Ми хоронимо цвіт нації через те, що світ потурав тиранам і вбивцям, не визнавав самобутності, заплющував очі. Зараз розвиднюється. Але для цього треба були ракети по наших містах, геноцид, і неосяжні, нескінченні жертви, пише львів'янка Меланія Подоляк.

Читайте також: Львів – сповнений тиші, або Як місто проводжає своїх героїв

У «Пласті» на таборах перед тим, як іти спати, співають «При ватрі». І якось ця пісня для мене вже не має такого спокійного і умиротворюючого значення, як колись. Тепер тільки думаю про молодих загиблих юнаків.

Ми хоронимо цвіт нації, і думка про це не дає нормально працювати і жити. Наскільки потужні і світлі люди ідуть, один за одним. Соромно, що навіть нормально не попрощались з кожним, стільки всього недоговорено, не сказала кожному, які вони мені і нам всім були дорогі.

Росія посилає сюди гидке біосміття. А ми віддаємо тих, кому в руки можна було передати свою долю. І нас ніхто ніколи не зможе зрозуміти, бо до нас ніколи не придивлялись настільки, наскільки варто було. Вони можуть співчутливо хитати головою, але не більше. Бо вони нічого не знають. Солдат та й солдат. Не носій потужної культури, інтелекту і ідей. Ну, молодий. Шкода.

Нема, як передати цю скорботу.

Найгірше, що з нами так завжди було. І через що? Через те, що світ потурав тиранам і вбивцям, не визнавав самобутності, заплющував очі. Просто розмінна монета. Зараз розвиднюється. Але для цього треба були ракети по наших містах, геноцид, і неосяжні, нескінченні жертви.

Читайте також: «Чим більше росіян ми вб'ємо зараз, тим менше доведеться вбивати нашим дітям», – з останніх слів Романа Ратушного

Століттями в центрі Європи системно викошують найсміливіших, які несуть на прапорі те, про що цивілізований світ, таке враження, тільки на папері вміє писати.

Ми і це переживемо, і переможемо. Просто ніхто ніколи насправді не зрозуміє, що сталось. Як і раніше не розуміли.

«Де ваш Дюк Еллінгтон? Де ваш Френк Сінатра?»

Ніде. Розстріляли.

«Де ваш великий історичний сімейний бізнес на кілька поколінь?»

Ніде. Не народились. Все забрали. Повмирали з голоду. А пам’ять про те, що залишилось, рейдерять або далі знищують російські покидьки.

«Де ваш Гауді? Де український Джон Неш?»

Згоріли. Від радянської бомби чи підпалу. Нема.

«Що ж ви там в себе порядок не можете навести!»

Читайте також: Ви сподіваєтесь на армію, але й армія сподівається на вас

Хто буде наводити? Ті, хто з 91 року мали максимум три роки перепочинку, бо клята росія лізла у всі дірки і вигодовувала тут почвар? Давайте ви побудуєте державу в таких умовах. Хоча б таку сильну, як наша.

«Вам треба думати, що буде далі!»

Так, треба думати. В окопах, в підвалах, в окупації, в полоні. Найфантастичніше, звісно, що наші і там про це думають. Але хто реально це розуміє, крім нас?