Два дні — здавалося б, зовсім небагато для подорожі. Але якщо правильно скласти маршрут, за цей час можна проїхати через чотири області, побачити середньовічні фортеці, водоспад, руїни замку, старовинний костел, Дністровський каньйон і одну з найкрасивіших панорам України.
Саме так "Твоє місто" вирішило провести одну з мандрівок. За два дні побували на Тернопільщині, Хмельниччині та Буковині, а стартували зі Львівщини. Побачили одразу два об’єкти, які входять до переліку "7 чудес України", — Кам’янець-Подільську та Хотинську фортеці, а між ними встигли побачити ще чимало місць, заради яких хочеться повернутися сюди знову.
День перший. Львівщина — Тернопіль — Джуринський водоспад
Якщо вирушаєте зі Львова, радимо приблизно через дві години дороги зробити невелику зупинку в Тернополі. Особливо це актуально, якщо подорожуєте з дітьми.
Навіть пів години на фантастичній тернопільській набережній дають сили й наснаги для подальшої мандрівки. Можна пройтися біля ставу, випити кави, щось перекусити й просто трохи розім’ятися посеред мандрівки.
Для тих, хто подорожує електромобілем, тут є ще один плюс — поруч із набережною можна скористатися зарядкою. Тобто поки автомобіль заряджається, родина може прогулятися набережною та зробити невеликий водяний тур на тутешніх корабликах, човнах чи катамаранах. Після цього можна продовжувати шлях у бік Тернопільщини.
Джуринський водоспад: дорога, яка сама стає частиною пригоди
Однією з найяскравіших зупинок першого дня став Джуринський водоспад у Червоному урочищі неподалік Ниркова.
І тут одразу важливе практичне зауваження: дорога безпосередньо до водоспаду польова. Це обов’язково потрібно врахувати, плануючи маршрут. Після основної дороги починається ґрунтова ділянка, яка після дощу може стати значно складнішою для проїзду. Але воно того варте.
Останні кілометри до водоспаду — це вже окрема пригода. Дорога звивається між пагорбами, а подекуди проходить над фантастичним урвищем. Унизу відкриваються краєвиди, від яких хочеться пригальмувати й просто дивитися, адже серед ущелини видніється старовинний замок та костел.
А потім з’являється Джуринський водоспад. Широкий потік води падає каскадом серед зелені й скель. Висота водоспаду — близько 16 метрів, і наживо він справляє значно сильніше враження, ніж на фотографіях.
Якщо ви вже подолали польову дорогу, не поспішайте одразу їхати далі. Поруч є ще дві дуже цікаві пам’ятки — руїни Червоногородського замку та старовинний костел.
Червоногородський замок: тут побували козаки Хмельницького
Червоногородський замок сьогодні більше нагадує декорації до історичного фільму.
Колись тут існувало місто Червоногород, а замок мав чотири наріжні вежі. У 1648 році, під час Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, Червоногород захопили козацькі загони. Пізніше замок здобули турецькі війська султана Мехмеда IV.
У XIX столітті фортифікаційна споруда зазнала перебудови на палац. До наших днів збереглися переважно дві вежі та фрагменти колишнього комплексу.
Сьогодні вони стоять серед зелені над глибокою улоговиною Джурина. Місце фантастично красиве — і водночас сумне. Бо коли бачиш ці руїни, вкотре думаєш про те, скільки в Україні старовинних архітектурних пам’яток могло б стати туристичними магнітами, якби їх вчасно зберегли.
Костел, який може не дочекатися реставрації
Неподалік замку розташований Костел Вознесіння Діви Марії, збудований у 1615 році. Храм пов’язаний із домініканцями й є частиною історичного комплексу Червоногорода.
Саме цей костел я б радила виділити окремо. Бо тут уже не просто сумно дивитися на руїни. Тут буквально обливається кров’ю серце, коли бачиш, як старовинна святиня руйнується просто на очах.
Стан храму дуже важкий. Частини конструкцій аварійні, тому перебувати поруч потрібно обережно. Складається враження, що ще трохи — і окремі елементи можуть просто обвалитись.
