
Photo by Sai Kiran Anagani on Unsplash
Скільки триватиме фаза виснаження та чи планувати відпустку? Пояснює психолог
Які зараз настрої побутують у суспільстві? Я так розумію, що ми перебуваємо у фазі розчарування.
Ми перебуваємо у фазі втоми та виснаження. Коли є виснаження, то може бути і розчарування. Нам дуже хочеться повернутися до нормального життя, наша психіка витратила багато сил, зупинилася активність, у всіх нас зменшилися ресурси. Тому ми всі намагаємось повернутись до звичного життя.
Ми усвідомлюємо, що попереду довга війна і ми більше не можемо розпоряджатися своїми ресурсами так, як це було у березні-квітні. У нас просто немає більше цих ресурсів. Тому потрібно думати, де ми отримуємо той ресурс, який ми потім конвертуємо у боротьбу.
Суспільство відчуває сьогодні смуток. І цей смуток ми бачимо навіть, коли ходимо у кафе і сміємося. Бо за всім цим є нагадування, що навколо війна, що ми більше не живемо у нормальному світі, що він поламався.
Ми думаємо про загиблих, про тих, хто ще може загинути, що війна буде довга і холодна, і невідомо, скільки вона триватиме. Все це викликає дуже багато смутку. Тепер він постійно з нами, бо ми живемо у країні, де йде повномасштабна війна.
Але ми все ж ходимо у кафе, зустрічаємось з друзями, бо усвідомлюємо, що мусимо десь брати позитивні емоції, які, власне, і є нашим ресурсом.
Що ще відчувають сьогодні українці? Можливо, агресію?
Люди проявляють себе по-різному, хтось відчуває злість, хтось апатію, комусь нічого не хочеться… Хтось відчуває розпач, що все втратив, хтось – спокій, бо він нарешті зміг адаптуватися до нових обставин, не забуваймо, що мільйони наших людей покинули домівки, переїхали в інші міста. Хтось може просто економити ресурси.
Агресія тепер постійно з нами, коли ми думаємо про те, що відбувається з нашою країною. Ми не можемо не відчувати смутку і злості одночасно. Смутку, що це так жахливо, і злості, бо ми здаємось собі безпорадними, аби щось змінити. Злість була однією з перших емоцій після вторгнення росії, тепер ми її часто відчуваємо, але жити однією злістю – неможливо, бо це дуже енергозатратно. Тому сьогодні розділяємо злість разом із смутком, із прагненням радості, з пошуком спокою. Злість, звісно, залишається, проте вона обрамлена також іншими емоціями, які на сьогодні є для нас не менш важливими.
Скільки може тривати ця фаза виснаження і як із нею жити?
Це неможливо передбачити. Якщо завтра прилетить ракета у центр Львова чи нам нададуть якусь додаткову важку зброю, наші емоції зміняться. Обставини будуть змінювати наші настрої.
Війна стає затяжною і одноманітною, але якщо щось зміниться в якусь сторону, то зміняться і наші переживання, і ми будемо вже по-іншому реагувати на цю війну.
Зараз ми перебуваємо у фазі, коли набираємося сил. Тому складно сказати, скільки вона буде тривати, це «унікальний» досвід – перебувати у цій війні.
Але точно ця фаза зміниться, коли почнеться контрнаступ ЗСУ – і для військових, і для тих, хто перебуває в тилу.
Зараз чимало говорять про численні повістки, можливий наступ з білорусі. Як нам не зірватися?
Треба перевіряти інформацію, думати, наскільки вона є правдивою. Ми хвилюємося, але хвилювання є абсолютно нормальним. Водночас ми повинні ставити собі запитання: наскільки корисною є ця тривога, що я переживаю, чи допомагає вона мені. Корисна тривога – та, яка допомагає щось змінювати, коли я можу на щось впливати, а не корисна – та, коли я не можу вплинути на неї. Адже я не можу ніяк вплинути на те, чи прилетять ракети з білорусі, чи будуть роздавати повістки. Корисна тривога допомагає нам справитися.
Коли почалася війна і українці збиралися за кордон, то ця тривога була корисна, вона допомагала їм зібрати речі і виїхати у безпечне місце. Корисною буде тривога, коли я чую сирени, спускаюся в укриття і, таким чином, захищаю себе.
