Може, тут і вузько є,

але як без Руської?

Вулиця та, що струна,—

дзвонить нею давнина.

Є на Руській кам’яниці,

де вмуровані таблиці

з написами: древні мури —

пам’ятки архітектури.

Всі будинки тут і брук —

праця прадідівських рук.

Берегтиму доки віку

спадщину дідів велику.

(Марія Хоросницька)

Сьогодні хочу поговорити про вулицю Руську. Звичайно, про неї написано томи наукових праць та історичних розвідок, а я розповім своє враження та подам власні спогади про цей острівець історії у бурхливих хвилях львівських подій.

Ще у княжі часи, коли місто було розташоване навколо площі Старий Ринок (кінець 13 початок 14 століть), так і пізніше, коли перемістилося навколо площі Ринок (14-18 століття), то місцеві мешканці переважно розселялися компактними національними громадами. Звичайно, у 19 столітті цей принцип відійшов, але у назвах вулиць він залишився. Так, у Львові є вулиці Вірменська, Сербська (колись Шкоцька або Шотландська), Жидівська (нині Староєврейська), Руська. Саме про Руську і піде мова.

У Львові вулиця Руська з’явилася набагато століть раніше, аніж на мапі Європи з’явилося слово росія. Це різні поняття і не слід їх плутати. Вперше вона згадується у 1414 році як вулиця Соляників. У 1472 з'явилася назва Руська. Під час німецької окупації вона називалася Ройссенштрассе, а з літа 1944 року – знову Руська.

Читайте також: Були першими в Галичині. Як починалася авіація у Львові

З дитинства я сприймав вулицю Руську, починаючи від Підвальної, і лише згодом зрозумів, що починається вона від Площі Ринок. А все тому, що я виріс на вулиці Лисенка, і так було зручніше. Мені дуже подобалося малим бігати по скверу перед Успенською церквою. Там, де зараз є відкриті рештки середнього міського муру та пам’ятник Івану Федоровичу, колись був сквер і навколо нього можна було їздити автомобілями. Зараз це навіть важко собі уявити.

Сквер перед Успенською церквою 

Коли сьогодні зайти на подвір’я Успенського Ставропігійського Братства, то там можна зустріти переважно туристів чи прихожан церкви. А за часи мого дитинства тут бавилося багато дітей. Були намальовані таблиці для гри в «Класики»,  шуміли дитячі голоси та голоси мам, що кликали дітей обідати. А по релігійних святах на порозі стояв учитель моєї рідної школи №8 і пильно слідкував чи, бува, хтось із учнів разом з батьками не прийде до церкви. Не дивлячись на це, на вежі Корнякта діяла катехитична школа. Я про неї дізнався згодом. 

Вулиця Руська до 1904 року до будівництва «Товариства взаємних убезпечень «Дністер»

Мені дуже подобалася будівля поліклініки. Це ми її так називали, адже у ті часи не популяризувалася велика історія, пов’язана із цією будівлею. Коли заходив на другий поверх, то ніяк не міг зрозуміти, чому перед реєстратурою на склі написано «Каса».

Двері з надписом перед реєстратурою

Лише згодом я дізнався про будівлю «Товариства взаємних убезпечень «Дністер». Колись послуга називалася «убезпечення», а тепер ми називаємо «страхування». Тепер від слова «страшно», а колись – від того, щоб убезпечити на випадок лиха.

Будинок звели у 1905-1906 роках на місці трьох кам’яниць 17 – поч.19 століть, які розібрали у 1904 році. Будівельні роботи проводила фірма Івана Левинського, а перед будівництвом провели конкурс. Першу премію на ньому отримав А. Захаревич, але його прпозицію, як і первісного проекту майстерні І. Левинського, не прийняли.

Будинок колишнього страхового товариства «Дністер», що на вул. Руській, 20

Основний же проект розробили співробітники І Левинського – Т. Обмінський та О. Лушпинський, будівельними роботами керував Ф. Левицький. Будинок став втіленням стилю української сецесії. Будівля багато декорована. ЇЇ можна порівняти з дерев’яною скринькою, що вийшла з-під різця народного майстра.

