фото ілюстративне: report.if.ua
Зупинка, з якої я щодня їду додому, незвична. Вона навпроти ринку «Шувар». Маршрутки часто минають її на повній швидкості – навіть напівпорожні. Метрів за сорок-п’ятдесят водії пригальмовують і випускають пасажирів на газон або в придорожнє багно. Тим часом найзавзятіші бігуни часом примудряються наздогнати маршрутку й залізти всередину. Але не старенькі з «кравчучками» та мішками овочів.
Мій колега Володимир Павлів написав про цю зупинку есей. Зацитую дещо з нього: «Щоразу, коли водії маршруток вдаються до такого свинства, у мене починається непростий внутрішній діалог. Що робити? Може стати за кілька десятків метрів перед зупинкою чи за нею. Але ніколи не вгадаєш, де маршрутка зупиниться, адже не секрет, що водії цих транспортних засобів є людьми з особливою психічною структурою, головним елементом якої є непередбачуваність. Залишається добігати? Але й це якось неправильно. Молодша і здоровіша людина добіжить, а інші мають тут повмирати від старості зі своєю цибулею, бульбою і липовими посвідченнями? Це якось не по-людськи, не гуманно. Ех, немає цей народі за гріш солідарності – робиш тоді невтішний висновок. І справа навіть не в маршрутках. Зрозуміло, що водії мусять виконувати план, а держава компенсує перевізникам за пільговиків вкрай нерегулярно і неповністю».
Етичний вимір цієї щодня десятки разів повторюваної ситуації, звісно, цікавий. Надто з огляду на те, що праворуч від зупинки – духовна семінарія з хрестами на банях, на яку сумлінно хрестяться побожні водії. Трохи далі – білборд із суворими цитатами з Біблії. Водій минає пільговиків на зупинці, а в нього перед очима: «ЧИ ДУМАЄШ, ЛЮДИНО, ЩО ВТЕЧЕШ ВІД СУДУ БОЖОГО?». І святий Миколай з Богородицею з календариків позирають вельми несхвально.
Читайте також: Е-квиток у Львові: на що підуть гроші, які місто позичає в ЄБРР
Мене ж більше цікавить вимір утилітарний. Приватні пасажирські перевезення – це, звісно, бізнес, але бізнес соціальний. Себто такий, до якого є особливі вимоги і який повинен діяти за правилами. Який, щонайменше, не може вибирати, яку категорію пасажирів возити, а яку залишати на зупинці. А якщо компанія-перевізник або її працівник не хоче грати за правилами, їх до цього потрібно примусити. Або відправити ген за обрій.
Після того, як на цьогорічне морозне Різдво маршрутки покинули Львів на кілька днів, міська влада дала зрозуміти, що не має й не хоче мати на перевізників жодного впливу. Пан Віктор Щир, який нещодавно звільнився з управління транспорту та зв’язку міської ради, завзято захищав приватних перевізників. Пояснював, що в них і водії заробляють менше, ніж у Польщі, і дизель задорогий, і солідол загустий, а якщо маршрутки на дорозі нема, то це просто GPS бреше, а насправді вона є: відразу було ясно, чиї інтереси він перш за все відстоює.
Читайте також: Скільки коштуватиме проїзд після запровадження е-квитка у Львові
Що ж до львів’ян, які хочуть їздити якщо не комфортно, то, принаймні, без травм і приниження, то їх просять почекати два роки. Поки впровадять електронний квиток.
І чиновники, і урбаністи хором говорять, що ніяк інакше ситуацію не виправити. Тим часом, щоб зробити квиток іще електроннішим, йому всенародно обрали назву – «Леокарт». І збираються витратити на його промоцію триста тисяч євро. Навіщо потрібна промоція штуки, без якої ти не зможеш їхати в транспорті – загадка.
Але в мене є краща ідея, як можна витратити ці триста тисяч. Найняти пару великих низькопідлогових автобусів. Нехай вони, поки ми всі, мов той homunculus loxodontus, чекаємо на е-квиток, курсуватимуть по колу від ринку «Шувар» до кінця Княгині Ольги й довозитимуть пенсіонерів із їхніми клунками бульби до зупинок громадського електротранспорту.
Тим часом можна через динаміки розповідати їм про е-квиток і просити переказати онукам, якщо вже без промоції ніяк.
