фото: artsfon.com
Ми конкуруємо лише з власною уявою
Найперше, наголошу на трьох речах. Перша – це роботизація, яка, я думаю, ще відбуватиметься надалі. Журнал The Economist пише, що у вас, друзі-економісти, є 43% імовірності, що наступні 20 років ви не матимете роботи. У 94% бухгалтерів не буде роботи, 57% таксистів і водіїв також не працюватимуть. Я думаю, що й так зрозуміло, чому так станеться.
Найкумедніше з усього – є тільки 0,003% вірогідності, що персональний тренер у спортзалі втратить свою роботу. Тобто в нього, у людини без дипломів, без математичних знань – робота буде. Чому? Тому, що там, де ми плануємо, навіть через рік, через 2– 5, а то й через 30 років конкурувати із комп’ютерами, – у нас шансів немає. Особливо там, де комп’ютери потужні, а це є питання пам’яті та швидкості. Ви знаєте, що комп’ютер давно вже переміг Каспарова в шахи! А недавно переміг у достатньо складній азійській грі ґо на кращого гравця. Тобто комп’ютери поступово перемагають людей у тих сферах, де вони можуть перемагати.
У той же час є сфери, де комп’ютери, навіть через 30 років, не зможуть у нас перемогти. Бо насправді ми конкуруємо не з Китаєм і не з комп’ютерами, а з власною уявою. Хто міг 15 років тому уявити, що у Львові збудують Український католицький університет? Дехто міг, хто міг – той і збудував. Тобто насправді конкуруємо ми лише із власною уявою.
Грошей є маса, немає хороших проектів
Пункт номер два. Ця тенденція з нами вісім років і напевно ще вісім років вона триватиме, і мова про надлишок заощаджень у світі.
В Україні це звучить дивно, бо в нас відсоткова ставка близько 30%. У світі заощаджень суттєво більше, ніж інвестицій. Я кажу собі і своїм колегам: не скаржтесь, що тут немає грошей, бо їх є маса. І є знання того, що грошей є більше, ніж нам треба насправді Не вистачає хороших проектів. Чому? Бо наша уява часто спрацьовує в питанні «де віджати», а от «де створити побільше хороших речей» чомусь ще не дуже спрацьовує.
Львівська бізнес-школа (LvBS) залишилася, практично, єдиною бізнес-школою в місті, хоча у Львові має бути 10 таких шкіл, а у Києві – 20.. У кожному вузі повинна бути бізнес-школа, до прикладу у США чи Великобританії в кожному університеті є бізнес-школа, в кожному є школа управління. Цьогоріч ми виявилися єдиною живою програмою магістрів публічного адміністрування у країні з 25-річною історією і 45 мільйонами населення. Чому єдині?.
Заважає лише брак уяви, ніщо інше, адже грошей є значно більше, ніж нам потрібно. Вони є на ринку, у світі, особливо у Південно-Східній Азії, вони переливаються на Захід, вони спускають там відсоткові ставки. Нещодавно мерія Цюріха сказала жителям не платити податків, бо їм вистачає грошей. Тому що їм зараз не треба, а треба буде в другій половині року. А за тримання грошей на депозиті потрібно зараз банкам платити. А ми тут кажемо, що у нас нема грошей. Гроші є, ще й в надлишку, їх може – треба вміло використати.
Уява та дисципліна – складові успішного розвитку України
Третє. Нам потрібно за 30 років уявити Україну розвинутою, тобто визнаною розвинутою країною. Зараз ми тільки почали, ми повільно рухаємося, в правильному керунку. Що нам заважає? Все ж поки що – дефіцит власної уяви і дисципліни, бо важлива не лише уява, але й дисципліна впровадження. Це те, що нам потрібно, щоб втілити таке бачення країни за 30 років. Хочу наголосити, що результат буде за 30 років, не за 3 місяці, і не за 3 роки. Ми маємо приклад Польщі, де найважливіші реформи відбулися в 1991 році, але мережа тих автострад, які ми зараз бачимо, це 2015-й рік.
