Фото: Христина Процак / Facebook
Цей Монумент вже давно треба було знести, бо Союзу вже нема, а символ перемоги цього зла над Україною досі існує, переконаний львовознавець Петро Радковець.
У Львові демонтують Монумент Слави. У Музей території терору вже передали перші два барельєфи, на черзі — ще три. Коли я вчився у школі, то був такий жарт, що солдата мають скоро прибрати. Тому що, коли його виготовляли, зробили замалий розмір чобіт, і йому натиснуло ноги.
На місці, де у 1970 році встановили Монумент Слави (повна назва — Монумент бойової слави радянських Збройних сил — ред.), колись був цвинтар. У кінці XVIII століття, коли австрійська влада заборонила ховати в центральній частині Львова, кожній міській дільниці виділили земельну площу для поховань.
Старий Стрийський цвинтар охоплював територію сучасного Стрийського парку від дороги, де зараз пролягає вулиця Стрийська, аж до того місця, де потім облаштовали озеро. А верхня тераса Парку культури, де звели монумент, — це вже територія нового Стрийського цвинтаря.
Читайте також: Гнучкі межі. Чи загрожує щось Парку культури у Львові
У 20-30-ті роки минулого століття цвинтар вже фактично не виконував своєї функції, хоча не так давно, у 90-ті роки, ексгумували останки німецьких офіцерів. Поховали їх вздовж вулиці, через дорогу від Академії сухопутних військ.
Вартує згадати ще два цікаві історичні факти. Вулиця Стрийська у часи, коли з’явився перший Стрийський цвинтар, була просто вузькою стежкою. А там, де зараз Академія сухопутних військ, було Львівське політучилище — єдиний на весь Союз вищий навчальний заклад, де готували фахівців за оригінальною спеціальністю — «військовий завклубу».
Оскільки до 70-х років минулого століття цвинтар вже зовсім занепав, радянській владі не треба було якось спеціально готувати місце для пам’ятника. А місце було відповідне — вулиця Стрийська пряма, довга і в архітектурному плані дуже вигідна, адже задуманий меморіал мало бути видно здалека. От і вирішили встановити на цьому показовому місці щось таке, що символізувало би силу радянської влади, а ще краще — радянської зброї. А що краще прославляє радянську зброю, як не військовий монумент?
Композиційно монумент складався з масивної стели і скульптурної групи: радянський воїн, а поруч нього – батьківщина-мати, яка приймає присягу вірності воїна і освячує його меч. У стелі заклали багато пропагандистських речей, які наочно символізували об’єднання Західної України з радянською Україною і всі головні здобутки країни Рад. Усе мало повідомляти, що Радянський Союз — хороший, а радянський воїн — мирний.
Читайте також: Бандера досі «воює». Руслан Забілий про культ перемоги та маніпулювання минулим
Звичайно, був конкурс проектів монумента. Проекти пропонували різні варіанти «вбрання» для солдата — зокрема зимовий, тобто шинель, у головному уборі й без нього. Батьківщину-матір могли зробити вищою, були також різні варіації меча. До речі, фігури воїна і батьківщини-матері не є важкими, оскільки вони пустотілі. А от для громіздкої стели треба було забезпечити солідний фундамент.
Над пам’ятником працювали місцеві скульптори — Дмитро Крвавич, Еммануїл Мисько, Ярослав Мотика, художник-монументаліст Олександр Пирожков, архітектори Мирон Вендзилович і Аполлон Огранович. Виготовляли монумент на Львівській кераміко-скульптурній фабриці. Звичайно, проект, який мав відповідати всім ідеологічним стандартам, затверджували у Москві. Що цікаво, саме цей проект меморіалу не є типовим, на відміну від багатьох, які «штампували» на прославу радянської влади. У цьому, зокрема, і полягає його мистецька цінність. Однак у такому місці і в такій подачі не припустимо подовжувати йому життя, бо що виходить — Союзу давно вже нема, а символ перемоги цього зла над Україною досі існує.
Меморіал треба було знести однозначно. Не обов’язково знищувати — багато країн мають досвід демонтування пам’ятників і перенесення їх в інше місце, як свідчення історії. Монумент Слави — теж наша історія, і в такому контексті його треба показувати. А замість нього на давньому місці поховань може бути якийсь інший символ пам’яті для вшанування історичних подій чи постатей, тих, хто справді боровся за державу, в якій ми живемо. Заплановано, що замість Монументу Слави збудують Меморіал українським героям.
Читайте також: Як вберегти Цитадель від захланих бізнесменів
Але ще повернімося у 1970 рік. Встановлення меморіалу відбулося без скандалів і провокацій. Чиновники, які його урочисто відкривали, ніяких дивних питань не задавали. Я згадую про це, бо перед тим була кумедна історія з пам’ятником бійцям Першої кінної армії поблизу Олеська на Львівщині. Приїхала комісія із затвердження проекту цього пам’ятника з Москви, і один генерал спитав щось таке, що нікому не прийшло б до голови: «Куди скачуть коні?». Бо якщо на Польщу — то ми ж не агресори, ми не нападали. Якщо в протилежний бік — ми ні від кого не втікали. Взяли компас, визначили напрямок і з’ясували, що коні скачуть на Білорусію. Ну, тоді все гаразд – там свої, туди можна. Цей пам’ятник демонтували у 2017 році. Але ще до демонтажу люди з навколишніх сіл розтягнули все, що можна було, на металобрухт.
А от найперший радянський пам’ятник у Львові ліквідували ще в 1941 році. Це був пам’ятник сталінській конституції на острівці посеред проспекту Свободи. Його знищили в червні 41-го року, після вступу до Львова німецьких військ.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