В інших випадках моя тривога доброго мені не додає, тож я відпускаю її, переключаюся на буденні справи – роботу, прибирання, отримання ресурсів – на ті речі, які дають мені силу.
Чи можна одружуватися у час війни, планувати відпустки, відпочинок на морі чи в горах, коли в країні війна? Чи доцільно це в такий складний час?
Не тільки доцільно, але й необхідно.
Ми не маємо права зупинити наше життя, бо ворог якраз цього і хоче. Щоб ми відчували себе нещасними. Наше життя відбувається, поруч із жахами війни відбуваються перемоги, речі які нас надихають, і вони є необхідними.
Якщо сама війна, злість, смуток, переживання забирають нашу енергію, то нам треба її поновлювати. Для цього ми зустрічаємося з друзями, плануємо відпустки і їдемо кудись. Для цього ходимо у кафе, читаємо книжки, робимо речі, які приносять нам задоволення, налагоджуємо звичний ритм життя, бо ми – тил. У тилу ми мусимо підтримувати норму життя, щоб зберегти життя як таке, бо коли хлопці повернуться сюди, вони мають повернутися у здорове середовище.
Тому я за те, щоб ми одружувалися, святкували. Вочевидь, це буде інше святкування. Бо ми все одно будемо відчувати смуток, але не потрібно позбавляти себе істинної радості.
Сьогодні також є психологічний бар’єр: чи можу я собі дозволити купити якусь дорогу річ, адже війна…
Якщо можу купити, то можу. Так працює економіка. Ми купуємо речі, їмо, і забезпечуємо цей економічний коловорот грошей. Ми продовжуємо жити. Інколи я купую те, що мені додає сили.
Тому я за те, щоб ми купували собі речі, які нам подобаються. Хоча, звісно, завжди з думкою про війну, що є обмеження. Я наповнюю бюджет і це теж важливо для моєї країни.
Здається, ніби ми вже звикли до війни, особливо там, де не відбуваються активні бойові дії. Чи справді це так? І що робити, аби більшість людей зовсім не змирилася з цим?
Ми до всього звикаємо. Наша психіка схильна звикати до воєн, до катаклізмів і небезпечних ситуацій. Вона не може тримати нас у постійній напрузі. Навіть під час війни ми вирівнюємося у своєму сприйнятті, звикаємо і продовжуємо усміхатися, бо це запорука виживання людства як такого. Якщо б ми були весь час на тому етапі, що у березні, ми просто поламалися би і «померли».
Звикання є нормою війни і воно не означає, що ми перестали розуміти війну чи цікавитися нею. Ми просто сповільнюємо обороти, аби, крім війни, наповнювати своє життя іншими елементами життя. Це закономірний механізм нашої психіки – могти переживати війну довгий час, а вона має всі ознаки “довгої війни”.
Треба розуміти, що будь-яка війна – це криза і вона провокує кризу всередині кожного з нас. І кожен під час переживань цих драматичних подій ставить собі питання: для чого ця війна, для чого моє життя, чи правильно я жив/жила, куди я рухаюся. Це можливість побачити своє життя з іншої сторони, відкрити себе по-новому, побачити інший шлях.
