Фото: Wikipedia

Фото: Wikipedia

Яким буде Львів через роки. Відкрите інтерв’ю з новим головним архітектором міста

2351 0
Антон Коломєйцев переконаний, що мешканці міст мусять змиритись, що поруч живуть інші люди і йти на компроміси.

Яким стане Львів через п’ятдесят років, чи варто тут будувати 72-метровий готель, куди зміститься центр міста, скільки метрів житла припадає на одного львів’янина та як на це впливає будівельний бум – Tvoemisto.tv під час відкритого інтерв’ю за участі читачів розпитало у Антона Коломєйцева, нового головного архітектора міста. 

Якою є ваша візія майбутнього Львова, з чим ви прийшли на цю посаду?

Я люблю Львів таким, яким він сформувався протягом століть. Мені здається, що основна ціль – не нашкодити. Це такий постулат теорії сталого розвитку: передати нащадкам не гірше, ніж те, що ми отримали. Основною візією для мене особисто є таке місто, яке було би компактним, яке б львів’яни могли любити, а воно могло б любити львів’ян, де б вони почувалися комфортно.

Читайте також: 100 днів Маркіяна Мальського. Відкрите інтерв’ю з головою Львівської ОДА

Мені здається, що сьогодні дуже важливо, щоб місто було гомогенним. І це, наприклад, означає, що периферія має бути насичена архітектурно, а центр повинен мати хорошу галузь послуг. Усе це потрібно розвивати у балансі з екологією  – місту потрібна достатня кількість зелених зон, правильне поводження з водою, з природніми ресурсами, ландшафтом. Тобто, це максимально компактне, зручне місто для людини, зокрема для батьків з дітьми і для людей похилого віку. Це дуже проста річ, вона працює  в дизайні, в ергономіці – якщо ми зробимо простір зручним для найбільш вразливих груп населення, то він буде зручним для всіх.

Ви кажете, що центр має розвиватися, як й інші райони. У Львові зараз активно ревіталізовують чи забудовують території колишніх заводів. Лише на Підзамче, де є !FestRepublic, має з’явитися цілий житловий квартал на території колишнього алмазного заводу. Навпроти Стриського парку будують ІТ-Park та Lviv Tech City, чи стануть вони новими субцентрами міста?

Я думаю, що у Львові настільки багато креативних людей, що необов’язково щось кудись має зміщуватися. Життя у місті з кожним роком стає все активнішим і треба для цих подій, для взаємодії людей формувати нові осередки. Мені дуже подобається ідея, яка є в європейському містобудуванні – формування мультицентричного міста. Наприклад, Берлін називають зеленим архіпелагом, де є маса центрів активностей, і насправді важко сказати, де саме зосереджене найяскравіше життя міста.

У Львові так само ми маємо карту районів, маємо певне уявлення щодо так званих мікрогромад міста. Вони все частіше єднаються над спільними проблемами або перспективами, виносять свої проекти на Громадський бюджет. Це єднання спільнот має виражатися й у просторовому вимірі: де будуть основні громадські простори цих спільнот, які об’єкти соціальної, культурної інфраструктури вони будуть містити, і, власне, в якому форматі це життя буде там відбуватися.

Однозначно, є такі субцентри, які можуть мати і загальноміське значення. От, скажімо, центр Сихова. Нині вже фактично готовий проект простору перед кінотеатром Довженка, і це дуже важливий громадський простір. На мою думку, якщо його реалізують, то він може стати хорошою альтернативою для дозвілля людей, які живуть, скажімо, на Левандівці чи на Науковій. Вони можуть сюди приїхати, провести вихідні з дітьми.

Читайте також: Побороти затори. Що може змінити Інтегрована концепція розвитку у Львові

На Підзамче, про яке ви згадували, в наступні роки мають реконструювати Фабрику Повидла, яка стане культурним центром із танцювальними студіями, відкритою літньою сценою-аудиторією, осередком сучасного мистецтва. Це місце стане ще однією точкою притягання загальноміського значення. Зрештою, і Підзамче загалом, може стати таким краківським Казіміжем, у якому зосередиться культурна та креативна галузі міста.

Як це може вплинути на Львів теперішній, на потоки туристів? Там треба більше розвивати інфраструктуру?

