В межах вулиць Грабовського, Коперника і Вітовського на Калічій горі розташована «Цитадель» розміром близько 30 га. Це комплекс оборонних будівель австрійського періоду середини XIX століття, які за часів німецької окупації були концабором. Зараз будівлі у невизначеному стані, і невідомо, у що їх переоблаштують.
Одну з будівель у 2007 році переоблаштували у 5-зірковий готель «Цитадель Інн», у якому навіть не вказують на події, які відбувалися в тому місці за часів німецької окупації. На сайті готелю вказано, що «тут був німецький табір для німецьких штрафників».
Читайте також: Фірма Дубневича переоблаштовує вежу Цитаделі без погодження містобудівної ради
В іншій будівлі, квадратній вежі, власник нещодавно розпочав роботи, не отримавши містобудівні умови та обмеження та не представивши проєкт на містобудівній раді.
«Цитадель – фортифікаційний комплекс, який збудували ще у середині XIX століття, і використовували для дислокації гарнізонів тих режимів, яким належало місто у різний час (польського, німецього, радянського, українського)», – каже у коментарі Tvoemisto.tv історик і дослідник Голокосту Андрій Усач.
За його словами, на стінах казарм досі збереглися вибоїни, і є фото від 1918 року, на якому українські та польські військові билися за місце. Якщо говорити про Другу світову війну, то боїв тут уже не було.
Читайте також: Що має побачити кожен львів'янин: фортифікація Цитадель
Коли 30 червня 1941 року німецькі війська заходили у Львів, то вони прийшли через кілька днів після того, як це місце покинули радянські війська. Все, що зробили тут німці, – встановили свій прапор. У німецький період тут був так званий табір для рядового і сержантського складу радянської армії, тобто для військовополонених. За свідченнями людей, які жили поблизу «Цитаделі», тут були постійні крики і було видно страждання полонених, яких морили голодом.
«Кожного ранку полонених виганяли з будівель, їм не можна було перебувати всередині. Цілий день вони були на вулиці, незважаючи на будь-які погодні умови», – каже Андрій Усач.
На території фортифікаційних споруд збереглося приміщення, де була хліборізка, в якому жив комендант табірної поліції. Серед військовополонених вибрали близько 60 людей, яких залучили до поліції, їм надавали краще харчування та форму. Ці люди керували полоненими, а поліцію очолював Андрій Якушев, колишній командир Червоної армії, каже історик.
Немає точних даних, скільки людей перейшло через цей табір. Згідно з радянськими даними, йдеться про 284 тис. осіб, половина з яких загинула.
«Відомо, що німці планували пристосувати «Цитадель» для утримання одночасно близько 12 тис. осіб, але цього не зробили, тому максимально можна було тут розмістити 10 тис. людей», – каже Андрій Усач.
За словами Андрія Усача, тут не було масових поховань, адже полонені найчастіше помирали через інфекційні захворювання, поранення і голод. Коли вони гинули, то їх ховали за межами «Цитаделі».
«Наприклад, восени 1941 року тут почалась епідемія висипного тифу. Щодня помирало по кілька сотень людей. Їх постійно вивозили і ховали на Янівському кладовищі», – каже Андрій Усик.
На території споруд є ще одна будівля, яку самі полонені назвали «баштою смерті». Це саме те місце, де зараз готель «Цитадель Інн». Коли кожна партія полонених прибувала сюди, то їх заводили на цей плац перед головними казармами і проводили селекцію. Від них вимагали, щоб зі строю виходили командири Червоної армії, політичні співробітники, євреї, комсомольці тощо.
Деякі з них виходили добровільно, бо думали, що для них у такому випадку будуть кращі умови, однак цього не ставалося.
«Звідси людей вивозили у Лисинецький ліс і розстрілювали. Невідомо, скільки вбили людей, бо у 1943 році з євреїв Янівського концтабору створили команду, яка викопувала тіла в цьому лісі і спалювала», – додає Андрій Усич.
На стінах деяких будівель знаходили різні надписи, серед яких імена, дати.
«Тут був надпис одного росіянина, якого у 1930-х роках радянська влада засудила за антиколгоспну пропаганду. Він перебував у таборі, звідки його забрали у Червону армію, пізніше він потрапив у полон. Офіційно в радянських документах його зазначають, як того, хто добровільно здався у полон, але жодних слідів немає», – додає він.
Серед полонених також були французи, бельгійці та італійці, але до них було краще ставлення. Від Червоного хреста вони отримували посилки, які радянські ж полонені змушені були розвантажувати.
Проблема «Цитаделі» в тому, що вона не меморіалізована, також тут не проводили ніяких розкопок. Є лише один пам’ятник з надписом «На вічну пам’ять про подію», але навіть не вказано, про яку саме подію йдеться.
За словами Андрія Усача, у Європі в таких об’єктах спочатку проводять дослідження і розкопки. Більшість таких споруд меморіалізують. Наприклад, у Німеччині, ці зони перетворили у зручні для відвідування і вшанування пам’яті, а не у бізнес-структури.
Нагадаємо, нещодавно розпочали роботи в одній із веж Цитаделі, що на вулиці Грабовського, 11. На паспорті об'єкту вказано, що відбувається реставрація, там планують облаштувати офісно-мистецький простір. Йдеться про вежу, яка належить компанії «Передзвін». Роботи виконуватиме «Технобуд». Детальніше про це читайте за посиланням.
Софія Шавранська
Фото і відео Тараса Бабенчука