Будинок колишнього страхового товариства «Дністер», що на вул. Руській, 20

Будівля була розчленована за функціональним призначенням. Крило, що виходить до вулиці Підвальної, призначалося під житло для службовців та персоналу. А крило з боку вулиці Руської було призначене під офіси. Також слід зазначити, що на партері (нині це – 1-й поверх) розміщувався зал спортивного товариства «Сокіл», а на сцені залу у 1909 році у складі аматорського театру виступав Лесь Курбас.

На двох фасадах є написи, котрі, навчаючись у школі навпроти, я ніяк не міг зрозуміти. А коли питав у дорослих, то теж не отримував відповіді. І лише згодом дізнався, що написи означають дату зведення будівлі «Року Божого 1905-го».

Будинок колишнього страхового товариства «Дністер», що на вул. Руській, 20

Ще хочу згадати мій улюблений магазин «Промінь». Це книгарня у приміщенні, де нині розташовано магазин «Юний Технік». Пам’ятаю, як батько тут купував мені книжки з яскравими обкладинками. Згодом я вже сам заходив сюди, щоб купити якусь нову книжку.

Особливою процедурою було відвідування перукарні, яка розташовувалася на розі вулиці Руської та І. Федорова. Відчинялася вона дуже рано, тому що тут можна було перед роботою чоловікам поголитися. Зараз це виглядає досить дивним, але чоловіки голилися переважно не вдома, а у перукарні. Для цього була «Небезпечна бритва».

Отож, процедура виглядала так: Майстер (перукарями, переважно, були чоловіки) зволожував обличчя, наносив густу мильну піну, котру потім зголював разом із щетиною. А поміж тим «підводив» лезо бритви на шкіряному ремені. Після того брав так званий «вафельний» рушничок, мочив його у гарячій воді, і робив компрес на лиці. Після чого лице виглядало свіжим і задоволеним. Не знаю, скільки ця процедура коштувала, але пам’ятаю, як до кишені майстра опускався металевий рубель. Я думав, що виросту і теж буду голитися як батько. Але часи змінилися, тепер це відійшло у минуле. А для дітей (для мене і братів) був інший майстер, котрий робив нам гарні зачіски.

Ще хочу сказати про трамвай на вулиці Руській. Там був такий відрізок, коли зустрічні трамваї не могли роз’їхатись, бо рейки накладалися, і я дивувався, чому їх не розведуть. 

Говорячи про вулицю Руську, слід згадати ще про палац Любомирських. Хоча його адреса площа Ринок 10, але бічний фасад займає значну частину вулиці Руської. Забудова 17 століття розташована на семи «парцелях», а саме на місці кам'яниць Шимоновичівської та Торосевичівської від площі Ринок, 3-х будинків з боку вулиці Руської, 2-х — вулиці Івана Федорова. Колись тут була ділянка, що належала князю Сапізі. А у 1744 році ці ділянки поєднали.

Назву кам'яниця отримала завдяки князеві С. Любомирському, котрий сприяв її перебудові для власного житла 1760 року.  У 1772—1821 рр. тут мешкала адміністрація австрійських губернаторів Галичини. 1 жовтня 1895 року Товариство “Просвіта”, яке тоді стало найпотужнішим громадським об’єднанням галицьких русинів, придбало у Львові будинок на Ринку, 10. Товариство купило цей будинок з ініціативи заступника голови «Просвіти» Костя Левицького. В ньому містилися осередки різноманітних українських товариств і організацій (редакція газети «Діло», книгарня Наукового товариства імені Тараса Шевченка (продавали видання НТШ, твори класиків української, переклади українською творів зарубіжної літератури), редакція журналу «Громадський Голос»).

Кам'яниця на площі Ринок, 10

Саме з балкона цього будинку 1941 року Ярослав Стецько проголосив Акт відновлення Української держави.

У будинках парної сторони вулиці Руської переважно досі мешкають львів’яни. Мене часто питають туристи, скільки тут коштує житло. Важко однозначно відповісти, оскільки дві квартири поруч можуть коштувати по-різному. Ці будинки не можна ремонтувати, їх треба реставрувати, а це вимагає набагато більших сил та коштів.

Людська пам'ять має цікаві особливості. Часто згадуються незначні деталі, а те, що колись було важливим, відходить на другий план. Проте, спогади тим і цінні, що відображають суб’єктивні думки кожної людини.

Фото Івана Станіславського / Твоє місто та з відкритих джерел

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.