Так, це те, про що я казав, як гомогенне місто. Ми бачимо, що у Львові місто інвестує в громадський транспорт, пішохідну інфраструктуру, хідники, громадські простори, і це якраз має створити комфорт всюди і для всіх.

Важлива й синергія з приватним капіталом, тому що є житлові комплекси, готелі, громадські будівлі, торгові заклади. Важливо, щоб вони доповнювали інфраструктуру, яку місто намагається сформувати.

Ви кажете про субцентр на Сихові, а у яких ще районах, на вашу думку, він може ще з’явитися?

Сьогодні містобудування кардинально відмінне від того, яким воно було на початку ХХ століття. Тоді місто могли будувати на місці поля, як колись розбудовували Сихів. Концепція ж сучасного містобудування передбачає поступовий розвиток того, що вже сформувалося, переглянути, що саме у міській тканині працює неефективно, де можна покращити, де можна ввести нові функції, які райони є надто монофункційними.   саме переосмислення певних просторів відкриває нові можливості. У Львові точки розвитку є по всьому місту. Люди можуть думати, а чому ми розвиваємо саме північну та південну частини міста, а не розвиваємо якусь одну, але насправді так сьогодні розвиваються більшість європейських міст, які є першими у рейтингу з якості міського середовища.

Місто розвивається там, де є можливості зростанння та змін. Можна згадати проспект Чорновола, де з однієї сторони – нова житлова забудова, а з іншої – комерційна, там же ж – виділена смуга для автобусів, велосипедна інфраструктура, створюються парки, сквери, зелені простори. Це нашарування, які дають цілісну картину. І тут ідея в тому, щоб місто залишалося насправді компактним. Все добре до тих пір, поки місто не починає зростати вширину.

Ви говорите про ідеї, на якийх базується Інтегрована концепція розвитку Львова. Там ідеться про ущільнення наявної забудови, а не будівництво нової. Але, наприклад, Іван Левинський, який будував місто-сад на Кастелівці, за основу брав те, що людина має право на свій особистий простір, тож обов’язково біля будинку проєктував палісадник.

Ми зараз не на початку ХХ століття, як Іван Левинський, і не можемо мислити тими ж категоріями. Ті процеси, які тоді відбувались у Львові, були й в інших країнах. Ми можемо згадати концепцію міста-саду Ебенезера Говарда. Це важлива теоретична праця – тоді будували міста-сади, як на Коновальця, де звели вілли і було усамітнене життя на природі. Ця нерухомість почала втрачати актуальність, коли там з’явився трамвай. Тобто, місто поступово наступало своєю інфраструктурою, були нові виклики і зберегти інтенції усамітненого віллового життя близько до центру просто було неможливо.   

Читайте також: У Львові затвердили концепцію розвитку громадського транспорту та паркування

У місті ж люди мають іти на певний компроміс і бути готовими жити поруч із іншими. Міські умови не дають можливості жити на хуторі, в лісі, на природі і без сусідів. Для чого тоді існує місто?  Для соціально-економічної взаємодії, політичної, культурної, якої завгодно. Я, наприклад, виріс у будинку на дев’ятому поверсі, звідки був чудовий вигляд на центр міста, на Високий Замок. Ще коли я вчився, почали будувати великі квартали житлової забудови. Мене страшно пригнічувало, що тепер не буде вигляду на центр, але в один момент я зрозумів, що в цих будинках будуть жити багато дітей, розмістять нові заклади. Ми маємо зрозуміти і змиритися з тим, що поруч з нами живуть люди, що вони потребують житла, покращення житлових умов і треба шукати компроміси.

За поширеною думкою, у місті зараз будівельний бум.  Як оцінюєте те, що будують у Львові?

Останніми роками у місті дійсно був будівельний бум. Кожного року здавали в експлуатацію близько пів мільйона квадратних метрів житла. Це достатньо багато. Ці цифри спрогнозували у поточному генеральному плані у 2010 році. Насправді у місті не зростає кількість населення, навпаки навіть трохи зменшується, але в середньому вона є стабільною. І це теж дуже добре, зберегти населення, бо маємо безвіз, відкритий ринок на Заході. 