Розмовляла Христина Гоголь
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.Інтерв'ю Твого міста
- «Хто не зможе вчитись, забере документи». Інтерв’ю з ректором Львівського медуніверситету
- «Це пропаганда, щоб пересварити людей». Інтерв'ю з Андрієм Садовим про мову, війну, Фрідмана
- «Мені соромно читати 10-ту статтю Конституції, де є потурання російській мові», – Ярослав Кендзьор
- «Хворі прибували безперервно». Інтерв’ю з лікаркою, яка пережила три епідемії та пандемію
- «Курорт заповнений на 40%». Інтерв’ю з міським головою Трускавця
- Важливо повернути дітей за парти. Лілія Гриневич про освіту та безпеку учнів під час війни
- «Треба просто бути принциповим українцем», – Ігор Калинець про життя і війну
- «Це помста. Вони бачили, як добре ми живемо». Депутатка про Маріуполь
- Російська армія залишилась такою, як була. Історик про Львів, біженців та крах світового порядку
- Люди мають обирати. Юліан Чаплінський про забудову Львова після війни
- «Росія хоче спровокувати українські сили», – пресаташе Посольства США в Україні
- «Нас просто помножили на нуль». Інтерв'ю з ректоркою Університету банківської справи у Львові
- «Мене вразила історія кохання дідуся Шептицького». Наталя Гурницька про свій роман і таємниці
- «Я був шокований і зрозумів, що хочу зняти кіно». Олег Сенцов про свого «Носорога»
- Чому ростуть ціни та що буде з гривнею. Інтерв’ю з економістом
- Ворог не нападе, якщо буде спротив. Андрій Садовий та Максим Козицький про ймовірну загрозу
- «Не плутайте нас з партизанами». Розмова з керівником тероборони Львівщини
- «Усе не переробимо». Що відомо про сміттєвий завод, який почали будувати у Львові
- Чудо стається не просто так. Що варто знати про Миколая Чарнецького
- «Ми повністю переходимо під НАТівські стандарти». Священник про капеланство
- Військової справи вчитимуть усіх. В Україні починає діяти новий закон
- «Христос не може бути модерним». Іконописець про сучасне та сакральне мистецтво
- Вакцинація від Covid-19 в Україні є цілком законною. Розмова із юристкою
- «Я не збираюсь припиняти рятувати світ». Історія бійця Юрка Досяка
- Небажання вакцинуватися – це бунт проти держави в образі батька. Розмова з психологом
- Хочу, щоб моя музика зцілювала. Розмова з Соломією Чубай
- Дані шукали в архівах СБУ. У Львові презентували книжку про вірменів в історії Львова
- Дівчина з сусіднього подвір'я. Наталка Малетич – про невідоме життя Лесі Українки
- Дітей виховує не школа, – отець Сергій Тихон Кульбака
- Накопичуй сам. Розмова з міністеркою соцполітики
- «Він теж буває різний». Дослідник розповідає про іслам, якого ми не знаємо
- Чи актуально зараз будувати дерев'яні церкви. Розмова з архітектором
- Жадно жити своє життя. Ірена Карпа про те, як закохуватися і знову виходити заміж
- Чим вакцинуватимуть львів'ян. Епідеміологиня про вакцину від Covid-19 з Індії
- Такий тендер важко «зламати». Завод «Богдан» про автобуси для Львова
- Спочатку – комфорт, потім – історія. Вахтанг Кіпіані про історичні попит і пропозицію
- Чому в Україні локдаун ввели після свят. Ірина Микичак про Covid-19 і медреформу
- Львів – це не лише кава і шоколад. Ірина Сенюта про місію Почесної Амбасадорки
- Чому аудит – про розвиток клієнта та його прибуток, а не про витрати чи покарання
- Як створювати яскраві туристичні проєкти за ґранти. Досвід Тустані
- Квартирне питання на вересень. Як в часи карантину змінилися ціни на оренду житла
- «Людям можна говорити правду». Уляна Супрун про коронавірус, карантин та «золоту середину»
- «Коронавірус закрив нас у капсулах. І це, без сумніву, вплине на ресторанну культуру». Марк Зархін про бізнес і кухню
- Що буде з цінами на продукти. Розмова з власником «Шувару»
- Священник не допомагає, допомагає Господь, – отець, який править для хворих та медиків інфекційної лікарні у Львові
- Львів і криза. Де можна буде знайти роботу після карантину
- Музеї, бібліотеки чи все-таки ринки та перукарні. Бізнес-омбудсмен про вихід з карантину у Львові
- «Щоб люди знали, як вони звучали колись». Дослідниця народної музики про гаївки на Галичині та в Україні
- Першими полетять лоукости. Директорка Львівського аеропорту про кризу і найближчі перспективи
- Що буде з плащаницею та як правильно освятити паску вдома. Роз’яснення
- Іноді мої учні печуть солодощі, а не вчать математику – львівська вчителька про дистанційне навчання
- «Я розумію свою місію». Лікар зі Львова розповів, навіщо поїхав в Італію
- Як на Львівщині масово тестують на коронавірус. Степан Веселовський про тиждень перший
- Юрій Назарук: Ми прийняли рішення припинити думати так, як завжди
- Ми маємо шанс уникнути епідемії. Науковиця про дію коронавірусу та його мутації
- Сидіть вдома – це не грип. Медик лікарні у США про роботу під час пандемії коронавірусу
- Молитва долає всі віддалі. Владика Володимир Груца про освячення пасок і сповідь онлайн
- Як зміниться Львівська лікарня швидкої допомоги. Олег Самчук про ребрендинг та all inclusive
- Запитайте у партнера про здоров'я родичів та водіть дитину в садок. Поради лікаря про імунітет
- «Такого в житті ми більше не побачимо», – екіпаж про повернення українців із Китаю
- У Львові погане повітря не через затори, – Олександра Сладкова
- «Це як годинник, що сильно відстає». Чи доцільно в Україні змінити дату святкування Різдва?
