Олександра Коваль, президент Форуму видавців у Львові

Головна теза: «Молодь має отримувати навик читання складних текстів»

Наявна система української освіти не готує людей до культурних практик: читання, слухання музики, відвідування театрів. Говорять, що скоро буде більше професійних музикантів, аніж людей в залі, які готові їх слухати. Також щороку погіршується ситуація з читанням. Це глобальна тенденція.

Зокрема, часто в Україні ми чуємо: навіщо читати, якщо є інтернет? Для того, аби отримати знання, інтернет також треба читати, а не тільки переглядати. Зараз є тенденція до скорочення проблеми та до пропонування швидких і категоричних рішень. Це наслідок того, що люди стали менше читати. Навик послідовного читання, поступового ускладнення текстів, звичка до читання великих текстів, їх розуміння, присвоєння, інтерпретація – це великий творчий та інтелектуальний процес, який стимулює мозок до розвитку. Важко сказати, куди нас заводить серфінг по інтернету. Декого це може призвести до проривних ідей, а декого звести на манівці.

Проблема нашого суспільства у тому, що і освіта, і культура є недооціненими. Усі, починаючи від президента і закінчуючи журналістами, батьками, вчителями, бібліотекарами, кажуть: роль культури й освіти є визначальною. Однак, дуже мало є тих, хто щось робить, аби змінити ситуацію. Ентузіастів стає більше, але вони все ще становлять незначний відсоток. Те, що може зробити держава: задавати вектор розвиту, створювати ідеологію змін, залучати молодих людей, які бачать світ по-іншому. Найголовніше ж – фінансувати ці зміни. Фінансовий ресурс впливає на покращення людського ресурсу. Що може зробити бізнес? Він також може фінансувати. Але він має чітко заявити: якість освіти тих людей, які приходять працювати, не є задовільною.

Оксана Юринець, народний депутат, доцент НУ «Львівська політехніка»

Головна теза: «Діти – найуспішніші проекти, у які варто інвестувати»

Запровадження будь-чого не може обійтися без планування, організації, мотивації, контролю та регулювання. Це функції менеджменту. Але насправді їх можна застосувати до всього. Ми не можемо вчити дітей, не плануючи їхнє майбутнє. Час – це ресурс, яким ми не володіємо. Ми його втрачаємо. Діти ростуть, країна швидко змінюється.

Найуспішнішими нашими проектами будуть наші діти. Тому найбільші інвестиції треба вкладати в молодь та дітей. Ті, хто розробляють стратегію на майбутнє, чинять саме так. Ми пишемо закони. Але хто буде запроваджувати їх на місцях? Хто буде безпосередніми виконавцями?

Наші діти зараз сильніше реагують на неправду. Там, де ми можемо просто промовчати. Вони швидко реагують та починають апелювати, дуже чітко відчувають несправедливість. І розумієш, що маєш змінюватися саме ти. Нашу країну не зміниш лише законами. Необхідним є своєрідний броунівський рух: усередині міст, усередині підприємств.

Треба також вчити дітей, що кожна робота є в пошані. І пам’ятати: ким би ми не були, чим би не займалися, – ми все одно залишаємося їхніми батьками. Виховання наших дітей першочергово відбувається у сім’ях. Якщо щось не так – то винні ми. Потім вони проходять процес соціалізації, але основою залишається те, що вони винесли з родини.

Марічка Артиш, координатор Групи розвитку бізнесу (Івано-Франківськ)

Головна теза: «Варто замислюватися, для якого світу ми виховуємо дітей»

Колись професор Юрій Мончак, директор лабораторії молекулярної діагностики в Монреалі (Канада), розповів, як діє крем від зморшок. Насправді, зморшки нікуди не зникають. Діє алерген: шкіра під очима трішки підпухає, і зморшки ніби «ховаються». Освіта дуже часто – як той крем від зморшок: вона лише маскує певні проблеми.

Починати говорити про освіту треба з питання: навіщо вона нам? Чому ми про це говоримо? Чому хочемо навчити своїх дітей? Якими ми їх хочемо бачити? Мені подобається підхід: «для якого світу ти виховуєш свою дитину?» Коли ми розумітимемо, у якому світі хочемо бачити свою дитину, тоді по-особливому будемо підходити до вибору садочка, початкової школи, оточення, помешкання тощо. Якби батьки думали здебільшого саме так, то світ справді був би інакшим. Натомість ми маємо «вінегрет» різних систем навчання та виховання.

Рената Чучмай, віце-президент ІТ компанії SoftServe

Головна теза: «Усвідомлення своєї некомпетентності – важливий старт для розвитку»

Ми брали студентів вишів і зіткнулися з проблемою: приходять діти, які впевнені, що знають усе. У сфері ІТ зараз «комплекс величності» зростає у геометричній прогресії. Ми беремо їх до ІТ-академії та по-своєму виховуємо: вони працюють на проекті та усвідомлюють свою некомпетентність. Усвідомлення некомпетентності – це дуже важливо. Саме з цього моменту розпочинається розвиток. Це лише перший етап: долучити людей до компанії, зробити їх адаптованими. Потім чимало речей ми робимо всередині. У режимі нон-стоп розвиваємо компетенції, які необхідні для роботи. Наприклад, минулого року у нас було приблизно 5 тисяч годин різноманітних тренінгів.

Ми усвідомили, що працювати зі студентами – вже трохи запізно. Це вже є сформовані особистості. Реальне формування творчості та культури відбувається до 6-ти років. Освіта, яка працює з дитиною після цього віку, може дати знання, але вже не змінить суті.

Читайте також: Бізнес, батьки та вчителі: як змінити шкільну освіту у Львові. Відео

Довідка

Бізнес-сніданок про освіту та знання як основну передумову для особистісного розвитку, конкурентоздатності компаній та середовищ проводиться юридичною компанією «HD Partners» («Ейч.Ді.Партнерз») та Tvoemisto.tv. Дискусійна платформа «Твоє місто Львів» реалізовується за підтримки Європейського фонду за розвиток демократії (European Endowment for Democracу).

Підготувала Юлія Сабадишина,
фото Богдана Ємця