У Львові понад 100 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, знайшли свій дім. Як справляються прийомні сім'ї зі своїми страхами, новими почуттями та викликами і як їм допомагають у цьому фахівці соціальної служби.

Ірина Лі взяла Сергійка з дитячого будинку, коли йому було два роки. Зараз хлопцеві – 18-ть, він зовсім дорослий, любить грати на гітарі, цікавиться програмуванням.

Ірина – уродженка Краматорська, працювала в Будинку дитини, дуже любила свою роботу і дітей, але відчувала, що хоче дати більше – взяти дитину за руку і провести по життю.

Сім'я Лі із Наталею

«Я прочитала у Фройда, що люди важко помирають, коли згадують, чого не зробили в житті. Я не хотіла зрадити свою мрію, була другою претенденткою в місті на те, щоб стати прийомною мамою. Довідки збирала довго, дев’ять місяців фактично виношувала цю ідею», – усміхається Ірина. Старший син Юрій, якому було на той час 14-ть, маму підтримав, хоч і переживав, як вони впораються з малюком.

Сергійко був дуже маленький, худенький, з виразними блакитними очима, згадує першу зустріч Ірина. Спершу приглядався до жінки, а тоді довірився і потягнувся до неї своєю маленькою ручкою. Ірина не поспішала. Найперша гра в них була на вулиці з листочками. Тоді вона купила кольорову дитячу хустинку, і коли гуляла з ним, то робила перепочинок-перекуску, клала йому на колінка різні смаколики – яблучко, сиркову масу, печиво. Він звик і після прогулянки завжди показував на пакетик, мовляв, пора поласувати смачненьким. Ось так і відбулося їхнє ближче знайомство.

Читайте також:​​ На Львівщині троє дітей отримали прийомну сім'ю – ОВА

Відтак Ірина зі старшим сином почала розговорювати Сергійка, відгодовувати його. Одного разу хлопчик прийшов із дитсадка і гордо заявив: «Я знаю, звідки беруться діти». Ірина якраз проходила курси підвищення кваліфікації для батьків і була готова відкрити йому правду: «Так, Сергійку, діти ростуть у мами в животику, але ти виріс не в моєму животику». «А в кого?» – здивувалася дитина. Ірина відповіла, що у Моніки. Він ще раз перепитав, у якої такої Моніки, а тоді після кількох секунд опрацювання інформації вигукнув: «Ну і що? Зате ти – моя мама» і обійняв її. Для жінки це була щемлива і водночас визначальна мить.

Хлопчик дуже полюбив велоспорт, стрімко розвивався. Коли росія почала військові дії на сході України в 2014 році, сім'ї було непереливки.

«У 2014 році ми залишалися в Краматорську, нам було дуже важко. Сергія відправили в Святогірськ, служба у справах дітей організувала безпечний виїзд і перебування. Старший син навчався на той час у Львові. І в 2020 році ми помандрували із Сергієм сюди. Нам дуже сподобався Львів. У мене була потреба в українській мові, обидва сини ходили до української гімназії. Тут ми почувалися в своєму середовищі. Завод, на якому працював батько, закрили, він став ФОПом, а я домогосподаркою. Сергій навчався онлайн», – веде далі жінка.

Ірина признається, що були важкі моменти дорослішання, пов'язані з гіперопікою. Важко було відпустити сина в новий дім – у малий груповий будинок «Спільнота Рідні». Але подолати тривогу допомогла Наталія Таратула – фахівчиня із соціальної роботи Львівського міського центру соціальних послуг «Джерело».

Сергій з Наталею

«Як добре, що є такі помічники, як пані Наталя. Вона з нами постійно на зв'язку. Коли виникають проблеми, знаю, що маю підтримку, завжди порадить, що робити. Бо деколи серце крається, сльози котяться. Бувають різні питання, пов'язані з лікарнею, школою чи просто стосунками між батьками і дітьми. Ми ж розуміли, що хлопцеві уже не комфортно, що він почав проявляти самостійність. Але пані Наталя нас підтримала, ми багато розмовляли, думали, як буде найкраще, і вирішили, що він переїжджає, але ми все одно залишаємося сім'єю», – ділиться спогадами Ірина Лі.

Читайте також: Чи можна під час війни прихистити дитину, яка залишилася без батьків

Наталя Таратула працює з прийомними дітьми індивідуально і конфіденційно. Враховує всі нюанси, щоби сприяти їхньому розвитку в сім'ях, старається побачити їхні мрії, допомогти реалізуватися. Для прикладу, Сергій мріяв стати програмістом, добре себе зарекомендував, і його вже запросили вести сайт. Наталя старається помічати ці таланти і сприяти тому, щоб діти досягали успіху.

