти можуть мати дуже різні знання. Може, це треба уніфікувати? Та ж математика – це не той предмет, який треба переписувати щороку.
У мене є радянський підручник для четвертого класу з математики. Задачі звідти не можуть розв'язати сучасні одинадцятикласники! І це не тому, що діти стали дурнішими. У нас дуже здібні люди. Коли наші учні виїжджають навчатися за кордон, вони, звісно, мають період мовної адаптації, але згодом завжди опиняються в топах, завжди стають першими. Чому? Тому що там лібералізм дійшов до того, що учня не можна було змушувати вчитися. Навіть якщо він каже, що два плюс два буде сім, йому відповідають: «Молодець, сім – це теж цифра». Наші вчителі ще хоч щось вимагають від дітей, тому наші учні там виділяються, як кращі. Але якщо порівнювати загалом із Південною Кореєю, Тайванем, Сінгапуром, картина зовсім інша. Хоча ми з фізики в Європі зараз виступили навіть краще за Сінгапур. І, щоб ви знали, в команді Німеччини є українські учні-призери, зокрема мій колишній учень, якого я вів із п’ятого класу.
Так чому в Сінгапурі й Тайвані краща ситуація з технічними науками? Вони сильніші, дисциплінованіші?
Ні, наші діти розумніші! Але там просто немає поняття, хочеш ти вчитися чи не хочеш. Ти мусиш. Це знають батьки, це їхня культура від народження. Зараз більшість людей у Південній Кореї матимуть вже по дві вищі освіти, і це вважається нормальним, іншого виходу в них нема. Хоча у них це доходить до крайнощів, бо вчитися до 22:00 – це нездорово. Можна вчитись менше і все одно бути розумним. Але в них так заведено.
Ви думаєте, чому Ілон Маск перевів свої виробництва до Китаю? Тому що там багато інженерів. А тепер він змушений забиратися звідти, бо в них щось не в’яжеться, але не може знайти іншу країну з такою ж кількістю фахівців. Попит на інженерів у світі зараз величезний.
Поділ на рівні та робота з різними учнями
В Англії у старшій школі вчать три чи чотири предмети.
Так. Учень, якого я добре знаю, наступного року переходить у старшу школу і буде вчити тільки три предмети, які собі вже вибрав.
Тобто, коли створюють профільні ліцеї, є великий ризик, що 10, 11 і 12 класи знову залишаться як підготовка до НМТ?
Я так думаю. Такого, як вибрані і невибрані предмети, не повинно бути. Той хлопець, про якого я згадував щойно, складав 20 іспитів, щоб перейти з середньої до старшої школи. Це іспит з кожного предмету, який він вчив, їх здають по два за день. Ти йдеш – доведи, що вмієш вчитися, здатен витримати це все, тоді ми тебе візьмемо у старшу школу й будемо вчити. До слова, там також можна вчити предмети на двох рівнях – базовому і вищому. У Франції така ж історія.
Тобто ідея не скасовувати математику, а розділити її на два рівні – непогана?
Вона розділена на два рівні у всьому світі. У нас же всіх вчать гамузом (не зважаючи на здібності однаково), і, що найгірше, разом із тими, хто не може і не хоче вчитись. Поясню наочно. Ви готуєте команду на олімпіаду зі стрибків у висоту. У мене колись був учень, юніорський чемпіон Європи, який брав висоту 2,32 метра. А тепер уявіть, що туди взяли учнів, які заледве стрибають на 1,20 метри. Що вони робитимуть серед успішніших? Навіть якщо захочуть – не зможуть, бо не мають до цього природних даних. Їм краще йти плавати чи бігати марафони, аніж мучитися тут.
Іноді виникають претензії: мовляв, якщо ви відберете групу, там усе одно буде хтось перший і хтось останній, що ви далі ділитимете? Так, якщо буде потрібно – ділитимемо далі. Але останній у групі, яка бере висоту від 2 метрів, буде першим у групі, що стрибає від 1,5 до 1,9 метра.
Як тоді має працювати вчитель у звичайній школі, де в одному класі є і ті, хто все швидко розуміє, і ті, хто відстає? Давати різні завдання?
Це можна робити, але вчитель має бути дуже грамотним, мотивованим і хотіти це робити. Це величезна праця. Ти приходиш додому і думаєш, як вигадати для учнів задачі різних рівнів, щоб вони змогли їх розв'язати, і щоб ці задачі водночас стали для них викликом, з якого вони чогось навчаться.
От буває, дитині математика не йде і все. Навіть якщо дати їй в руки калькулятор – хай порахує! Якщо сьогодні дитина бере калькулятор і вміє ним користуватися, то в неї вже є інтелект, бо зараз навіть багато дорослих цього не вміють. А от у стовпчик поділити не може. Ну і що, велика трагедія?