Причиною цього буму є дуже прості показники – кількість метрів житла, яка припадає на людину. Цей показник визначається у всіх містах світу, ним керуються, коли прогнозують житлове будівництво на наступні роки. Порівнюючи з іншими містами, торік у Львові було близько 18 кв. м житлових площ на людину. Сьогодні цих площ є близько 22 кв. м на особу. Це дуже маленький показник. Якщо порівнювати з європейськими містами – це один із найменших показників. У великих німецьких містах припадає 40 кв. м на людину, у Відні близько – 42 кв. м, у Цюріху – ближче до 45 кв. м. Це означає, що у нас у типовій трикімнатній квартирі живуть одразу декілька поколінь.  Природно, що люди хочуть окремого житла, комфорту.

Я знаю, що ці квартири купують саме львів’яни. Люди хочуть їх купувати і для них це позитивне явище.

А як щодо офісних приміщень?

У Львові є нестача всього, й офісів також. У місті є приблизно 150 тис. кв. м офісних площ, які приваблюють інвесторів. Це дуже мало. У Кракові їх приблизно 1 200 000 кв. м. А у Кракові майже така ж кількість населення, як і у Львові. Бум будівництва офісних приміщень, який виник у останні роки, також свідчить про те, що інвестори готові вкладати в цю галузь. У наступні роки у місті можуть збудувати ще 150 тисяч кв. м офісів. Разом це буде триста тисяч метрів квадратних. І сьогодні Львів геополітично мав би себе позиціонувати десь між Краковом і Києвом.

Тобто вже бракує офісів тим компаніям, що є у Львові, чи бракуватиме майбутнім інвесторам?

Ці площі, які вже будують, мають забезпечити майбутні потреби. Є показники про вакантність площ, про ціну. Будувати й інвестувати у офісну нерухомість вигідно. Місто має думати про те, щоб змішувати функції цих приміщень. Я не вірю у дуже крупні офісні площі, як у Парижі в районі «Ля Лефанс». Вона після 18:00 стає мертвою. Простори мають працювати якомога більше впродовж цілої доби, просто мають змінюватись функції.

Читайте також: Місто коротких відстаней. Як розробляють План сталої мобільності для Львова

Також важливий аспект переміщення в місті. Транспортні переміщення виникають тоді, коли щось наплутано у містобудуванні. Радянське і модерністське містобудування спальних районів породило проблеми. Бо є спальні райони, а є центр, де зосереджені робочі місця. Тому й виникає постійний потік людей зранку в центр, ввечері – з центру. Потрібно частково вирішити транспортне питання, міксуючи функції будівель між собою. Не всі будуть жити біля своєї роботи, але люди будуть мати можливість від дому сісти на велосипед чи дійти пішки комфортно до своєї роботи, дорогою відвівши дитину у садочок, чи просто проїхатись громадським транспортом чи авто, не витрачаючи час на корки.

Управління охорони історичного середовища вже завершує розробку історико-архітектурного опорного плану. Цей план із доопрацюваннями недавно представляли депутатам. На початку літа його презентували й на містобудівній раді, були зауваження, я сподіваюся, що всі їх врахують і місто отримає документ, із яким буде зручно працювати. Він допоможе зрозуміти, як поводитись із забудовою у історичному ареалі.

Як, на вашу думку, має поєднуватись історична архітектура і новобуди у Львові?

Українським архітекторам, львівським зокрема, теж треба слідкувати за тенденціями у Європі та світі. Якщо робити повний копіпейст, то гарантовано нічого вийде. Усе одно буде місцевий характер. І в цьому сила. Ми бачили, наприклад, у Німеччині на початку ХХ століття був югенштіль, у Австрії – сецесія, у Франції – ар-нуво. Це всі одні й ті самі тенденції, люди керувалися тими самими принципами, але воли вони лягали на місцеву канву і виходили оригінальні та авторські речі. Той самий Іван Левинський є представником тих тенденцій.

Можна намагатися скопіювати навіть на сто відсотків, але так не вийде. Ці відхилення якраз і будуть суттю локальної української архітектури. Що стосується європейських тенденцій, то в 1990-2000-х роках архітектура була нарцисична, зіркова, коли будівлі були епатажними. Сьогодні вони змінились на архітектуру контекстуальну, яка приділяє увагу контексту, містить певні універсальні речі, вічні теми. Це важливо. Архітектура – це те, що будують на десятиліття, якщо не на століття. Трендові речі скоро виходять з моди. Архітектура – не фешн, не одяг, вона має містити начало універсальних тем.

