«Ревіталізувати» львівські заводи – це як апендицит зеленкою мазати

3081 0
Я не проти ідеї креативної економіки, але, по-перше, чим будемо вимірювати результат, по-друге, хто відповідає за безпеку людей на закинутих заводах?

Міська влада Львова нещодавно оголосила про плани провести ревіталізацію майже 20 закинутих промислових обєктів. Начальник управління інвестиційної політики Львівської обласної державної адміністрації Роман Матис скептично ставиться до такого підходу міста у вирішенні проблеми і пропонує свій варіант.

Намагання розвивати креативний клас і креативну економіку у Львові, зокрема ідеї ревіталізації закинутих промислових підприємств за допомогою креативних підприємців, виглядають як спроба експлуатувати речі, які неможливо виміряти. Складається враження, що вони живуть однією книжкою, де написано, як це чудово – віддавати нікому не потрібні об’єкти творчим людям. Будівлі страшні, райони депресивні, тож запустімо туди митців, які навіть у цьому жахітті побачать щось прекрасне – нехай усе це перетворять на цукерку, все зацвіте, всі візьмуться за руки й почнуть танцювати від щастя.

Читайте також: Пішохідний міст, своя площа Ринок і Фабрика повидла. Як зміниться Підзамче

Виникає логічне питання: що є мірилом ефективності такого підходу? Яка кількість робочих місць, зростання ВВП чи просто доходу львів’ян, буде наслідком впровадження креативної економіки? Нехай Андрій Садовий та підприємці, які захоплюються цією ідеєю скажуть, що мірятимуть щастя за такою ось формулою. Поки в дискусіях із креативним середовищем я не отримав відповіді на прості запитання, я маю скепсис щодо цих ідей.

Я не кажу, що ревіталізувати – це погано. Просто не розумію, куди ми зайдемо. Скажімо, є завод РЕМА, де вже працюють, орендуючи за копійки приміщення, шістдесят підприємців. Хтось малює, хтось сувеніри робить і так далі. То це в цьому полягає креативність? Тоді я покажу вам купу закинутих заводів, де креативно щось кують, де працюють шиномонтажі й мийки тощо. Чим не креативний клас?

Є ще другий бік справи. Доволі безвідповідально запускати людей на об’єкти, технічний стан яких невідомий, а надто дозволяти їм самим приймати рішення щодо реконструкції чи ремонту цих об’єктів.

Раніше, щоб збудувати завод, потрібна була одна експертиза. Тепер кожному промисловому об’єкту мають дати оцінку кільканадцять експертів із різних галузей. Потім ти маєш це збудувати, об’єкт прийматимуть в експлуатацію, перевірятимуть, чи все справді відповідає нормативам, урахованим під час проектування. Чи достатньо вогнегасників, як працюють системи опалення, чи відповідає нормам освітлення…

Читайте також: Площа Митна і Фабрика повидла. Як ревіталізують громадські простори Львова

Натомість, людям, які приходять на закинуті підприємства, ні про що не треба звітувати. Чи не прогнила ця будівля, чи не завалиться в будь-який момент? А якщо завалиться, хто за це відповідатиме – міський голова чи власник будівлі, який, послухавши міську владу, пустив туди людей?

Виходить, що, з одного боку, від людей, готових інвестувати величезні кошти в будівництво підприємств із нормальними умовами роботи, ми вимагаємо все й навіть більше, а в цьому випадку закриваємо очі на базові вимоги до безпеки.

Львів не є промисловим містом, і всі ці заводи тепер не мають ніякого сенсу. Там ніхто давно нічого не виробляє й не буде. Мешканці житлових масивів, які будувалися для їхніх робітників, їздять на роботу до інших районів. Тому, щоб ревіталізувати колишні промислові об’єкти, потрібно збирати мешканців прилеглих житлових районів і пропонувати їм варіанти трансформації території. Варіантів небагато: комерційна, житлова, соціальна забудова або їхній мікс. Головне – погодити це з людьми, які там уже живуть. Аби вони отримали від того якусь вигоду. Саме ті, які живуть уже, а не ті, хто щось побудує чи поселиться в нових будинках.

Я завжди кажу всім забудовникам, які знаходять клапоть землі в доброму районі й тішаться, що можуть там щось побудувати: «Ви мусите пам’ятати одну річ: тут добре, бо дотепер вас тут не було. Якщо ви хочете, щоб добре було далі, ви мусите влитися в наявну екосистему. Не поламати її, адоповнити». Не тільки збудувати сім поверхів на 146 квартир і 50 паркомісць, через що прилеглі вулиці будуть запарковані рештою машин, яким різатимуть шини, бо вони перегородили тротуар. Подивіться, що зараз відбуваються на місці колишнього заводу «Полярон» на Новому Львові. Найближчим часом там буде біда – будуть багатоповерхове ґетто.

Я не бачу потреби в будівництві багатоповерхівок. П’ять поверхів цілком достатньо для життя. Вищими можуть бути офісні центри, готелі, проекти з власним мікрокосмосом. І важливо, щоб поруч із житловими будинками з’являлись потрібні для мешканців району осередки життя – басейни, спорткомплекси, школи…

Натомість, теперішні спроби оживити закинуті заводи – це як апендицит зеленкою мазати і сподіватися, що воно мине. Звісно, картинка буде суперова. Можна буде похвалитися, що там зібралося півсотні хіпстерів, усі англійською говорять. А де результат від цього? Хто утримуватиме будівлю в належному стані, хто відповідатиме за безпеку людей, які там перебувають?

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Новини від KINOafisha.ua.
Загрузка...
Загрузка...
Кінотеатр Планета кіно IMAX (Львів).

Коментарі (0)

Додати коментар