Усе більше львів’ян отримують посвідчення водія самостійно – така практика стає мейнстрімом. Львів’янка Юлія Сабадишина сама отримала права без хабарів і ділиться іншими історіями про це. Більше можна знайти за хештегом #правабезхабарів_історії.
Хочу розповісти не про себе, а про людей, які поставили останню крапку у моїх ваганнях. Я вчасно знайшла у фейсбуці групу «Права без хабарів». У цій спільноті можна попросити поради, розібратися разом у спірних питаннях, а також надихнутися історіями тих, кому вдалося здати самостійно – без домовлянь, принижень і хабарів. Саме вони підштовхнули до висновку: інші можуть – зможу і я.
Читайте також: В Україні змінили правила видачі водійських прав
У дописах групи можна знайти чимало корисного для тих, хто зараз вчиться водінню або лише планує починати. До прикладу, покрокову інструкцію, з чого стартувати та на що звернути увагу, якщо хочете здавати чесно; відгуки про львівські автошколи й інструкторів із водіння; перелік ресурсів для самостійного вивчення ПДР онлайн; чек-лист для складання практичного іспиту в сервісному центрі (СЦ); анімоване відео вправ, які треба здавати на майданчику СЦ; реальне відео складання іспиту на майданчику від людини, яка здавала без хабаря (і здала!); відео маршруту в місті – це друга частина практичного іспиту, якщо впорався із вправами на майданчику; інструкція, як отримати відеозапис свого іспиту та оскаржити дії інспектора (у випадку, якщо ви не згодні з результатами).
Але найбільша цінність групи для мене – історії. З емоціями, рефлексіями та важливими висновками. П’ять із них пропоную почитати. Закликаю також усіх водіїв та водійок розповідати і про свій досвід чесно отриманих посвідчень!
Світлана Нагорна, 28 років, аудиторка:
Рік тому отримала посвідчення водія без хабаря у Львові. 3700-4000 гривень – це тогочасна ціна «спрощеної процедури», а також – можливий еквівалент чийогось життя. Культура водіння на українських дорогах – ганебна, а починається все на етапі іспиту, хоча ним не обмежується. Це не докір тим, хто вже «заплатив» – це, швидше, мотивація для тих, хто збирається права отримати.
Інструкція для отримання прав без хабаря проста: захотіти, докласти зусиль – вчитись. Алгоритм працює з першої спроби. Перевірено.
«Я не впевнений/-а в своїх силах», «У мене немає на то часу», «Там валять», «Я розхвилююсь і сплутаю праворуч із ліворуч, а газ – із гальмами», – усе це відмовки, які я чула і які нас не виправдовують. Наприклад, водій у Фінляндії нас не зрозуміє. Сміх – це реакція інспектора на пропозицію хабаря у цій країні, розповідає знайомий фін. І тому, у 2018 році, за рейтингом Transparency International, Фінляндія є третьою найменш корумпованою країною світу, а ми – лише 120-ті. Друзі, ми маємо ту країну, на яку заслуговуємо – Україна починається з нас вами, із кожного.
Хочу, аби через років 10 я посміялася з того, яким «слабохарактерним» було моє суспільство колись і пишалась, яким зрілим воно стало. Я скажу фіну, що ми теж навчилися сміятись із хабарів, у нас зменшилась кількість ДТП на дорогах, ми врешті оволоділи культурою водіння, а «хабар» як явище залишилось у минулому.
Володимир Семків, 37 років, журналіст:
Я складав іспит у Червонограді – у місті своїх батьків, тому що не міг записатися на нормальну дату у Львівський сервісний центр – треба було чекати свого «віконечка» два тижні, а терпіння вже не лишалося.
У провінції на мене чекала перша несподіванка: сервісні центри свого автомобіля... не мали. Інспектор сказав: ці машини поки що на перереєстрації. Одного дня мені повідомили, що машину оформлено – можна приїжджати на іспит. Я чекав, що мене будуть всіляко валити, а я, як сокіл, гордо пройду всі їхні випробування, на зло хабарникам і халтурщикам. Усе вийшло навпаки: мене не валили, а я тупив по-чорному.
Автомобіль СЦ почав барахлити ще на етапі, коли інспектор показував мені смугу перешкод автодрому (гірка + змійка + гараж + парковка вздовж бровки). Тож мені свою машину люб’язно надав інший інструктор, який сам сів поруч, ніби мій наставник. До речі, цей добродій впорався з цією роллю блискуче: під час іспиту два рази непомітно показав мені жести підвищеної уваги (може, здалося?) Перед іспитом попросив, щоб я, якщо зроблю помилку, нічого не вигукував і не «ойбляхав», бо тоді є шанс, що на це й увагу не звернуть (так і сталося).
Моя найбільша порада всім кандидатам у водії: зберіться і заспокойтеся. Але знайдіть оптимальний баланс між розхлябаністю, забудькуватістю і надмірною концентрацією. Бо я настільки був захоплений думкою про перелаштовування і кругові перехрестя, що зробив купу дурнуватих помилок на рівному місці. Наприклад, не пристебнув пасок безпеки (Карл!), заглох, знімав руку з керма і тримав її невиправдано довго на коробці передач. На маршруті я зробив іще дві помилки. На мій подив, іспит зарахували – тобто деякі помилки не потрапили в екзаменаційний лист.
