фото надала Наталя Сіреджук
Заходимо в магазин і зустрічаємось з гуртом тінейджерів: приблизно 10 хлопців та дівчат! Вони починають голосно і дико реготати, дивлячись у нашу сторону. Ми купили те, що планували, радості Павла не було меж. Вийшли з магазину, і я вирішила все-таки якось цю ситуацію «розрулити» ‒ попросила цих молодих людей допомогти звести возик по пандусу. Вони з диким реготом повтікали у різні боки.
Пишу про це тому, щоб знову і знову казати: не ті науки вчать в школі, бракує наук людяності. Повинно бути обов’язкове волонтерство у старшокласників, треба багато розповідати, що таке служіння і хто такий ближній… не залежно від його фізичного стану.
Але роль батьків також досить велика. Адже ця поведінка, яку вони продемонстрували до дитини з інвалідністю, буде такою ж і щодо людей похилого віку, до будь-якого ближнього, до своїх батьків врешті-решт. І не найважливіше, чи буде нова куртка і нові капці на Великдень у наших дітей, а те, чи вони мають якісь цінності і розуміють, що таке повага і любов до ближнього.
Дорогі батьки та виховники, приводьте усіх прекрасних дітей (бо насправді вони такі) волонтерити у НРЦ "Джерело", ми приймаємо багато візитів і далі будемо приймати.
Або у інші організації: Лярш-Ковчег чи Емаус. Центр духовної підтримки осіб з особливими потребами чи ще інші. Виховуйте їх людяними, розповідайте свій досвід.
Оригінал допису
Наталія Сіреджук,
мама трьох синів,
керівниця відділу соціальних проектів та розвитку
навчально-реабілітаційного центру «Джерело»