Проте для вчителя це виклик. Один учень зробить усе за 10 хвилин і сидить, а вчитель мусить працювати з тими, хто не встигає. Тому диференційовані завдання необхідні, але це велика робота, яку далеко не кожен педагог хоче робити, ще й з огляду на те, яке зараз ставлення до вчителя.
Під час освітнього форуму "Вчителі майбутнього" педагоги також обговорювали ідею залишати на другий рік учнів, які не засвоюють освітній рівень. Чи це добра ідея з вашого досвіду?
Це колись було, і це було жахливо. Навіть коли я вчився, у початковій школі були учні, які сиділи там другий рік. Вони притісняли нас і школу, не давали іншим нормально вчитися.
Якось я питав свого учня Сашка, який переїхав до Іспанії: "Як у тебе там справи? Скільки людей у класі? І скільки з них нормально вчиться?". Він навчався у сьомому класі і відповів, що всього 16 учнів, а нормально вчиться, мабуть, п’ятеро, крім нього. Коли він перейшов у восьмий клас, я знову запитав, як там. Виявилося, що до наступного класу перейшло лише тих шестеро, а решту залишили на другий рік. Щоправда, вони потрапляють у класи, де їх вчать за полегшеною програмою, щоб хоч чогось навчити.
В Іспанії з цим дуже суворо: пройшов серйозний розділ із біології чи фізики – складаєш усний іспит із білетами. Не склав кілька таких предметів – залишаєшся на другий рік без жодних варіантів. Але в більшості країн цього уникають, бо кожен середній учень обходиться державі дуже дорого. З іншого боку, він потім і дає державі дуже великі доходи – мільйон-півтора доларів.
Чи може дитина розкритися, коли потрапляє до іншого вчителя?
Запросто. Багато талановитих дітей через педагогічну запущеність, сімейні обставини, переїзди з країни в країну чи зміну школи почуваються некомфортно. Але коли з'являється вчитель, який бачить у них іскру Божу, дитина розцвітає і починає вчитися. Більше того, є такий міжнародний авторитет у сфері освіти Кен Робінсон. Він каже: якщо в школі є хоча б один учитель, якого дитина поважає, то вона буде успішною в житті. Неважливо, який саме це предмет, але має бути хоча б один такий авторитет.
Статус вчителя і самоврядування в школі
Зараз також є ініціатива скоротити бакалаврат на один рік і перенести цей рік школу, бо це дешевше.
Бакалаврат і має тривати три роки, чотири – це забагато. Звісно, окрім медицини – там окрема історія. У сусідній Румунії, до речі, вища освіта і навіть гуртожитки безкоштовні. Ми туди тричі їздили на змагання, і я добре вивчив, як у них усе влаштовано. Там статус вчителя дуже високий.
А що в нас може підняти статус вчителя? Що для цього треба зробити?
Насамперед – навести лад у школі, щоб до вчителя було відповідне ставлення. Вчитель приходить в школу працювати і вчити, то дайте йому цю можливість. Я викладав у Австрії. Там вчитель чітко знає коло своїх обов’язків, і його ніхто не відволікає на дурниці. Директор там існує для того, щоб створювати умови вчителю, а не навпаки. І, безперечно, зарплата, бо зараз вона просто сміхотворна.
Можна запитати, яка у вас зарплата?
Я на це не відповідаю, але вона вдвічі менша від тієї офіційної середньої зарплати вчителя в Україні, про яку пишуть. Звідки взялися ті 18 000 чи 19 000? Я таких вчителів ще не бачив. Може, це порахували разом з усіма нашими мільярдерами як "середню по палаті"? Зарплата дуже мала, і вона не може бути такою. Колись недовго міністеркою освіти в нас була молода особа, яка мала зарплату 60 000 на місяць і відверто питала, як на такі гроші взагалі можна вижити. Вона просто сказала правду. Є ж у нас категорії людей, які заробляють, як-от в IT, пару тисяч доларів на місяць, і на ці гроші можна нормально жити.
Поясніть мені, чим вчитель відрізняється від "надавача освітніх послуг"? Відбулося страшне пониження статусу. Поки він не повернеться на належний рівень, хоч мільярди вгатіть – нічого не зміниться. Учні також закінчились, їх більше нема, є «отримувачі освітніх послуг». Як назвеш корабель, так він і попливе. Вчитель зараз – це освітній офіціант, а учні сидять і вередують: "Ви не те принесли, не так подали, серветку не так поклали", і батьки їм у цьому підспівують. То як це взагалі виглядає? Може, школу теж треба скасувати?