 

«Усі діти для мене – немов ті їжачки: до кожного треба обережно підійти, лагідно взяти на руки, допомогти розкритися. Батькам важлива така підтримка від держави. Адже вони молодці вже тому, що наважилися на такий крок – узяли дитину в сім'ю. Ці діти мають свої історії, в них багато негативного досвіду, вони розчаровані. Тому потрібно вибудовувати довіру, знаходити спільну мову. Інколи є ревнощі з боку біологічних дітей. У батьків виникає сум'яття, відчуття розгубленості, підвищеної тривожності. Також вони переживають, чи правильно розподілили любов між прийомною та біологічною дитиною», – пояснює пані Наталя. 

«У мене є сім’я»

Сергій тримає в руках гітару, каже, хотів  колись пов'язати своє життя з музикою, але для цього треба було вчитися у музичній школі. Теперішня його мета – навчання в ІТ-академії.

«Були різні моменти. Батьки серцем пояснювали, що я їхня дитина. Мені пощастило, що мене взяли у маленькому віці, бо старшим дітям важче адаптуватися. Я не скажу, що я сирота. Я тільки за документами дитина-сирота, а насправді в мене є сім'я», – розповідає Сергій.

Із його слів, у Львові було непросто адаптуватися, спершу вони жили у середмісті, відтак переїхали на Сихів. Страшно було знайомитися з будь-ким, навіть виходити на вулицю. Але дуже важливими є соціальна допомога і супровід.

«Наталя допомагає мені з документами, адаптацією до дорослого життя, пропонує ідеї для розвитку. Я знаю, що є людина, яка мене підтримає, допоможе. Так, не завжди зручно телефонувати, про щось запитувати, але приємно, що є такий контакт», – каже хлопець.

Ще один підопічний Наталі Таратули – 12-річний Михайлик. Дуже відкритий, веселий і розумний хлопець. Його мама померла від коронавірусної інфекції, і його з братом Нікітою взяла до себе сусідка – Леся Орищак. Жінка ніколи не готувалася до такого кроку, навіть уявити не могла, що стане прийомною мамою. Але життя розпорядилося інакше, і тепер Михайлик – її гордість. До речі, біологічна мама Нікіти колись узяла Михайлика під опіку.

Михайлик грає скрипці

Хлопець грає на скрипці, співає і посідає призові місця на конкурсах. Хвалить хлопця й Наталя. Невимушено проводить із ним зустріч. Підготувала для нього тест-запитання про безпеку в мережі, і Михайлик успішно його пройшов: жодних розмов із незнайомцями в інтернеті, жодних фотознімків, надійні паролі, а також чітке правило – перший друг – це мама.

Хлопчик уже три роки живе з Лесею. Вдома у них є хаскі, який має кличку Лорд. У пані Лесі є ще рідний син, йому 27 років, живе окремо. Старшому прийомному Нікіті буде 20-ть, він закінчив музичний коледж, пішов працювати та вже виходить із прийомної сім'ї, житиме самостійно.

Питаю, чи є в Михайлика і мами якась сімейна традиція. Хлопець весело відповідає: «У мене є традиція – гуляти». Все інше за розкладом: сніданок, школа, музика, домашня робота, домашні справи, вигулювання Лорда.

Пані Леся каже, що вони з Наталею постійно на телефонному зв’язку, зустрічаються за потреби.

«Змалечку мріяла допомагати людям»

У Центрі соціальних послуг «Джерело» Наталя працює з прийомними сім'ями та дитячими будинками сімейного типу, налагоджує стосунки з дітьми, які перебували в скрутних життєвих обставинах, а тепер знайшли свій дім. Вона дуже уважна до своїх дітей. А їх у неї аж… 104: 28 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, яких виховують 17 прийомних сімей, та 76 дітей, які проживають в дитячих будинках сімейного типу. До кожного шукає підхід, старається допомогти.

Читайте також: Наші діти подорослішали на роки

До речі, Наталя має ще й юридичну освіту, але вирішила перекваліфікуватися і завершила дистанційно Академію праці, соціальних відносин та туризму в Києві. Виховує  своїх трьох дітей – старшому синові – 21 рік, донечці – 12-ть, а найменшому – вісім. Тому домашній досвід роботи з дітьми їй також стає в пригоді.

«Я змалечку мріяла бути супергероїнею – допомагати людям. Упродовж життя зіштовхувалася з різними проблемними ситуаціями в освіті, медицині, працевлаштуванні. І мій життєвий досвід показав, що не всі люди можуть упоратися з цим, не всі мають час і змогу вчитуватися в закони, тому їм важко знайти вихід. Люди розчаровуються, опускають руки і далі не рухаються, а це часто призводить до апатії, навіть депресії. Тому я вирішила допомагати», – пояснює свій вибір жінка.

Будучи волонтеркою благодійного фонду «Опіка майбутнього», навідуючись у сиротинці, вона зрозуміла, що в таких візитах та спілкуванні є потреба: «Ти бачиш, як діти чекають твого приїзду, не того, що ти їм щось привезеш чи не привезеш, просто хочуть спілкуватися».