- У Раді їх жартома називають «зелений ксерокс». Олег Синютка про владу, Порошенка та Львівщину
- Хвороба-детектив. Як діагностувати ревматизм та навчитись з ним жити
- Куди веде Україну Зеленський та чого від нього очікує Європа
- Портрет Шептицького на смітнику. Як священник у Львові рятує пам’ятки
- Двері нашої Церкви відчинені, – владика Димитрій про Томос та Московський Патріархат
- Транспорт, кредити та сміття. Валерій Веремчук назвав основні виклики Львова
- Податок для культури. Юлія Хомчин про стратегії розвитку львівської культури
- Не намагайтеся уникати помилок. Ігор Стояновський про життєвий вибір та реформу медицини
- Андрій Садовий: Львів отримає той, хто матиме потенцію керувати
- Ходіть в музеї – там не страшно. Як музеям стати дружніми до дітей
- Богдан Коломійчук: Львів – не лише місто пива та кави, а й кримінальної культури
- Один власник – одна аптека. Чому десятки українських аптек можуть невдозі закритись
- Успішна медреформа – це довше життя. Як зробити охорону здоров’я ефективною
- План по відлову «зайців». Як насправді працюють львівські контролери
- Поява !Fest – це наслідок того, що робило середовище «Дзиґи»
- Тетяна Романовська та її рекорди у львівському аеропорту
- Заробітчанські пригоди. Як волонтерка допомагає українцям у Польщі
- По той бік Личаківської. Яку роль грають Винники у «Великому Львові»
- Супергероєм може стати кожен. Як залучити українців до волонтерства
- Сон, обійми і кава. Що насправді впливає на імунітет
- Зустрітись з собою. Отець Богдан Прах про те, чому варто постити
- Від першого зуба. Що треба знати батькам і дітям про догляд за зубами
- Все буде step by step. Олексій Коган про Leopolis Jazz Fest
- Вардкес Арзуманян: До мого ресторану погрожували заїхати на танку
- Бракує сучасного. Віктор Кудін про архів, спорткомплекс та львівську архітектуру
- Бог, правда, праця. Дмитро Кацал про різдвяні концерти, дискусії з батьком та майбутнє «Дударика»
- Мажори та мінори «Піккардійської терції». Розповідає Славко Нудик
- Смачна етнографія. Як Пані Стефа стала найвідомішою галицькою господинею в інтернеті
- Парк сімейного відпочинку. Яким буде Шевченківський гай через 10 років
- Визначитися з пріоритетами. Отець Юстин Бойко про майбутнє Шевченківського гаю
- Чисті зуби. Стоматолог Ярослав Заблоцький про свої ціни й цінності
- Юліан Чаплінський про руйнування й будівництво Львова. Частина перша
- Гори – як наркотик. Львівський альпініст піднявся на восьмитисячник у Гімалаях
- Хабарівський край. Ірина Бекешкіна про корупційні традиції Західної України
- Нова директорка «Території терору»: «В музеї можна говорити голосно»
- Олена Логопедівна. Львів’янка, яка вчить вимовляти звуки правильно
- «Мусимо змиритися з тим, що історія менш точна за математику»
- «Маю ідей іще на три життя». Зоя Скоропаденко про Україну, Японію, самопромоцію і каву