Читайте також: Як пішоходам не дратувати водіїв. 9 порад, які допоможуть кожному
Готовий визнати: здати на права самому – дуже складно. Я мав 20 годин у автошколі, ще близько 30 додаткових, плюс пів курсу в школі «Рега», а також кожен вікенд тренував паркування та рушання під гірку в селі на сімейній машині. Але навіть після цього всього відчував, що до «іспитової» форми мені ще дуже далеко. Нині вже не маю сумнівів, що друга спроба в мене минула би без дурнуватих помилок. Але також свідомий того, що під час першої спроби інспектор мав усі підстави оформити мені «незарах». Він цього не зробив. На хабарі не натякав.
Висновок: щастить тим, хто є наполегливим – і на ситуації, і на людей.
Анастасія Чайківська, 27 років, фрілансерка:
Почала своє навчання ще у лютому. Згодом карантин вніс свої корективи і ми продовжили заняття онлайн. Коли здала теорію, то вже на той час від'їздила 13 занять, включених у вартість. Тести самостійно проходила на Vodiy.ua. Брала 7 додаткових практичних занять, і здавалось, що вже була готова складати практику. Згодом змінила інструктора за рекомендацією в групі у фейсбуці.
На першому занятті в нового інструктора я офігіла – ми навіть не виїхали з майданчика після 20-ти занять із попереднім інструктором! У мене не було розуміння, що таке рушати з газом, не було хорошого відчуття газу і гальм. Тож мені довелось починати все спочатку, тільки гірше – довелося перевчати вже погані звички.
Здавати вирішила не в сервісному центрі на вулиці Данила Апостола, а на майданчику на вулиці Чмоли (згідно із законом, маю на це право), адже саме тут їздила і практикувалася зі своїм інструктором. Зареєструватися на складання іспиту не на майданчику СЦ коштувало мені багато нервів, та все ж вдалося.
Перша спроба – провальна. Заглохла двічі на естакаді. Естакаду відремонтували вночі перед іспитом, а позаду сів ще інспектор (додаткова вага) – це зіграло мені не на руку. Я не знала, що нездача – це три однакові помилки або чотири різні, тому підписала документ, що претензій не маю.
З другої спроби – вийшло. Інструктор не валив, заздалегідь казав, куди будемо повертати, говорив зі мною під час їзди, жодної помилки не зарахував, не придирався.
Висновок: багато людей помилково обирають автошколу за локацією, ціною тощо. А потрібно шукати класного інструктора з водіння і йти у школу, в якій він викладає. Теорію можна вивчити і самому, а от з практикою важливо одразу потрапити в хороші руки. Це зекономить час і гроші.
Василь Мацук, 32 роки:
В автошколі мене практично з нуля навчили водити машину. Я вирішив, що гроші, що ідуть на хабар, я витрачу на додаткові заняття. І не помилився.
Перший лайфхак: здавати на автоматі – ви не будете глохнути на перехрестях і без проблем здасте вправу «Рушання під гору на естакаді». І переживати на іспиті будете менше.
Але спочатку мене не допустили до здачі. Теорію я здав, тож хотів здати практику у той же день. Наперед домовився з інструктором, щоб здавати на його машині, тому що в сервісному центрі машини на автоматі немає (хоча мала би бути). Але коли ми дочекалися інспектора, який мав приймати іспит, він заявив, що здавати на цій машині я не можу, адже в реєстрі, що подавала автошкола, записано, що я навчався на механіці. Я вчився на автоматі і така новина була шоком. Навіть якщо припустити, що я вчився на механіці, тоді чому я не можу здавати на автоматі? Адже категорія та ж. Інспектор хотів, щоб всі питання я звертав до автошколи, але я розумів, що проблема не в цьому. До того ж, в автошколі одразу пішли мені назустріч і сказали, що перереєструють, якщо є така можливість.
Щоб я таки міг здавати практичний іспит на автоматі, довелося витратити багато нервів, написати кілька скарг і навіть знайти юриста, хоча до суду справа, на щастя, не дійшла – скарга подіяла.
Читайте також: Місто, недружнє до водіїв. Чому у Львові їздять не за правилами, а як вийде
Здати мені вдалось з першої спроби, але не без помилок. Перша досить смішна: натупив під час заїзду на паралельну парковку, не до кінця запхав перед машини за фішки. На другій спробі виправився. Друга й остання помилка в мене була за перевищення швидкості: їхав зі швидкістю 55 км/год. Також під час першої частини іспиту, на майданчику, я завчасно вмикав повороти перед кожною вправою. Не знаю, чи це було потрібно, але вирішив не спокушати інспектора. Тепер я щасливий володар прав категорії B, без хабарів.
Ярина Секунда, 30 років, веб-дизайнерка:
«Це нереально!», «Така система!», «Та ти не здаси!», «Пф, удачі!»... і всі, хто сміявся з мене і не вірив, що це можливо, так от: це реально, я змогла, здала і удача була зі мною. Правда, держустанови – це завжди країна чудес.
Записалась на іспит із теорії, а інструктор запропонував здати усе в один день. Теорію здала, приїхав інструктор. Але тут почались непорозуміння з документами, суперечки про те, що «так не можна». Аж втрутився інспектор і мені все видали.
У мене була єдина помилка: заглохла перед розворотом в обмеженому просторі на 90 градусів – навіть не зрозуміла, як так вийшло.
Усе решта пройшло, як по маслу. Після майданчика поїхала за маршрутом по місту. Інспектор попросив два рази припаркуватись по дорозі – виконала. Він мене «прогнав» майже по цілому маршруту і вже дорогою назад розмовляв із інструктором та лиш казав, куди повертати.
Приїхали в СЦ, і він каже: «Одна помилка, екзамен здано, але колежанці скажіть, шо не здали». Це момент, яким я завжди буду пишатися!
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