Під час нашої поїздки ми поспілкувалися зі священником із сусіднього села. Він розповів, що декілька років тому польська сторона пропонувала взяти храм під свою опіку та допомогти з реставрацією. За його словами, місцева влада на це не погодилася.
Історія костелу має ще один складний пласт. Як розповів священник, свого часу храм захопив московський патріархат: поруч поспіхом звели невелику споруду та заявили про свої права на святиню. Нині, за його словами, триває судовий процес щодо повернення храму.
Поки тривають суди та бюрократичні процедури, чотирьохсотлітня святиня продовжує руйнуватися. І буде дуже прико, якщо остаточне рішення про її майбутнє ухвалять вже тоді, коли рятувати буде нічого. Адже зважаючи на її плачевний стан, пам’ятка просто не має часу чекати.
Кам’янець-Подільський: місто, де завмирає час
Після Джуринського водоспаду, Червоногородського замку та костелу вирушаємо до Кам’янця-Подільського. Якщо ввечері уже не встигли потрапити на територію фортеці, тоді є чудова нагода кілька годин витратити на вечірню прогулянку містом. Адже Кам’янець-Подільський особливо красивий саме ввечері.
Старовинні будинки, кам’яні вулички, ліхтарі, люди, які неквапливо гуляють містом, і жива музика, що лунає з кафе та ресторанів у центрі, створюють дуже особливу атмосферу. Час тут наче завмирає. У якийсь момент справді здається, що ти опинився десь у старовинному італійському містечку.
Тут хочеться не бігти від пам’ятки до пам’ятки, а просто звертати на бічні вулички, слухати музику, зайти на вечерю у красивий місцевий ресторан й дозволити собі нікуди не поспішати.
Де заночувати у Кам’янці-Подільському
А ось із ночівлею є важливий нюанс. У Кам’янці-Подільському катастрофічно бракує готелів. Особливо це відчувається у туристичний сезон і на вихідні, коли попит значно перевищує пропозицію.
Тому якщо ви плануєте повторити наш маршрут, житло краще бронювати завчасно. Не варто розраховувати, що ввечері просто приїдете в місто й без проблем знайдете хороший номер. Ми з цим зіткнулися на власному досвіді.
Проте у Кам’янці-Подільському зараз активно будують нові готелі, особливо в центральній частині міста. Тож сподіваємося, що до наступного туристичного сезону проблем із ночівлею вже не буде.
Для тих, хто їде електромобілем, є ще одна хороша новина: у Кам’янці-Подільському достатньо зарядок для електрокарів, тому з автономністю тут проблем виникнути не повинно, якщо заздалегідь спланувати зупинки.
День другий. Кам’янець-Подільська фортеця — Бакота — Хотин
Другий день нашої подорожі починаємо з головної візитівки Кам’янця-Подільського - неймовірної фортеці, яка наживо ще красивіша, ніж на фотографіях. Вона виглядає так, ніби хтось узяв картинку зі старовинної книги, зробив її об’ємною і поставив перед тобою.
Вежі, кам’яні мури, скелі, каньйон Смотрича — усе це настільки мальовниче, що спочатку складно повірити, що така краса існує насправді.
І тут важливе уточнення: Кам’янець-Подільська фортеця не просто входить до переліку "7 чудес України" — вона стала переможницею всеукраїнської акції "7 чудес України", тобто є номером один у цьому списку визначних пам'яток нашої країни.
Фортеця з історією у кілька століть
Письмова згадка про Кам’янецький замок датується 1374 роком — фортеця згадана у грамоті князів Коріатовичів. Проте археологічні дослідження свідчать, що укріплення на цьому місці існували ще раніше.
У XIV–XV століттях замок поступово розбудовували, а у XVI столітті його укріплення значно модернізували. Саме природне розташування зробило фортецю надзвичайно складною для штурму: вона стоїть на скелястому мисі, оточеному глибоким каньйоном річки Смотрич.
У 1672 році Кам’янець захопило військо Османської імперії. Майже три десятиліття місто перебувало під владою турків, а у 1699 році за Карловицьким миром повернулося до Речі Посполитої.
