Психологиня, засновниця психологічної студії «Сенс» Мар'яна Франко розповідає про те, чому не варто очікувати закінчення війни, а краще сфокусуватися на своїх діях, повернувши собі свободу.

Читайте також: Скільки триватиме фаза виснаження та чи планувати відпустку. Пояснює психолог

Ми зараз перебуваємо у величезній фрустрації (психічний стан людини, що виражається у переживаннях і поведінці, яка спричинена непереборними труднощами на шляху до досягнення мети і розбіжності реальності з очікуваннями суб'єкта – ред). Ми хочемо, щоб нарешті війна закінчилася, щоб ми перемогли, відстояли свою землю і свободу. На жаль, війна затягується. Що ж робити зі своїми очікуваннями, адже, очікуючи і не отримуючи те, на що ми сподіваємося, ми пригнічуємося, заходимо у мінус.

Перш за все, уявіть, хто є в ролі того, хто очікує. Очікування означає, що ми перебуваємо у пасивній позиції, коли ми, наприклад, чекаємо у заторі (коли він затягується, у нас виникає суцільне роздратування і негатив), коли ми чекаємо під кабінетами, поки нас запросять, або очікуємо в черзі у магазині, аби щось придбати.

Роль того, хто очікує і може лише реагувати на ситуацію, насправді дуже виснажлива, бо взагалі очікування – це зло.

Читайте також: Ви сподіваєтесь на армію, але й армія сподівається на вас

Сьогодні я використаю цитату психолога, який мав досвід переживання Другої світової війни, який вижив у концтаборі, –Віктора Франкла. Він, власне, говорив про те, що у концтаборі найперше ламалися ті, хто очікував, що це скоро завершиться, потім ламалися ті, хто вірив, що це ніколи не закінчиться, а виживали ті, хто фокусувався на своїх діях, не очікував того, що може чи не може трапитися. У цій цитаті закладений цілий алгоритм: не очікувати того, що може чи не може трапитися, а фокусуватися на своїх діях.

Такі ж результати показують психофізіологічні дослідження на мишках, коли їх розміщали у піддослідну ситуацію і подавали у їхню клітку розряд струму, створюючи негативну ситуацію. Одній із мишок додали паличку, яку вона могла гризти. Так ось, фактор палички показав, що коли мишка могла діяти, фокусувалася і гризла паличку, то рівень гормонів стресу у неї був нижчий, ніж у тих мишок, які отримали такий же розряд, але не могли гризти.

Досвід Віктора Франкла і експерименти із мишками показали, що коли ми можемо впливати на ситуацію, то рівень стресу, а отже і внутрішнього пригнічення, буде меншим.

Читайте також: «У Бога закінчилося терпіння». Психолог про «затяжну» війну і як вона змінить українців

Загалом людина володіє двома типами поведінки: реактивною, коли ми просто реагуємо на ситуацію. Вона показує, як розвиваються внутрішні гойдалки, чому ми відчуваємо виснаження. Коли ми отримуємо хорошу новину, з'являються позитивні емоції, то ми відчуваємо піднесення, а коли отримуємо негативні новини, що ситуація затягується, що хтось загинув, то нас відносить на мінус і таке коливання змушує відчувати постійний стрес, а отже і пригнічення.

Якщо ми фокусуємо свою увагу на діях – що я можу зробити у ситуації, то розвиваємо проактивну поведінку і вже можемо впливати на ситуацію. Таку поведінку ми можемо взяти за основу, перестати фокусуватися на очікуваннях, а сконцентруватися на діях.

Що я можу зробити, щоби ситуація стала кращою? Відповідь може бути: я буду волонтерити або віддавати десятину на армію, чи я буду йти додому і любити своїх дітей. Таким чином, ми повертаємо собі свою свободу, виграємо внутрішню війну, а там вже недалеко – і до зовнішньої перемоги.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.