Як на мене, те, що нині відбувається в європейській архітектурі – це фантастичні зразки. В нас є багато офісів й імен, які здатні робити авторські якісні речі. Я вірю, що сучасна архітектура може постати дуже цілісною поруч із історичними будівлями. Архітектура, однозначно, має мати відголос сучасності. Це не означає, що треба далі над кожним вікном розміщувати сандрик чи пілястри. Це про те, що треба створювати правильні пропорції. Окремі будівлі менше значать, ніж їх поєднання між собою, ніж міські простори.

Читайте також: (Не)довести Львів до межі. Навіщо місту План сталої мобільності

Ви згадували про висотність. Наприклад, біля Парку культури планують будувати готель на 72 метри. Чи вписується він у загальну панораму Львова?

Однозначно, що в цьому місці готель дуже сильно вплине на силует міста, тому має бути дуже якісний архітектурний проєкт, можливо, розроблений на основі конкурсу. Тоді ми отримаємо якісний контрольований результат. Ми маємо в зразках європейських міст якісні силуети, які з’явилися в домінантних точках. Сама висотність нічого не означає. Вона залежить від проєкту. Якщо поставити велику шафу такої висотності, то, очевидно, буде погано вписуватися. Якщо поставити філігранну будівлю, яка архітектором визначена як скульптура, все продумано, то це може бути цікаво. Треба дивитися на конкретні пропозиції, які варто шукати конкурсним шляхом.

За яких умов ваше управління відмовляє архітекторам і повертає проєкт назад? Як із ними контактуєте?

До нас в управління архітектури та урбаністики надходять пакети документів. Дуже часто проєкти є цікавими, відповідають містобудівній документації, але чогось бракує, приміром, документа права власності. Очевидно, ці пакети повертаємо на доопрацювання. Щодо архітектури, часто проєктант не врахує чогось: ділянка є в зонінгу, на неї залазить житловий будинок. Зрештою, є містобудівна рада, яка може розглянути ті чи інші проекти і висловити свої думки. І ми в складних випадках звертаємося до неї.

Яким ви бачите Львів через 50 років?

Сподіваюсь він виглядатиме не гірше, ніж сьогодні. Перш за все, очікую, що вдасться на національному рівні змінити закони, які сьогодні сприяють забудові 10-, 12-, 16-поверхівками, суцільними стінами.  Я за те, щоби формувати житлове середовище серед міста 7-8 поверховими будівлями. Це – гуманний масштаб, із окремими відхиленнями, окремими акцентами, наприклад, можна використовувати кутові рішення. Загалом важливо навчитися в місті формувати якісну фонову забудову. Перестати робити багато об’єктів-жестів і робити більше фонових об’єктів.

Вони не тягнуть на себе всю увагу, а культурно «сидять» в обрамленій вулиці. Якщо візьмемо проспект Свободи, то вісімдесят відсотків будівель є рядовими, це житлові будинки з певними ритмом, віком, правильним пропорціюванням, зрозуміло, де вхід, є елементи декору, що задають обличчя певно часу. Але при цьому є громадські будівлі, це приблизно 20% від усіх фасадів, які є особливими, вони – вищі, мають певні куполи, скульптури. Це – музеї, театри. Тому важливо формувати якісну фонову забудову. Це не означає, що вона позбавлена певної деталі. Ми дивимось на будівлю з п’ятдесяти метрів – вона для нас постає цікавою з погляду загального пропорціювання мас. Підходимо і бачимо розшивку, деталь, фактуру – і такий «намацальний» ефект від архітектури.

Якщо вдається зберегти ці ієрархії, якщо архітектура здається якісною зі ста метрів і ми підійшли, доторкнулися, то це архітектурний успіх. Дуже добре, щоби так формувалася основна архітектурна маса міста.

Наталія Лазарович

Медіа-хаб «Твоє місто» в межах проєкту «Реформи без ілюзій» запустив відкриті інтерв'ю за участі читачів, під час яких свої запитання можуть задати усі охочі. Проєкт реалізується за підтримки проєкту USAID «Медійна програма в Україні», яка виконується міжнародною організацією Internews.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Реформи без ілюзій