Фото:photo-lviv.in.ua
1 листопада українці відзначають річницю Листопадового чину, повстання українців-галичан, що привело до здобуття незалежності від імперії Габсбургів та утворення ЗУНР (Західноукраїнської Народної Республіки). Повстали галичани під проводом Дмитра Вітовського – він був сотником Легіону Січових Стрільців, одним з керівників Листопадового чину 1918 року, військовим і літератором. У 1991 році у Львові з’явилася вулиця, названа на його честь. Історик та екскурсовод Ілько Лемко розповів, якою вона була колись.
Раніше вул. Дмитра Вітовського була периферією. Активно забудовувати її почали в епоху конструктивізму – у 30-тих роках ХХ століття, раніше там були невеликі приватні будиночки. У будинку, що навпроти будівлі, де нині СБУ, раніше мешкали переважно працівники КДБ. Він, до речі, нічим не особливий – звичайна «хрущовка», навіть без покращеного планування.
Читайте також: Сьогодні – 103-тя річниця Листопадового чину у Львові
Якщо перераховувати по номерах, то на цій вулиці за різних часів було кілька цікавих об’єктів. В будинку №1 за польських часів був магазин штучних квітів «Мотриша». У будинку №3 за часів СРСР працював продовольчий магазин. У будинку №5а за часів Польщі була редакція «Газети Сполечної».
У будинку №9 за часів СРСР був розташований пункт охорони правопорядку. У будинку №9а у 50-х роках була майстерня з пошиття та ремонту одягу. У будинку №35 за польських часів був почесний консулят Австрії, а в часи СРСР там функціонував дитячий садок.
Читайте також: Перехрестя шести вулиць. Чому так складно проїхати Сахарова – Вітовського і що з цим робити
У будинку №65 за польських часів працював заклад електричного товариства – де сьогодні розташована будівля СБУ, а за радянських часів тут була будівля НКВД.
У будинку №24 колись працювала фабрика сіток, потім від 50-их років у тому будинку жив і творив скульптор Еммануїл Мисько.
Вулиця отримала назву на честь військового керівника Листопадового Чину Дмитра Вітовського у 1991 році, хоча з 1883 року вона називалась вулиця Пливальні, тобто басейну. Бо там був Пелчинський став, там збереглися навіть гравюри тих часів. На цьому ставі тренувалося австрійське військо.
До того, від 1864 року вона називалася дорога до Пелчинського ставу. А від 1871 року – Пелчинська. За часів німецької окупації – Гердштрассе, ну і за радянських часів вона називалася Дзержинського. Пелчинський став існував тут до кінця 30-х років.
Раніше там не було парку, а був цвинтар. Він простягався частково територією сучасного Парку культури, частково захоплював Стрийський парк. Парк культури з’явився у 50-х роках. Могили зі старого цвинтаря ніхто не переносив і не перепоховував.
«Ще на початку 19 століття уся околиця навколо Пелчинського ставу була дикою та романтичною пусткою, яку оточував вінок лисих поодиноких пагорбів. Всередині диміли багнисті випари. Старші львів’яни воліли краще не віддалятися від дороги, ніж ходити біля страшних урвищ. Навіть пастух, який пас кіз, боявся блукати в цих горах, що кишіли гадинами, осами та шершнями», – пише польський письменник Францішек Яворський як спогад про територію навколо Пелчинського ставу.
Близько 1820 року генерал австрійської кавалерії генерал Йоганн-Карл Фреснель-Куреля фон Геннеґіна звернув увагу на це місце і там зробили Пелчинський став.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