Тому сьогоднішні мури — це не просто красивий туристичний об’єкт. Вони пам’ятають війни, штурми, зміну держав і людей, які століттями захищали це місто.
Але найбільше вражає те, що історія тут не залишається лише в музейних експозиціях. На подвір’ї фортеці ніби розгортається справжнє середньовіччя. Хтось стріляє з лука, хтось карбує старовинні монети, працюють ремісники, продають мечі, списи, прикраси та інший середньовічний раритет у сучасному поданні. А навколо соїть неймовірні запахи м'яса та юшки, що вже киплять у велетенських казанах на подвір'ї фортеці.
Для дітей це взагалі окрема пригода. Поки дорослі слухають історичні довідки, діти вже шукають, де можна постріляти з лука, посидіти на старовинних кріслах та доторкнутись до кованої зброї, аби уявити, як жили люди кілька століть тому.
Не дивно, що Кам’янець-Подільська фортеця часто стає майданчиком для зйомок фільмів, кліпів та телевізійних програм. Коли ми були тут, фортеця якраз перетворювалася на телевізійний майданчик — розгортали намети та обладнання для зйомок програми "Кохання на виживання" телеканалу СТБ.
І коли бачиш ці мури наживо, стає зрозуміло, чому режисери так люблять це місце. Тут майже не потрібно створювати декорації — декорації вже існують.
На відвідування фортеці варто закласти щонайменше 1,5–2 години, а якщо хочете все роздивитися спокійно, зробити фотографії та відвідати експозиції — краще більше.
Казарми Кармелюка: мовчазні привиди Кам’янця
Але Кам’янець-Подільський має ще одну пам’ятку, яка може залишити дуже сильне враження. Неподалік фортеці стоять старовинні чотириповерхові казарми. Сьогодні вони буквально осипаються під дією часу. Складається враження, що місто просто залишило їх доживати свій вік.
А ці стіни пов’язані з непростою історією Кам’янця та Устимом Кармелюком — одним із найвідоміших народних месників Поділля. Кармелюка неодноразово ув’язнювали в Кам’янці. Саме в місцевій фортеці він провів не один термін ув’язнення.
Сьогодні навколо старих казарм можна побачити зовсім іншу картину: місцеві діти бігають там, граються у піжмурки, досліджують занедбані приміщення і шукають привидів. І, якщо чесно, ці будівлі справді нагадують привидів. Вони стоять поруч із відреставрованими туристичними локаціями, але самі залишаються занедбаними — мовчазними свідками важких подій, які пережило місто.
Бакота: краса, у яку неможливо повірити
Після Кам’янця вирушаємо до Бакоти. Про неї написано чимало, є купа фотографій, відео у мережі, але коли бачиш Бакоту власними очима, все одно неможливо повірити, що таке є в Україні.
З висоти Дністер відкривається неймовірною панорамою. Колір води змінюється просто перед очима: блакитний, бірюзовий, темно-салатовий. Зелені схили, вигини річки, скелі — усе це настільки нагадує італійську Рив’єру, що на кілька хвилин забуваєш, де саме перебуваєш. Проте це — наша неймовірна Україна!
І саме тут стає зрозуміло, чому Бакоту називають одним із найкрасивіших місць Поділля.
Проте за цією красою — трагічна історія. Сьогодні Бакота — це не звичайне село, а територія колишнього населеного пункту, який зник після створення Дністровського водосховища.
У 1980-х роках людей переселяли, будинки руйнували, а долину поступово затоплювали. Разом із Бакотою під воду пішли й інші населені пункти Дністровської долини.
Тому, коли стоїш високо над Дністром і дивишся на фантастичний пейзаж, мимоволі думаєш про те, що під цією водою колись були будинки, сади, дороги, церкви та людські історії. У цьому і є найбільша суперечність Бакоти: перед тобою неймовірна краса, але під нею — трагедія цілих сіл і тисяч людей, які були змушені залишити свої домівки.