Куди рухатись українцям: європейські та азійські цінності
Європейські цінності дуже часто є християнськими цінностями. Християнські ж цінності, наскільки добре я розумію географію, це в першу чергу, близькосхідні цінності. Між іншим, зараз велика кількість азіатів, корейців зокрема, які перейшли на ці цінності, стали християнами.
Багато цінностей перетинаються, я не шукав би географічного аспекту, просто вони в якийсь час були сприйняті Європою і тепер для нас виглядають, як європейські. Це загальносвітові гуманні цінності, християнські догми багато в чому. Більшість релігій світу, оскільки вони мають ті ж корені, перетинаються в багатьох цінностях. Тому я говорив би про загальнолюдські гуманні цінності.
Три цінності, яких потрібно повчитись у Сходу
Якщо говорити про азійські цінності, я виокремив би три. Перше, неймовірна працелюбність, особливо, осоюливо, якщо мова йде про Південний Китай.
В Україні 5 тижнів відпусток, до прикладу, у китайців всього два вихідні на рік: китайський новий рік і перше травня. Професор Кім, з яким я працював певний час, казав мені, що в нього за все життя не було жодного вихідного дня. Я не кажу, що так треба. Я кажу про те, що в принципі важко зробити китайське, корейське чи польське диво без праці. До того ж, якщо ви подивитеся на країни, які працюють найбільшу кількість годин, то на першому місці – Південна Корея, а на другому – Польща. Чудес не буває.
Друга цінність: пієтет перед освітою. До прикладу, в Малайзії найкращими є китайські приватні школи, які не отримують державного фінансування, і деякі освічені малайці відправляють своїх дітей до тих шкіл. І вже під час навчання додається перша цінність.
Коли я був у Гонконзі, я здивувався, що майже всі молоді люди там ходять в окулярах. Мені пояснили, що в них тисячі ієрогліфів, які потрібно вчити за десять років навчання. А це ти не зробиш без тяжкої праці та сидіння над текстами. У Кореї ти ніхто, якщо в тебе немає трьох дипломів, один із яких обов’язково має бути гарвардський.
Третя цінність – заощадження. В Україні заощадження складають 10% від ВВП, у Польщі – близько 20%. Середній рівень по світу – 25%, у той час Китай – 40%, Сінгапур – 50%. Мені кажуть, що у нас мало грошей, а я кажу, що у нас до девальвації було так само грошей на душу населення, як і в Китаї. Тобто це така цінність, яку нам би варто було взяти, бо ці «понти», оцей весь гламур, в який ми пішли під впливом, чи за спокусою, він не потрібен. Бо він працює на німецький і японський автопром зокрема, а не на нашу промисловість.
Є дві стратегії розвитку України. Я обираю третю
Сьогодні є два протилежні підходи розвитку. Перший підхід такий: давайте ми будемо обирати державні стратегічні пріоритети, тобто держава вибиратиме галузі розвитку, а ми чекатимемо, що там держава вирішить.
Однак ще філософ Фукуяма казав: «Не розширюйте функцій держави, поки ви не зміцнили державу», бо воно завершиться тим же – корупцією. Тому цей вектор особисто мені не підходить.
З іншого боку ми маємо групу людей, які кажуть: «Давайте все відпустимо». І я до них ближчий. Однак ми могли би все відпустити, якби я в місті бачив 10 бізнес-шкіл, 10 програм з публічного адміністрування, купу приватних магазинчиків, кафе, хімчисток на перших поверхах усіх будівель і багато подібного. Країна мала б підніматися за рахунок цього внутрішнього низинного підприємництва, але ми не бачимо його у необхідному обсязі.
Тому я підтримую шлях посередині – ближче до свободи, коли держава на національному рівні займається трьома питаннями: організацією оборони, дозволяє легко вести бізнес і долає корупцію. Далі більшість речей повинна відбуватися на низинному рівні, не лише підприємництва, а на рівні міст. Міська громада набагато краще знає, що робити.