Коли потенційні батьки-вихователі чи прийомні батьки вирішують узяти на виховання дитину, то звертаються у службу у справах дітей. Їм дають перелік необхідних документів, і коли є погодження служби у справах дітей, Наталя запрошує кандидатів на співбесіду. Спочатку для майбутніх батьків та опікунів проводять спеціальні навчання, бо це зазвичай люди, які не мають своїх дітей, або ті, що мають своїх біологічних, але відчувають потребу ще комусь подарувати любов і тепло. 

«У нас був випадок, коли жінка не могла за станом здоров'я народити вдруге, але відчувала, що в ній стільки любові, що мусить комусь її віддати. Маючи шестилітню доньку, взяла до себе ще й хлопчика. Якщо ви поглянете на них збоку, то ніколи не скажете, що то не їхня рідна дитина: хлопчик дуже схожий і гарно влився у сім'ю», – розповідає фахівчиня. 

Батьки висловлюють побажання щодо віку, статі, темпераменту дитини. Тоді відбувається знайомство дитини з прийомними батьками. Вони разом проводять час, після чого дитина має дати відповідь, чи готова стати частиною цієї сім’ї. У прийомні сім'ї, каже Наталя, беруть дітей переважно шкільного віку, від шести років:

«Діти мають різний досвід попередньої сім'ї або не мають такого досвіду взагалі, звикають до одного середовища, а батьки встановлюють свої правила в будинку. Тому стараємося спільними зусиллями знаходити точки дотику».

Фахівчиня із соціальної роботи формує орієнтовний графік, з ким має побачитися, кого відвідати, кому зателефонувати, а кому допомогти з документами. Для кожної дитини складає акт оцінки потреб і план на найближчий час. А ще підбирає важливі теми для зустрічей із дітьми: про їхню безпеку, вподобання, навчання, розвиток і стосунки в школі, вдома чи деінде. Інколи діти просто хочуть з нею поговорити.

«Спершу, звісно, і я для них чужа. Тому теж будую свій місток довіри, розпитую, спостерігаю, активно спілкуюся з батьками, щоб діти бачили і розуміли, що я теж своя», – пояснює Наталя Таратула.

Нещодавно служба у справах дітей спільно із соціальною службою влаштували двох дівчат із числа ВПО у сім'ю сестри-монахині Юлії Фляк. Вона є мамою-вихователькою 10 дівчат. Є також династія батьків-вихователів: Інна та Сергій Кривки опікуються дітьми, які опинилися в непростих ситуаціях, мають особливі освітні проблеми, і діти показують у сім'ї дуже гарні результати. Тепер уже їхній біологічний син створив свою прийомну сім'ю і виховує з дружиною чотирьох дітей, ділиться радістю Наталя.

На початку року, до речі, був випадок, коли дівчинку повернули біологічній мамі. Дитину влаштували до Інни Кривко, але біологічна мама налагодила свій побут, життя і вирішила повернути доньку. Їздила в прийомну сім'ю, вчилася, бо дівчинка вже дуже звикла, прив'язалася до мами-виховательки.

Діти, потрапляючи в прийомну сім'ю, одразу хочуть відчути любов, затишок, тепло, мамине і батькове крило.

«Те, що вони опинилися в сім'ї, дуже багато їм дає. Із закладів ці діти виходять безпорадними, не знають, що мають робити в цьому світі, в житті, адже потрібно дбати про себе. А в сім'ї вони навчаються, їм допомагають, підтримують», – вважає Наталя, яка сама змалечку мріяла взяти до себе дитину. Тепер у неї 104 дитини і кожна відчуває, що вона частинка прийомної сім’ї.

ДОВІДКА про Центр соціальних послуг «Джерело»

Львівський міський центр соціальних послуг та реабілітації «Джерело» створений на базі центру з однойменною назвою. Під час реорганізації до закладу приєднали ще чотири комунальні установи Львова: Міський центр соціальних служб, соціальний готель, Міський територіальний центр соціального обслуговування і Центр обліку та нічного перебування бездомних осіб.

Відтепер у «Джерелі» соціальні послуги можуть отримувати не лише діти та особи з інвалідністю, а й люди старшого віку, бездомні, родини в скруті, опікунські, прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу. Загалом у «Джерелі» пропонують понад 20 послуг жителям Львівської громади, які опинилися в складних життєвих обставинах.

Усі послуги надають комплексно. Соціальні фахівці спільно з мешканцями оцінюють потреби, складають індивідуальний план роботи, консультують і надають необхідну інформацію та соціальний супровід. Послуги ці можуть бути одноразовими, короткостроковими або довгостроковими. Отримати повну інформацію про послуги «Джерела» можете тут .

Текст: Христина Гоголь

Фото: Ірина Федик

Партнерська публікація

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

___________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.