Нестандартні уроки. Як навчання у львівських школах стає цікавим

Є школи, в яких діти з нетерпінням чекають на уроки. Бо вчителі на повну вмикають фантазію: учні проводять уроки в музеї, малюють на літературі, грають на контрольній.

27 листопада 2017, 15:52

Уроки, на яких учитель щось розповідає біля дошки, а учні це потім відтворюють, вже давно не ефективні. Коли дітей більше цікавлять ґаджети та лайки в Інстаграмі, втримати їхню увагу та інтерес до шкільних предметів стає дедалі важче. Але педагоги вигадують такі форми навчання, аби принаймні на 45 хвилин школярі й не згадували про соцмережі, та готувалися так, аби й не було потреби списувати. Tvoemisto.tv подивилося, як це роблять львівські вчителі.

Урок-дослідження

У школі №98 на Сихові провели опитування серед школярів: «Цікавий урок, коли…?» Так зрозуміли потреби і втілюють дитячі фантазії, наскільки це можливо.

«”На ура” пішли уроки просто неба», – розповідає вчителька української мови Світлана Гурська. Наприклад, на математиці обраховували площу предметів у поближньому Сквері Гідності. Ввічливі діалоги вчилися складати не з однолітками, а з випадковими перехожими на вулиці. «Спершу боялися, бо треба зупинити і перепросити зовсім сторонню людину, яка, можливо, поспішає. Але вони так захопилися, що вже й не хотіли вертатися в клас», – каже вчителька.

Крім уроків на вулиці практикують також музейні уроки, бінарні – коли на одному уроці поєднані два предмети. Як кажуть педагоги, тепер у кожному класі парти стоять не у три ряди, а як вирішать самі учні. Батьки навіть були занепокоєні тим, чи це не сприяє списуванню. Але вчителі цим не переймаються: якщо навчання стає цікавим, то і списувати немає потреби.

Читайте також: Директорка, яка відповідає на записки учнів. Як змінюється сихівська школа

Музейні уроки проводять із різних предметів. П’ятикласники вперше потрапили до Музею метрології з учителькою інформатики. Наталія Савран хотіла наочно показати учням, як просунулася наука, як сучасні технології полегшують нам життя, і що значну роль у цьому відіграли інформаційні технології. Учні могли порівняти, наскільки просто зараз виміряти відстань від школи до музею сучасними гаджетами, і скільки зусиль пішло би на вимірювання механічними приладами.

Наталія практикувала й бінарні уроки. Наприклад, у четвертому класі поєднали інформатику з українською мовою. Під час вправи діти вчилися виділяти слова у текстовому редакторі, застосовувати різні шрифти та дізнавалися про програми, які в цьому можуть допомогти.

Контрольна як гра

У школі-садку «Софія» також провели опитування серед учнів і з’ясували, які уроки їм найбільше подобаються та що діти хочуть змінити у школі. Виявилося, що найбільш цікавими учні вважають уроки іспанської. Це і не дивно, адже на уроках діти навіть паелью готували, паралельно вивчаючи нові слова та фрази.

Читайте також: E-школа у Львові: як технології перетворюють уроки на гру

Вчителі обмінюються ідеями з колегами по проекту «Школа 3.0»: так народжуються нові формати уроків. Кореспонденти Tvoemisto.tv саме стали свідками підсумкового уроку всесвітньої історії з теми «Єгипет». Контрольна проходила у форматі вікторини між двома шостими класами. Як розповіла, учениця 6-Б Дарина Пастух, вона та її однокласники так сильно хотіли довести А-класу, що вони «не слабаки», що до цієї контрольної готувалися набагато ретельніше, ніж до звичайних уроків.

На наступному уроці 6-Б теж не має часу зазирати у смартфони. Вони обговорюють прочитаний епізод з роману «Джури козака Швайки» Володимира Рутківського. Вчителька проводить експеримент: «Якби книга була людиною, як би ви себе із нею намалювали?». І діти малюють.

Їхні роботи розвішують по різних кутках дошки. В одному – ті малюнки, де діти обнімаються з книгою, тримають її за руку тощо. Це значить, що книга вже стала чимось близьким, але таких меншість. Переважно «я» і книга – окремо.

Чи це зміниться з часом, покаже робота в групах. «Працюючи в групах, вони заражаються інформацією та емоціями одне від одного, вони більше здатні впливати на думку одне одного. Можливо, продовживши знайомство із твором, вони ввійдуть у смак», — каже вчителька Оксана Коцюруба.

Мікс предметів

Уроки-змагання у групах практикують і у школі-інтернаті №2. Вчителька української мови Галина Жарська грою закріпила тему складного присудка. Каже, що кожен урок таким бути не може, бо діти мають отримати якісь знання, перш ніж виконувати ігрові вправи. Та й для вчителя підготовка таких уроків вимагає набагато більше часу й зусиль. Кожне завдання у змаганні має навчальний елемент: визначити види присудків, пояснити фразеологізм. Навіть привітання — теж вправа.

«Із яким настроєм ви прийшли на урок?», – питає вчителька. «З хорошим, гарним, чудовим, сонячним», – шукають синоніми діти.

Учні самі оцінили урок і свої знання

У школі-інтернаті №2 також практикують інтегровані уроки. Діти одночасно вивчають зарубіжну літературу, малюють, співають, шукають у текстах відомі їм слова з німецької мови, а також інколи поєднують такі уроки з християнською етикою.

Читайте також: Тато для інтернату. Директор, який руйнує стереотипи і дає учням «Оскари»

«Вони цих уроків чекають як свята», – каже вчителька. На уроці застосовують різні інноваційні методи освіти. Наприклад, з одного питання висловлюється кожен учень, і відповідь ніхто не критикує. Дитина вчиться висловлюватися і стає впевненішою в тому, що може сказати те, що думає.

«Будується пізнавальний інтерес до навчання. І вчителі самі вчаться. В цьому класі є дві дівчинки, які дуже рідко висловлюються, дуже закриті. Коли їх щось запитують, вони одразу блокуються. А минулого уроку вони говорили повним реченням німецькою мовою, так, як треба. Ми всі були вражені. Їм комфортна атмосфера, і вона їх розкриває». – каже заступниця директора школи-інтернату №2 Жанна Харчун.

Читайте також: Маленька освітня революція. Як починаються зміни у трьох львівських школах

Цікаві уроки раніше проводили або за ініціативою окремих педагогів, або за планом згори від адміністрації школи. Участь цих шкіл у проекті «Школа 3.0» зробила таку роботу системною, кажуть педагоги. Після тренінгів і роботи з психологом, вони подивилися на викладання по-новому та подолали бар’єри у спілкуванні з колегами. Тепер, кажуть, дійсно працюють командами, приходять одне до одного на уроки, обмінюються досвідом. І коли в одних вчителів діти починають активніше включатися у навчання, такого ж результату хочуть навіть ті, хто спершу був налаштований скептично, а тепер і собі вчиться у колег поєднувати науку із розвагами.