Якщо маєте більше часу, ніж один вікенд, Бакоту можна відчути ще ближче - з води. Тут популярні сплави Дністром на байдарках. Можна орендувати човен чи катамаран. Є маршрути Дністровським каньйоном на кілька днів, під час яких туристи проходять десятки кілометрів, ночують на березі та бачать скелі й каньйон зовсім з іншого ракурсу.
Хотинська фортеця: пам’ятка, яка потребує порятунку
Останньою великою точкою нашої мандрівки стала Хотинська фортеця.
І тут є важливий практичний момент для мандрівників. Дорогою до Хотина ми мусили пройти пост із військовими та представниками ТЦК, які перевіряли документи. Хотин розташований у прикордонній зоні, тому, вирушаючи сюди, обов’язково майте при собі документи та будьте готові до перевірки.
Але цього разу Хотин зустрів нас ще й дуже тривожною новиною. За день до нашого приїзду у Хотинській фортеці обвалилася верхня частина західного оборонного муру із так званими зубцями — мерлонами. Це сталося саме на тій ділянці, де осипання почалося кілька місяців тому.
Фахівці ще з’ясовують остаточні причини руйнування. Попередньо зазначається, що подальше осипання зубців було прогнозованим: вони вже не мали необхідної опори, тому подальше руйнування було лише питанням часу.
У результаті останнього обвалу було повністю втрачено чотири мерлони. І від цього особливо гостро відчуваєш, наскільки важливо зараз зберегти фортецю.
Хотинська фортеця — унікальна пам’ятка національного значення та одна з "7 чудес України". Тому кошти на першочергові роботи знайшлися досить швидко. Міністерство культури України повідомило про спрямування 3 млн грн на збереження Хотинської фортеці.
Кошти мають піти на розроблення науково-проєктної документації для реставраційного ремонту частини оборонних мурів замку та облаштування системи водовідведення на території фортеці.
І саме водовідведення є одним із ключових питань. Волога потрапляє у товщу кладки, а її замерзання та відтавання поступово руйнує камінь і зв’язувальний матеріал. Тому, як наголошують фахівці, спочатку потрібно усунути чинники, які сприяють подальшому руйнуванню, і лише після цього повноцінно реставрувати мури.
Фахівці вже проводять неруйнівні дослідження — георадарне та 3D-лазерне сканування, щоб виявити приховані порожнини, тріщини й деформації у масиві муру.
Дослідження ускладнює складний рельєф: оборонний мур розташований над каньйоном, а його висота перевищує 40 метрів.
Серед можливих причин руйнування фахівці розглядають історичні пошкодження, конструктивні особливості старовинної кладки, тривале зволоження, зміни гідрологічних умов та інші фактори.
Тож сьогодні Хотинська фортеця — це не лише місце, куди варто приїхати за красивою фотографією. Це пам’ятка, яка буквально потребує уваги та порятунку.
Чи реально повторити цей маршрут за два дні
Так, реально. Але важливо розуміти: це буде насичена подорож, а не спокійний відпочинок. За два дні ми поєднали водоспад, руїни замку, старовинний костел, атмосферне середньовічне місто, фортецю, Дністровський каньйон, Бакоту та ще одну фортецю.
І це справді багато. Але саме в цьому і є принадність маршруту. Вранці ти можеш стояти біля водоспаду серед руїн замку, увечері гуляти вуличками міста, яке нагадує старовинну Італію, наступного ранку опинитися в середньовічній фортеці, за кілька годин дивитися на бірюзовий Дністер із висоти, а завершити мандрівку біля одного з найвідоміших замків України.
І, мабуть, головне відкриття цієї подорожі — зовсім не те, що за два дні можна побувати у чотирьох областях. А те, що за такими неймовірними враженнями зовсім не обов’язково їхати за кордон.
Італійська Рив’єра на вигляд може виявитися Бакотою. Середньовічне містечко — Кам’янцем-Подільським. Замкові декорації — Червоногородом. А фортеці, які могли б прикрашати європейські туристичні каталоги, стоять просто тут, в Україні. Треба лише спланувати маршрут та поїхати досліджувати рідну країну.