До речі, оце перейменування шкіл на ліцеї – суцільне глупство. Гімназія – ще куди не йшло, всі знають, що це таке. А ліцей – це суто французька мода, їхня старша школа, три останні роки. У Франції не соромляться слова «школа». Найкрутіші університети, які готують інженерів і науковців – це Ecole normale supérieure, Ecole polytechnique.
Це запровадив ще Наполеон. Він був дуже розумною людиною, мав добру освіту, закінчив артилерійську школу в Парижі – одну з найкрутіших інженерних шкіл Франції. До слова, серед його вчителів був Лаплас, знаменитий французький математик. Наполеон дійшов висновку, що французька армія нікуди не годиться, бо по країні гуляє хто і як хоче вздовж і впоперек. Тому він зібрав найталановитіших учнів і викладачів з усієї Франції та організував дві інженерні школи, які й понині залишаються найпрестижнішими. Вступити туди важче, ніж у звичайні французькі університети. Отака політика.
Що зробила Пруссія, наприклад, за Бісмарка? Те саме! Вони створили такі школи, які потім з'явилися в царській росії. Звідти ця мода перекочувала і в Радянський Союз, між іншим. Це була школа, де був порядок і де люди знали, що треба вчитись. І туди треба було ще постаратися вступити, щоб тебе взагалі взяли.
У Японії зраза в перший клас просто так не візьмуть, є цілий список вимог. Дивляться, як дитина поводиться: якщо не вміє нормально вести себе, не візьмуть. І це батьківська задача, батьки це чудово знають. Я мав розмови з керівником департаменту освіти Японії, випитав багато цікавого. І не думайте, що в них усе ідеально, там також є проблеми.
Чи не варто трохи усунути батьків від впливу на школу?
Це окрема історія. Школа – це маленька держава, на якій тримається велика держава. У ній має бути відповідне самоврядування і чіткий розподіл відповідальності. Вчитель повинен вчити. Учень – відповідати за те, щоб вчитися, а не вчитель за нього, бо якщо учень не хоче, то його ніхто не навчить. А батьки повинні відповідати за дисципліну. Сьогодні один школяр може зірвати урок, вивести з себе вчителя і зробити що завгодно. А якщо таких двоє-троє, то виносьте вчителя звідти геть – це вже не школа.
"Ломка" без телефонів і ЦНОПи замість шкіл
Ви б заборонили мобільні телефони у школах?
Це не так просто, але це буде зроблено, бо інакше діла не буде. Є учні, які підсіли на телефон, як на наркотик, і з ними дуже важко. Якщо ви заберете гаджет чи змусите покласти на стіл, вони зриватимуть уроки, бо в них починається справжня "ломка".
У мене через це були скандали. В одного учня сталася істерика, коли він почув, що на астрономії нам знадобляться логарифми. Він підняв бунт: "Як? Це ж тільки в університетах вчать, а ви хочете, щоб ми логарифми в школі вчили?". Він протестував, що його хочуть таких речей вчити. А його головна задача – прийти, сісти в телефон, гратися, і щоб його ніхто не чіпав.
Думаю, вдома він робить те саме. У більшості країн правило просте: учень прийшов на навчання, здав телефон, отримав його після уроків – і все.
У вашому ліцеї не так?
У нас запровадили хитру штуку: перед самостійними чи контрольними діти здають телефони у скриньку. Це щоб не списували і щоб один учень не розв'язував усе за інших. Але це допомагає лише частково. Є учні, які вперлися і принципово не віддають телефони. Або є хитруни, які позичають гаджет у товаришів з іншої групи, користуються ним, а свій здають. Доходить до того, що мають по три телефони на руках!
Тобто вчитель зараз має не тільки вчити предмету, а й думати, як навести порядок у класі?
Він має працювати сержантом за ті самі невеликі гроші. І швець, і жнець, і на дуді грець, бо бажано ще й розвеселяти аудиторію.
Що нашій освіті найперше треба змінити, щоб усім стало простіше? Бо реформі вже 10 років.
Перестати її постійно змінювати! Школа могла б бути й такою, як вона є сьогодні. Я взагалі боюся, що з кожним роком нам роблять усе "краще" і "краще". Перше, що треба зробити – повернути педагогу статус Вчителя, а не "надавача освітніх послуг". Дивуюсь, як школи ще не перейменували на ЦНОПи (Центри надання адміністративних послуг). Скоро буде ЦНОП – Центр надання освітніх послуг, де працюватимуть "надавачі" та обслуговуватимуть "здобувачів". І бажано ще на перервах безкоштовні гарячі пиріжки роздавати, а на уроках розносити каву, чай і "Пепсі". Якщо не повернути вчителю повагу і статус, ми й далі будемо сповзати у ту прірву, в яку зараз повземо.
Розмовляла Світлана Жаб'юк
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
